Забава для галочки

Четвертий рік поспіль Космач, що на Косівщині, славиться так званим міжнародним фестивалем «Великдень у Космачі». Перші два рази на травневі свята у гуцульський край з’їжджалося стільки люду, що яблуку ніде було впасти. Приручили фестивальників київські організатори Наталя Лещенко та Валерій Гладунець. Вони настільки точно продумували програму, запрошуючи кращі колективи України, що спраглим до гуляння меломанам годі було відійти від сцени упродовж дня і ночі. Звісно, не обходилося і без місцевого колориту. Гуцули одягали святкові строї, грали на трембітах, рогах, дримбах, співали сороміцьких співанок. І не тільки на сцені. Артиста з народу можна було перестріти будь–де — в магазині, на стадіоні — і попросити, щоб навчив свого ремесла. Цьогоріч на 1—2 травня я за інерцією подалася у Космач, сподіваючись, що поталанить і з музикою, і з гуцульськими жартами. Але вже від першої картини, яку вздріла у Космачі, схопилася за голову.

Що не хата — меморіальна дошка

Фестивальну сцену поставили під старим Будинком культури, який реставрували за кілька днів до події. Дерев’яні бруси просто покрили звичайною жовто–коричневою фарбою, що аж ніяк не пасує пам’ятці архітектури ХІХ ст., якою є космачанський клуб. «Реставрували» також і невеличку двоповерхову будівлю початкової школи, де в 1939 році мешкав Олександр Довженко. Дерев’яний дах будиночка зберігся, напевне, ще з тих часів, а от перший поверх, щоб усе виглядало пристойно і на часі, обклали вагонкою. Та про те, як гуцули модернізуються, — окрема розмова. Поки що не відпускає «Великдень у Космачі».

У селах і маленьких містечках є одна проблема. Там свято дотримуються правила: хто дає гроші, той замовляє музику. Не зрадили цьому підходу і в Космачі. Один із нардепів–регіоналів, що родом із Космача, за два тижні до фестивалю дав гроші (ідейний натхненник цьогорічної імпрези — голова сільради Дмитро Погоджук). Напевно, за ці фінанси вирішили й причепурити село, а ще — від сусіднього села Прокурави і вздовж Космача засипали дорогу каменем. Не знаю, як організатори привозили сюди поважних гостей з області та Києва, але звичайні фестери хрестилися від страху, бо автобус будь–якої миті міг зсунутися з дороги у прірву.

«Великдень у Космачі» теж зустрів жменею сюрпризів. Перше, що вразило — це акцент на ярмарку. Приїжджі всі як один вешталися між ятками з вишиванками, постолами, рушниками. Хтось купував сирного коника чи дримбу, сідав у травичці й починав розважатися. До сцени мало кого тягнуло. Місцеві теж не дуже поспішали покидати домівки. Пройшовшись уздовж Космача, помітила кілька свіженьких меморіальних таблиць­ на будинках. «Дівчата, вас щось цікавить?» — питає жінка, побачивши, як пильно вдивляємося в її хату. «Хочемо прочитати, що там написано у вас на стіні, з дороги не видно», — відповідаємо. «Ходіть ближче, прочитаємо разом. Я ще сама не знаю. Вчора тільки причепили. В неділю будуть освячувати. У Космачі в кожній хаті гостював хтось визначний. Тепер по всьому селі є дошки», — запрошує на подвір’я Богдана Боб’як.

Янукович — перший фольклорист на селі

Про Космач кажуть різне. В газетах пишуть, що це «повстанська столиця», «бандерівське село». В кафе у Коломиї переконують, що у Космачі комунізм, і там бюсти Леніна протрималися найдовше на Прикарпатті. Але останні події показують, що там дуже люблять чинного Президента України: великий плакат з його портретом висів на фестивальній сцені, правда фігура Януковича маячіла між двома гуцулами. Добре, що хоч у фотошопі йому не домалювали вишиванки, а то не тільки би фестери, а й кури від сміху не втрималися б. За кілька машин каменю керманичі Космача готові не тільки депутата від Партії регіонів розцілувати, а й «Великдень у Космачі» перейменувати на фестиваль імені Януковича.

