«СОНМО» як видих емоцій

Останній альбом Сестер Тельнюк «Сонмо» є водночас несподіваним і прогнозованим. Це сучасний, актуальний саунд та відображення програмного мислення, коли альбом є не просто набором нових треків, а передусім він — тематично цілісний твір, і саме це споріднює нову роботу з попереднім диском «Жовта кульбаба» та всіма іншими за останнє двадцятиліття. Надзвичайно важливим є органіка почуттів, образів та ідей сестер Тельнюк, адже вони створюють вичерпно–довершені емоційно–інтелектуальні артефакти. Артистів із подібним системним мисленням на нашій сцені майже не видно, тому їхні роботи мають особливе значення у системі культурних координат нації, яку, на превеликий жаль, вітчизняний медіапростір щоденно гвалтує дешевою попсою. Особливий сенс подібні роботи мають для розуміння розвитку сучасної музичної культури безвідносно до ганебних реалій так званого шоу–бізнесу.

Галина Тельнюк: «Сонмо» — це видих емоцій, які ми давно хотіли озвучити. Власне «Сонмо» — це перехід від сну до дійсності, це стан людини, коли вона максимально беззахисна. У цьому стані ти ніби ведеш переговори з іншими світами, коли твоя «сорочка сну» може опинитися будь–де. Це також означає перехідний стан між життям і смертю. Першу композицію «Втеча» я назвала б сплавом ніжності й напруженого драматизму. Ця річ пов’язана з моїм поверненням додому з–за океану. «Татку, мій рідний»— це наша сповідь, я б сказала — притуляння до найрідніших людей. А от власне композиція «Сонмо»— своєрідна емоційна медитація, яка передає перехідний стан свідомості. «Пам’ятай мене» — емоційний код для передачі нашого уявлення про страшну трагедію — про Голодомор. Відбором поетичного матеріалу займалася Леся, зі смаком у неї все в порядку. Альбом «Сонмо» звернений до людей, які хочуть змінити себе і людей навколо, і ми, здається, вклали у нього не лише наш життєвий досвід, а й наших предків.

Леся Тельнюк: «Для мене «Сонмо» — дуже сучасний альбом, який зроблено в контексті саме нашого часу. З нами працювали одні з найкращих українських музикантів, наші давні друзі і партнери — гітарист Роман Суржа, басист Олег Путятін, барабанщик Микола Томасишин, клавішник Іван Небесний та я — на бандурі. Загалом робота тривала два з половиною роки. Записом опікувався також наш давній приятель — звукорежисер студії Комора» Костянтин Костенко, а от зведенням і мастерінгом — також наші добрі знайомі Джеф Аллен і Джон Мун із відомої лондонської Sensible studios.

Назар Стригун, директор проекту: «Сонмо» — останній диск і дуже важлива для нас програма. І як кожна нова дитина в сім’ї — найулюбленіша. Хоча ми не забуваємо про переваги тих робіт, що були раніше, а це — «Жовта кульбаба», Rehearsal, «Тиша і грім», «У.Б.Н.», «Жар–птиці», «Мить», «Галя і Леся». Диск є, але сценічна версія «Сонмо» потребує ще вкладень — фінансових, фізичних, духовних. Десь ближче до осені плануємо зйомки спеціального відео, яке ілюструватиме ідеї, образи і символи нової програми. У нашому активі вже є повноцінний 64–хвилинний музичний фільм Rehearsal, який ми розіслали по багатьох українських телеканалах, але віз, як кажуть, і нині там. Якби то була якась гламурна полуничка, реакція була б, напевно, миттєва. Фільм транслювала тернопільська телекомпанія, і ми отримали багато схвальних відгуків. Я помітив — чим далі від столиці, люди, зокрема телевізійники, набагато чесніші і чистіші.