Вирок приреченим

Українські хокеїсти не спромоглися на маленький подвиг і на четвертий рік залишилися в другій лізі світового хокею. Звісно, винні в цьому передусім самі гравці, але, що вдієш, кращих у нас просто немає. Утім розділити із ними відповідальність за невдачу мають і керівники національної федерації, і головний тренер–білорус.

Риба гниє з голови

Думається, керманич «синьо–жовтих» Михайло Захаров особливо перейматися цим фіаско не буде, а спокійно повернеться до рідної Білорусі. Власне, упродовж усього сезону він найменше думав про збірну України. Багаторічний наставник мінської «Юності» суміщав аж три посади — крім клубу, розривався ще й на дві національні команди. При цьому фахівець надавав перевагу Білорусі, з якою в лютому поїхав на Олімпійські ігри до Ванкувера. Тим часом наші хлопці проводили домашні товариські зустрічі з поляками й турнір в Італії під керівництвом Анатолія Степанищева.

Білоруська сторона першою зрозуміла, що таке сумісництво позитивно не впливає на головну команду країни й після доволі невдалої Олімпіади, де збірна вилетіла ще в 1/8 фіналу, прибрала Захарова від керма. На чемпіонат світу у вищому дивізіоні наших сусідів повезе інший фахівець.

Українська ж федерація з самого початку погодилася на приниження й очікувала «подарунків» просто у вигляді появи Михайла Михайловича в своєму таборі. Чомусь ніхто з керівників ФХУ не бив у дзвони й не пропонував інші варіанти. А це дає всі підстави говорити про непрофесійний підхід до справи. Брак знань про найшвидшу на планеті гру у президента ФХУ — податківця Анатолія Брезвіна — виглядає як саме собою зрозуміле. Але принаймні оточити себе справжніми фахівцями, які дбали б про справу, а не про те, як поділити отримані від дер­жави чи спонсорів гроші, глава федерації не спромігся. Тож і маємо негативний результат упродовж усіх трьох років «царювання» Брезвіна і К°.

Захаров же, зазираючи до Києва впродовж сезону на кілька годин, не вважав за потрібне навіть зайти до роздягальні збірної. Схоже, самовпевнений фахівець був переконаний, що зможе організувати все «в найкращому вигляді», просто прибувши до нашого табору перед самим чемпіонатом у «другій лізі». Але за десять днів команду не роблять. За цей час навіть важко відпрацювати якісь окремі компоненти, не те що поставити гру.

На Іграх–2010 у Ванкувері Захаров декого шокував, а декого — змусив сміятися, коли заявив, що його збірна Білорусі грає ледь не в найкращий хокей з усіх учасників. А про майбутніх олімпійських чемпіонів, канадців, сказав, що їхній хокей — примітивний. Перед від’їздом українців на світовий форум наставник твердив, що наша команда переможе всіх, у тому числі й головних конкурентів з Австрії, якщо хлопці виконають те, що тренер накреслить на папірчику. Але ж, вибачте, намалювати схему може будь–який наставник. А от для до того, щоб домогтися від колективу зіграності, потрібно працювати з ним тривалий час. І контрольні зустрічі проводити не лише з посередньою польською збірною, а й з потужнішими опонентами.

Марні зусилля

Зрозуміло, що босам Міжнародної хокейної федерації вигідніше бачити у вищому світі заможних австрійців, а не скромних українців. Про це яскраво свідчить хоча б фанатський рух: наших уболівальників на світові форуми їде кільканадцять осіб, а тих же австріяків — кілька сотень. Якщо в чемпіонаті Австрії виступають клуби аж чотирьох сусідніх держав, то єдиний український професіональний клуб грає в першості іншої країни. Звісно, про це в ІІХФ не можуть не знати. Та й, бачачи рік у рік одні й ті самі обличчя в збірній України, неважно уявити собі жалюгідний стан хокею в нашій державі. Словом, Міжнародна федерація хокею продемонструвала свої симпатії вже тоді, коли призначила на вирішальний двобій турніру в Тілбурзі арбітрів із дружньої австрійцям Німеччини.

Недільний поєдинок наших в «Айсспортцентрумі» суттєво відрізнявся від суботнього побачення з японцями. Тоді підопічні Захарова хоч і вирвали три очки лише наприкінці двобою, володіли перевагою й перемогли закономірно. А позавчора ми знову відчули, що таке бути на других ролях.