Космачани не могли витримати таких реалій. Тільки підійдуть до сцени, подивляться на усміхненого Януковича і вертаються додому. Не сила перебороти своїх принципів, адже у 2004–му весь Космач на Майдані кричав: «Гуцули вже тут — Януковичу капут». Артисти теж не всі змогли виступити на одній сцені з портретом Януковича. У перший день фестивалю три автобуси зі Львова, побачивши плакат на сцені, розвернулися і поїхали.

Узагалі концертна програма нагадувала звіти кращих сільських колективів перед обласним управлінням культури. Переважали ансамблі з Косівщини, хоча були й гості зі Львова, Херсона, Івано–Франківська. Та це не ті колективи, які «тримають» публіку на фестивалі: жодної відомої назви, жодного колективу, який хотілося б запам’ятати і шукати його записи. Слухали артистів з десяток космачан, для яких такий концерт, — великий подарунок долі. Цікавлюся в організаторів, де обіцяні гурти «Очеретяний кіт», «Оркестр Янки Козир», Ніна Матвієнко. «Не змогли приїхати. Ми за два тижні підготували весь фестиваль. У них уже були свої плани», — пояснюють ситуацію. Представники Косівського відділу культури теж трішки здивовані з вибриків організаторів фестивалю. «Ніякого міжнародного фестивалю у Космачі немає. Ми взагалі не знали, що проходитиме «Великдень у Космачі». За два тижні зібрали колективи з Косівщини, підготували великодні номери. Я зі своєї кишені оплатив їм дорогу на фестиваль», — каже начальник районного відділу культури у Косові Петро Біланюк.

Із перевірених джерел знаючи, що цьогорічний фестиваль отримав найбільше коштів за всі роки проведення «Великодня у Космачі», цікавлюся гонорарами і утриманням артистів. «Уже п’ята вечора. Нас привезли у Космач ще зранку і нікуди не запрошували. Думають, що на порожній шлунок краще співатимемо», — розповів один із тих, хто мав виступати. Увечері, коли, за традицією, пік забави і на сцену виходять хедлайнери, у Космачі на все село, у буквальному розумінні слова, гупала дискотека. Під сценою дригалися кілька підлітків, решта по барах смакувала пиво. Музика звучала настільки голосно, що у центральній частині села до другої ночі треба було спати з ватними тампонами у вухах. Ось такий він, «Великдень у Космачі», — без веснянок, гаївок, маївок, забавок біля церкви, писанок. Де обіцяні майстрині, які мали давати майстер–класи? Де писанкарі, різьбярі, гончарі? У Космачі під кожною хатою сидить господиня за вишиванням. Чому їм під час фестивалю не зробити виставку? Чому не запросити троїстих музик, які б такої гуцулки вшкварили, що всі Карпати не встояли би на місці? Ні, дискотека крутіше! Ну нехай! Цікаво, хто з такою організацією приїде до Космача наступного разу. Репутацію «найвдалішого» фестивалю з Януковичем «Великдень у Космачі» вже отримав.

Провештавшись два дні на фестивалі, зізнаюся чесно, силою себе змусила прослухати бодай кілька виступів, щоб хоч приблизно мати уявлення про те, чим аматори по селах займаються. Якби не гори навколо і не вишиванки, які бабусі по 20—60 гривень продавали, напевне, впала би в глибоку депресію, а на фестивалі ще надовго мала би алергію... Кажуть, якщо фестиваль проходить п’ять разів поспіль, він автоматично стає державним і фінансується Міністерством культури і туризму. Тоді зрозуміло, навіщо нас на травневі свята запросили на забаву на Прикарпаття. І нікого не хвилює, що це не комуністична п’ятирічка, де комусь щось треба доводити. Фестивалі — тонка штука. Тут не кількість, а якість головна. За чотири роки «Великодню у Космачі» час би це второпати. Не гнатися за статусом державного, а людей любити, як годилося би на Великдень, і не тільки в Космачі.