Дитинство мого покоління минуло під знаком Великої Війни. Тоді, в 60–ті, революцію ще не забули; до нашої школи ще приводили якихось старців під брендом «человек, который видел Ильича» — однак усіх отих «старих більшовиків» геть затьмарив улюблений наш Кирило Макарович. Офіцер–відставник, увішаний фронтовими нагородами по самий... пояс. Це не були брязкальця пізньобрежнєвської доби, і Кирило Макарович цілком міг би користуватися дитячою повагою, якби хоч трохи менше полюбляв оковиту. Судячи з надривного пафосу його промов і блиску в очах, він навіть на піонерські «лінійки» з’являвся, попередньо прийнявши дещо більше класичних «наркомівських» ста грамів...