Захисники збірної Юрій Гунько й В’ячеслав Тимченко, котрі цього разу не поїхали на чемпіонат, називали фаворитом Україну, але статистика давала відповідь на користь Австрії. Адже, на відміну від «синьо–жовтих», «біло–червоні» вже поверталися до вищої ліги, та і в очних дуелях перевага на їхньому боці. У 2007–му саме альпійська республіка змусила нас залишити еліту; перегравали австріяки українців і в цьому році на Кубку виклику в Італії.

Німецький суддя Ларс Брюггеманн ставився до Австрії більш прихильно — щонайменше два вилучення українців у першому періоді він створив, що називається, з повітря. Але ж і «синьо–жовті» давали приводи для суддівських вердиктів, інколи діючи занадто жорстко. Особливо Брюггеманну не сподобався Матерухін, якого арбітр тричі відправляв на лаву штрафників за перші 22 хвилини, зате пропускав порушення проти форварда «Юності».

А пропустили ми вперше в меншості вже на другій хвилині, коли проґавили Томаса Раффля на «п’ятаку».

Ледь не весь матч підопічні Захарова наздоганяли «червоно–білих» і за кидками, і за рахунком, не використали кілька супершансів, зокрема, дві чисельні переваги п’ять проти трьох гравців. Костянтину Симчуку на останньому рубежі доводилося виручати партнерів, залишаючи надію на успіх. І нарешті Андрій Срюбко за дев’ять хвилин до закінчення основного часу в більшості таки пробив воротаря суперників Райнхарда Дівіса. Та вже невдовзі підопічні американського фахівці Білла Гіллігана знову вийшли вперед, закинувши шайбу–близнючку першої.

Сил зрівняти рахунок удруге в української збірної не знайшлося. Поміняти голкіпера на шостого польового гравця Захаров спромігся лише за десять секунд до сирени, коли все вже було вирішено. Після зустрічі Сергій Варламов вихлюпнув негативні емоції на арбітрів, за що отримав аж 50 хвилин дисциплінарного штрафу. А білоруський тренер за баталіями стежив чомусь переважно мовчки.

Якщо підсумувати, то в головному двобої року ми не побачили ані руки наставника, ані злагодженого ансамблю досвідчених виконавців. Україна поступово звикає до ролі другорядної команди, що, ймовірно, справедливо відображає як нашу силу, так і рівень хокею в цілому. А щоб ситуація поліпшилася, потрібні кардинальні зміни...

ТАБЛО

Чемпіонат світу. Дивізіон ІА (Тілбург). 4–й тур. Україна — Японія — 2:1 (0:0, 1:0, 1:1; Толкунов, 33 (більш.); Матерухін, 59 — Сузукі, 59), Голландія — Австрія — 1:4, Сербія — Литва — 4:10.

5–й тур. Україна — Австрія — 1:2 (0:1, 0:0, 1:1; Срюбко, 51 (більш.) — Раффль, 2 (більш.); Тратніг, 52), Голландія — Сербія — 3:2 ОТ, Японія — Литва — 7:1.

Підсумкове становище:

І В ВО П ПО Ш О

1. Австрія 5 5 0 0 0 28–5 15

2. Україна 5 4 0 1 0 3912 12

3. Японія 5 3 0 2 0 17–7 9

4. Голландія 5 1 1 3 0 11–19 5

5. Литва 5 1 0 4 0 19–33 3

6. Сербія 5 0 0 4 1 8–46 1

Бомбардири: Касянчук (Україна) — 13 очок (6 шайб + 7 передач), Міхнов (Україна) — 12 (3+9), Зетцінгер (Австрія) — 10 (1+9)...

* * *

Дивізіон ІВ (Любляна). 5–й тур. Словенія — Угорщина — 4:1, Польща — В. Британія — 2:1, Корея — Хорватія — 5:2.

Підсумкове становище: Словенія — 14, Угорщина — 12, Польща — 9, В. Британія — 7, Корея — 3, Хорватія — 0.

* * *

НХЛ. Кубок Стенлі. 1/8 фіналу. «Оттава» — «Піттсбург» — 3:4 OT (Понікаровський «П» — 17 хв., 1 кидок, «0»; Федотенко — не грав). Серія до чотирьох перемог — 2:4.

* * *

КХЛ. Кубок Гагаріна. Фінал. ХК МВД — «Ак барс» — 3:2, 1:7 (серія — 3:3).