Капустяний хліб

Варто проїхати кілька десятків кілометрів дорогами Полтавщини, аби одразу ж помітити головну особливість нинішньої посівної кампанії — озимини, яка о цій порі зазвичай врунилася обабіч шляхів у минулі роки, тепер стало менше. Тепер же поля відчутно «почорніли» у найбуквальнішому значенні цього слова, такими їх зробив вимушений і водночас наймасштабніший за обсягами пересів. Тривалі морози з відлигами і, відповідно, крижана кірка в області повністю «доконали» 42 відсотки озимих зернових культур і 80 відсотків ріпаку. Тож багатьом господарствам, які витратилися на минулорічну осінню сівбу в надії на вищий урожай, навесні довелося починати «битву» за нього фактично заново, так би мовити, з чистого аркуша.

Навіть середній урожай — це вже буде благо!

А точніше, починати доводиться зі збитків. Загальна сума яких для полтавських селян (за розрахунками фахівців обласного аграрного управління, на засів одного гектара потрібно близько тисячі гривень, а повторно кинути насіння у ґрунт треба на площі 198 тисяч га) сягне майже 200 мільйонів гривень. Коли врахувати, що раніше фахівці говорили про «ціну» весняної посівної кампанії на Полтавщині, наближену до двох мільярдів гривень, то згаданий форс–мажорний доважок до неї виходить, як бачимо, більш ніж суттєвим. Про відшкодування завданих негодою збитків страховими компаніями всерйоз говорити не доводиться. Адже застрахованими в області виявилися тільки 38 тисяч гектарів озимого клину. До того ж навіть та озимина, яку не «злизала» надважка зима, вийшла з неї пригніченою, зазнала нових «ударів» од різких перепадів температури під час відновлення вегетації. М’яко кажучи, не сприяли її розвитку й заморозки останніх днів. Зрештою, на деяких полях досі не висохли водяні «блюдця».

А значить, сподіватися вже не на рекордний — бодай на «середній» минулорічний урожай — марно. Хоча саме озима пшениця для Полтавщини була і залишається головним хлібом. Тепер його передовсім задля компенсації втрат доведеться густіше «змащувати» олією та цукром. Адже традиційну для пересіву групу ранніх зернових — ярі ячмінь та пшеницю, а також горох — селяни зараз активніше «розбавляють» технічними культурами, насамперед цукровими буряками і соняшником (площа останнього у порівнянні з прогнозованими показниками збільшиться приблизно на 20 тисяч гектарів) і, звісно, кукурудзою. Подібні вимушені корективи, зрозуміло, не найкращі для сівозміни, а нерідко й надто виснажливі для матінки–землі, але... Оптимальні строки для сівби ранніх зернових культур уже минули, тож кидати насіння у пересохлий ґрунт задля «курячих» урожаїв ніхто не збирається — втрати «наздоганятимуть» згаданими пізніми культурами.

Сіють швидко, але не те...

«Фактично чверть структури наших посівних площ займають ранні зернові, переважно пшениця, — каже власкору «УМ» керівник розташованого у Глобинському районі ТОВ «Рост Агро» Михайло Бернацький. — На жаль, із них перезимувало тільки відсотків десять. Причому озимі ячмінь та ріпак вимерзли повністю. Із весняною сівбою ранніх культур уже впоралися, днями почали сіяти кукурудзу та соняшник. Кошти? Селянину їх завжди не вистачає, але ми кредитів у банках не беремо, обходимося власними ресурсами». Згадане сільгосптовариство спеціалізується на насінництві й має свою специфіку. Хоча така ситуація досить типова для потужних високопродуктивних господарств. Високий рівень капіталізації останніх (інвесторів, які прагнуть «швидких» прибутків на родючих полтавських чорноземах, в області не бракує) і нагуляний ними за минулий, досить сприятливий за ціновою кон’юнктурою на основні види рослинницької продукції, рік «жирок», без сумніву, сприяє загалом пристойним темпам і якості посівної кампанії.

Тож, як повідомив «УМ» перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Сергій Фролов, на Полтавщині практично всі площі збереженої озимини підживлені, деякі господарства почали вже другий цикл насичення ґрунту мінеральними добривами. У цьому році така «підгодівля» ослаблених несприятливою зимою рослин матиме особливе значення для підвищення врожайності ранніх зернових. На кінець минулого тижня полтавські селяни посіяли близько 90 відсотків площ цукрових буряків, майже половину площ соняшнику і фактично розпочали активну фазу сівби кукурудзи (останню, згідно з технологічними нормами, належить впорати до 20 травня). Причому з огляду на те, що качанистою засіють найбільшу площу, саме кукурудза знову стане головним «стратегічним резервом» зернового запасу області, яка ось уже впродовж кількох років балансує на межі колись узагалі недосяжного чотиримільйонного «валу».

Ні кредиту, ні допомоги!

Порівняно з минулим роком обсяги кредитування весняних польових робіт банками збільшилися на три мільйони гривень і сягнули 217 мільйонів. Тобто майже такої суми, яка потрібна селянам Полтавщини тільки на додаткові витрати, пов’язані з пересівом озимини... При цьому, за офіційними даними, згадані кредитні угоди оформили близько сотні сільгосппідприємств із півтисячі, які діють на Полтавщині. А якщо додати до цього ще й півтори тисячі фермерських господарств, то стає зрозумілим: недешеві кредитні ресурси банків доступні, м’яко кажучи, не всім. Бере їх сьогодні фактично лише той, хто має що «покласти» у заставу... Та й узагалі, коли з висоти більш–менш справних цифр посівної кампанії спуститися на грішну земля, картина видається не такою райдужною.

