Грузинсько–галицька суміш

...Може, в попередньому житті я була грузинкою? — думаю про себе, просто–таки упиваючись співом сестер Ґорґішелі. Втім, аби втішатися тим співом, не обов’язково бути одного роду–племені з виконавицями.

Можна написати й у лапках «ҐОРҐІШЕЛІ». Так просто Тамара й Етері назвали свій гурт. Він з’явився в українській музиці останнім часом (коли бути точною, то — 2003 року), але встиг багатьом запасти в серце. Тобто пісні, які виконують львів’янки з грузинським родоводом. Пригадуєте їхні «Аморе», «Пташка»?

«Ґорґішелі» співають українською та грузинською мовами. Свого часу згадані пісні часто «крутили» в ефірі. А потім... Пауза? Ні, гурт записав два альбоми, чимало концертував, фестивалив («Мелодія», «Червона рута», «Перлини сезону», «Рок–екзистенція», «Європа–Центр», «Тарас Бульба», «Чайка», «Мазепа–фест», «Молода Галичина», Fort.missia (Польща)). І ось–ось презентуватиме новий альбом, окремі треки з яких мені пощастило почути.

І річ не в тім лише, що дві різні мови однаково органічно звучать у їхніх піснях. Ідеться, скоріше, про поєднання таких різних мелодик, які артистично–природно переплелися в їхньому виконанні. Отож напередодні презентації нового альбому — розмова з Тамарою Ґорґішелі.

— Тамаро, чи не відчуваєте жодного роздвоєння через те, що, народжені з Етері в родині грузинів, прийшли на світ не на грузинській землі, а в Україні? Чи все–таки вряди–годи відчуваєте певний дискомфорт саме з цього приводу?

— Мені здається, українці завжди прихильно ставилися до грузинів і навпаки. В Україні живе чисельна грузинська діаспора. Мої приятелі, приміром, розповідали, що у війську потоваришували з грузинами, бо вони — прекрасні люди. Так само і грузини думають про українців. Як приклад — кілька років тому я зі своїми київськими друзями вирушила до Грузiї на авто. I коли воно у Тбiлiсi зламалося, працiвники сервiсної служби, дiзнавшись, що ми — українцi, вiдремонтували легковика, а грошей не взяли...

Зараз, коли Грузія відро­джується, багато моїх знайомих їдуть туди на екскурсії чи відпочивати на море. І приїжджають захоплені: від дав­ньої багатої культури й архітектури, зокрема традицій, кухні, а щонайважливіше — людей.

Щодо нашої сім’ї, то в домі панувала, сказати б, змішана атмосфера. Тобто поєднання грузинських традицій з українськими, грузинської кухні з українською, а радше галицькою... Між собою ми спілкуємося грузинською мовою, але прекрасно володіємо також українською. Вони обидві є для нас з Етері рідними. Завжди підкреслюємо, що багаті, бо маємо дві Батьківщини.

— Уперше почула вас і запам’ятала як «Ґорґішелі» з вашим маленьким шедевром «Аморе». Потім була «Пташка». Далі я чекала, як і багато хто, що зумієте синтезувати своє грузинське й українське начала. І дочекалася! Одна з пісень із нового альбому вразила особливо цікавим накладанням грузинського голосоведення і «білого співу», якщо не помиляюся, поліського. Ефект надзвичайний! Чи збираєтеся надалі працювати у такому напрямі, котрий здається мені дуже продуктивним і оригінальним?

— Річ у тім, коли є одна така композиція, про яку ми говоримо, її хочеться слухати і слухати. Створена на основі грузинсько–українського фольклору, ця пісня — єдина у новому альбомі. Вона — «родзинка». Якщо би «Ґорґішелі» працювали в такому стилі загалом, напевно, це не було б аж так цікаво. Звичайно, надалі ми думаємо про подібні «знахідки».

— Певно ж, ви плануєте тур на підтримку нового альбому. Коли так, якими містами він пролягатиме? Чого чекаєте від нього?

— Звичайно, маємо велике бажання зробити тур. Але наперед перелік міст озвучувати не будемо. Зробимо це перед самим початком туру на прес–конференції.

А що чекаємо від туру? Обміну емоціями та позитивною енергетикою. Небуденних вражень. Словом, живого спілкування між музикантами і публікою. Те, чого нині бракує найбільше.

— Чи любите читати? Коли так, то які саме книжки перевернули ваше життя?

— Звісно, у мене є улюблені книги, які свого часу вплинули на моє формування. Наприклад, «Чайка...» Річарда Баха, твори Робіна Шарми. Щоправда, про останнього говорять, що він попсово пише, та все ж таки у нього є думки, які мені імпонують: любити себе, вміти пробачати, не культивувати в собі заздрість і злість, не наповнюватися негативом...

— Чи ловите себе на заздрості? Що з тим робите?

— Кажу без лукавства: я не відчуваю заздрості. Просто завжди знала, що займатимуть музикою і досягну успіху. Очевидно, у мене, як і в усіх, є «доброзичливці». І були випадки, коли нам пхалися палки в колеса. Я подумки їм пробачаю і намагаюся «відпустити». Це — моя філософія життя.