Грошове «призначення» батьків,

Про те, що прийшла весна, можна здогадатися за багатьма ознаками: птахи повертаються з вирію, старшокласниці приміряють випускні сукні, стурбовані батьки першокласників атакують школи, тягнучи за руку своїх переляканих нащадків на співбесіди до суворих «тьоть». Ну а для хазяйновитих освітян–адміністраторів весна — це своєрідні жнива, збирання врожаю з батьківських гаманців. Суми так званих вступних внесків, які вводять державні школи для першокласників, вражають: від кількасот гривень до десяти тисяч. І вибиваються вони з батьків настільки віртуозно й красиво, що останні відчувають себе ощасливленими, а не ошуканими.

Нащадки Остапа Бендера

Видатний комбінатор Остап Бендер прославився тим, що знав 301 спосіб чесного відбирання грошей. Школи знають лише три, але не менш ефективні.

Перший — найлегший. Стосується тих, хто не проживає у мікрорайоні школи, але дуже хоче у ній навчатися. Отож, щоб винятково вирішити питання, слід звернутися до директора. Власне, на цій зустрічі й буде обговорена ціна вступного внеску.

Спосіб другий — організація співбесіди. За інструкцією про порядок конкурс­ного прийому та відповідним наказом Міносвіти, на зустрічі з майбутнім першокласником учитель не має права перевіряти рівень знань учня навіть згідно з вимогами програми дитячого садка, не кажучи вже про вміння читати, писати рахувати. До речі, конкурсні запитання, які пропонуються дитині, мають бути узгоджені з районними управліннями освіти. Одна з працівниць управління освіти, що з відомих причин не назвала своє ім’я, зауважила: «Завдання, узгоджені з нами, не мають нічого спільного з тими, які звучать на співбесіді. Але, оскільки довести це важко, та і батьки намагаються уникнути скандалу — подібна ситуація залишається незмінною».

Який сенс у такому підході? Марина Миколаївна, учитель початкових класів однієї зі столичних шкіл, пояснила це так: «Коли присутній на співбесіді батько бачить, що дитина не впоралася із завданням, він розуміє — її шанси бути зарахованої до школи, мізерні. І що треба робити у такому випадку? Іти до директора і благати прийняти фінансову допомогу». Вчителі розповідають і про курйозні випадки, коли до чітко налагодженого конвеєру з викачування грошей випадково потрапляє людина, «з приводу якої телефонували». Тоді протокол про неуспішне складання співбесіди рветься, замість нього пишеться інший, а сума внеску зменшується у рази або зовсім скасовується.

Спосіб третій — не такий витончений, як попередні, але у скрутну хвилину згодиться. За місяць–два до співбесіди при закладі організовуються платні курси, мета яких — нібито знайомство з кандидатами у першокласники і підготовка до співбесіди. Закінчуються ці оглядини традиційно (див. перший і другий спосіб) з тією лиш різницею, що школа заробляє і на тих, хто не пройшов випробування. Подібною схемою користуються і репетитори — вчителі початкових класів, яким нічого не варто «домовитися, з ким треба» і «позитивно вирішити питання вступу» у свою школу для вихованця, батьки якого чесно платили за це впродовж року.

Навіщо школі «ліві» гроші

Про те, що школи збирають «ліві», необліковані гроші у примусовому порядку, знають не лише батьки, а й управлінці. Різноманітні інструкції і накази про прийом до 1 класу наголошують на «недопустимості надходження позабюджетних коштів до навчальних закладів». Там же міститься вимога ознайомити з даними документами педагогічний колектив. Невже керівники шкіл не читали цих документів? Звичайно, читали. Але «на свій кримінальний страх і розсуд», за висловом одного директора, наважуються на порушення. Чому? У більшості випадків не заради поповнення власної кишені. Гроші, які отримує шкільний бюджет від держави, настільки мізерні, що ніяк не можуть вирішити її проблем. Директор одного столичного ліцею обурено розповідав, що отриманих коштів не вистачить не лише на новий комп’ютер і ремонт даху, а навіть на придбання державного прапора, який, за законом, повинен бути на кожній державній установі.

Вирішити цю проблему мала реформа з надання школам фінансової автономії, розпочата попереднім урядом. Тоді батьки могли б офіційно, згідно з рішенням шкільної ради, перераховувати благодійні внески на спеціальний рахунок школи у Держказначействі. Але покинуте напівдорозі нововведення потонуло у вихорі передвиборчих проблем. Отож школам доводиться діяти старими перевіреними методами. І не завжди законними і прозорими. Шантажування відмовою у зарахуванні до 1 класу, приймання готівки і дорогих подарунків (ноутбук, відеокамера тощо) — такий неповний перелік методів, якими без жодних докорів сумління викручують руки батькам керівники шкіл. Сміливість останніх при порушенні законів (навіть Остап Бендер хизувався тим, що поважає кримінальний кодекс) та їхня віра у безкарність викликає захоплення. І недовіру з боку батьків: «Сумніваюся, що мій внесок піде на ремонт, — міркує Ольга С., мама першокласниці. — І розвіяти мої сумніви директор нашого ліцею не зможе, бо не звітує перед батьками, куди саме витратив наші кошти».

Замість післямови

Вступ до першого класу, окрім свого прямого призначення, зв’язує в один клубок і проблеми школи, і амбіції батьків. Але вирішуються вони чомусь за рахунок інтересів дитини, якій доведеться пройти через важку співбесіду з суворою вчителькою, отримати стусани від розчарованої мами і докори від репетитора, а потім довго відходити від стресу, пригадуючи дурнуваті запитання з переліку завдань. Один із них, який заповзята мама Наталя Н. правдами і неправдами отримала у відомому столичному ліцеї, мене особливо вразив. Мало того що у сформульованих запитаннях містилися граматичні помилки, — самі зав­дання вражали цинізмом (бо мали на меті «завалити» дитину). Деякими з них можу поділитися з вами: «Які є споруди соціального характеру?», «Які є види природних та сезонних явищ?», «Сонце — це зірка чи планета?», «Назви відомі тобі засоби технічного зв’язку?», «Яке основне призначення тата і мами?». Відповідь на останнє запитання у контексті вступної кампанії до першого класу очевидна...