Особливо для тих же фермерів, значна частина яких живе, образно кажучи, від урожаю до урожаю і навіть не сподівається на «милість» банкірів... За логікою речей, їм, а також господарствам–«середнячкам», мала б допомогти дер­жава. Сподіваючись на підтримку останньої, вони подали заявки на укладення форвардних договорів закупівлі зерна їхнього майбутнього врожаю Аграрним фондом на суму 60 мільйонів гривень. Такими грошима, звісно, всіх фінансових «дірок» весняних робіт у полі не залатаєш, однак підмога найнужденнішим виходила б суттєвою. Однак через відсутність у тому ж таки Аграрному фонді коштів заявки–«чолобитні» від полтавських селян так і залишилися порожніми папірцями. Хоча ще зовсім недавно урядовці обіцяли їм ледь не манну небесну...

«Пільгове» пальне — тільки на папері

Фактично єдиною реальною підтримкою хліборобів від рідної держави в цьому році залишилося постачання пального для робіт у полі за так званими «пільговими» цінами. Однак і ці обіцянки селянам у багатьох випадках залишилися примарними. «Чомусь таке пальне на посівну до наших господарств ще не дійшло», — сказав власкору «УМ» заступник голови Глобинської районної Ради Ігор Дорошенко. Хоча наша розмова з ним відбувалася кілька днів тому, тобто вже після перейденого тамтешніми хліборобами «екватора» весняних польових робіт. До того ж цей найбільший за територією район Полтавщини розташований буквально «під боком» у Кременчуцького нафтопереробного заводу — єдиного в Україні державного підприємства нафтопереробки, яке й має забезпечувати «пільгове» пальне.

«На жаль, сьогодні ця програма практично призупинена, — пояснює ситуацію Сергій Фролов. — Пальне за «пільговими» цінами було, наші селяни одержали зі знижками вартості 1160 тонн «дизельки» і 2000 тонн бензину. Та у зв’язку з виникненням великої різниця між «пільговою» і ринковою цінами, яка на кожній тонні сягала вже двох тисяч гривень, постачальники робили все для того, щоб загальмувати надхо­дження такого пального до селян. Тож сьогодні його вже не відпускають, а виділені господарствами для цього кошти повертатимуть операторам, які, у свою чергу, повинні повернути їх товаровиробникам». Водночас, за словами першого заступника начальника обласного «аграрного» управління, пальне на посівну кампанію принаймні до кінця квітня в господарствах області є. Не в останню чергу, тому що на «милість» урядовців хлібороби не сподіваються вже давно.

А ТИМ ЧАСОМ

«Убивча» стихія агроринку

Минулорічних запасів зерна для продажу, що приберігалося з осені «до кращих часів», полтавські селяни знову ж таки з огляду на сприятливу цінову кон’юнктуру вже практично позбулися. І хоча ще в березні загальний обсяг так званих перехідних залишків в області становив близько мільйона тонн, йшлося вже в основному про «копилку» зернотрейдерів, які викупили збіжжя у виробників і звезли його на елеватори, щоб стежити за «погодою» вже на світовому ринку. Чи вдасться зберегти вирощене й продати його за вигідною ціною цього року? За даними обласного «аграрного» управління, на сьогодні сховища Полтавщини можуть прийняти у свої «засіки» три мільйни тонн зерна, зараз будують ще кілька потужних елеваторів. І хоча, звісно, не всі такі «комори» сертифіковані й відповідають належним стандартам якості, особливих проблем зі зберіганням майбутнього збіжжя місцеві аграрії не бачать.

Незрівнянно більше хвилює їх сьогодні «вбивча» ринкова стихія. На останньому засіданні «аграрної» комісії обласної ради корифеї хліборобської справи наголошували на неможливості передбачити, спрогнозувати не те що фінансові вигоди свого господарювання, а навіть визначитися зі структурою посівних площ. Цілковите панування на ринку тих же трейдерів призводить до того, що будь–яке підвищення ціни на певний вид продукції вони обов’язково «компенсують» заниженням вартості іншого. Найчастіше, звісно, того, що найкраще вродило і займає найбільшу площу... І якщо перекупники завжди мають можливості для «маневру», то виробники нерідко потерпають саме від... найвищих врожаїв, які доводиться збувати за безцінь. Тож на згаданому засіданні комісії знані в області аграрії вкотре пропонували налагодити ефективну систему бодай мінімального (але гарантованого!) рівня державних закупівель і навіть встановити квоти на виробництво сільгосппродукції. Чи прислухаються до них «там, нагорі»?

ДО РЕЧІ

Мисливці за дотаціями

До державної програми забезпечення селян дешевшим пальним досить легко «присмоктуються» всілякі шахраї та пройдисвіти. Нещодавно співробітники служби боротьби з економічною злочинністю обласної міліції викрили чергову аферу з одержанням 200 тонн такого пального на загальну суму понад мільйон гривень псевдоаграріями. Двоє директорів приватних підприємств надали до Аграрного фонду довідки про наявність у них посівних площ на території Лубенського району. Саме за тими «ксивами» спритникам відвантажили «пільгове» пальне в Кременчуці. Вже потім з’ясувалося, що землі для обробітку в цих ділків узагалі немає, а довідки, які посвідчували протилежне, органи статистики та Держкомзему насправді нікому не видавали... Причому один із причетних до цієї афери «землеробів» виявився махінатором зі стажем, оскільки раніше його вже притягали до відповідальності за шахрайство, ухилення від сплати податків і підробку документів. Чому на його «послужний список» ніхто не звернув уваги раніше? І чи не значно розлогіші корупційні схеми зовсім не містечкового рівня сприяють тому, що дешевше пальне «не доходить» до справжніх хліборобів, «губиться» по дорозі до поля?