Наталка Сопіт на знімальному майданчику в Золочівському замку. (Фото з сайту viatel.kiev.ua)
Упродовж п’яти років на «5–му каналі» виходить документальний цикл «Гра долі». Окремі його фільми демонстрували Перший Національний, «Інтер+», «Культура», численні регіональні канали. 20 квітня в столичному Будинку кіно студія «Віател» — виробник історично–біографічних життєписів відомих українців та особистостей, доля яких пов’язана з Україною, — кінофільмом «Богдан Хмельницький» представила 50–го героя «Гри долі». Телеваріант стрічки (десять серій) глядачі «5–го каналу» мали змогу побачити кілька місяців тому.
Засновник студії «Віател» — кінорежисер Василь Вітер. Упродовж 16 років під його орудою кінофахівці–однодумці створили близько 120 фільмів. Довготривалим виявилося виробництво кінотрилогії про відродження храмів: «Успенський собор» (2000), «Михайлівський Золотоверхий» (2002), «Володимирський собор у Херсонесі» (2005), яку фільмували з 1997 по 2005 роки методом кіноспостереження. Ці фільми (їх знято на кіноплівку) стали першими в історії українського кінематографа кінострічками, створеними у форматі Dolby digital і на нових носіях (DVD). 2008 року спільно з Державною службою кінематографії Міністерства культури і туризму України студією було створено повнометражний документальний фільм «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років». Загалом у циклі «Відродження культурних пам’яток» — 10 фільмів.
Серіал «Гра долі» почали знімати 2005–го. Деякі його фільми — багатосерійні, тому загальна кількість стрічок наразі складає 79 робіт. Героями телерозповідей були Тарас Шевченко, Іван Мазепа, Леся Українка, Іван Франко, Марія Заньковецька, Лесь Курбас, Володимир Вернадський та багато інших визначних особистостей.
Телевізійна версія «Богдана Хмельницького» — це продукт, загальна тривалість якого складає близько трьох годин. Автори, власне, її і взяли за основу, створюючи кінооповідь про гетьмана. Утім, за словами режисера, вихідний задум «зшити» десять серій в одне ціле довелося відкинути. Новий формат фільму «Богдан Хмельницький» народжувався поволі: творча група ткала кіно з «телеканви» без поспіху, намагаючись у кіноверсії представити палітру почувань героя і не оминути канони драматургії.
«У театральному мистецтві є формат «моновистава», ми ж у кіно створили «монофільм», щоправда, додавши іконографічного матеріалу і комп’ютерної графіки, — пояснила Галина Криворчук, директор студії «Віател». — Із самого початку серіалу наша творча група заявила специфічний документальний жанр — із ведучою. А у фільмі «Богдан Хмельницький» на Наталці Сопіт — чи не найбільша, порівняно з іншими роботами «Гри долі», відповідальність. Протягом майже двох годин вона тримає глядача в неослабній драматичній напрузі».
Творча група сподівається, що основним місцем показу фільмів циклу «Гра долі» залишатиметься телеефір. Пріоритетне право демонстрації прем’єрних серій належить «5–му каналові».
Василь Вітер,
— Головний принцип, яким ми послуговуємося, беручись за той чи інший новий фільм «Гри долі», тотожний бажанню розповісти про особу, якої вже немає з нами. Наші герої — це люди, котрі не в змозі віддячити за свій «піар». Зрештою, «Віател» воліє говорити про тих, хто вчинив щось добре на українській землі, для української землі, її народу (байдуже: герой — уродженець тутешніх міст і сіл чи, так би мовити, людина заїжджа; ми не виокремлюємо національність, віросповідання героя).
До створення фільму про Богдана Хмельницького особисто мене спонукала історія його приватного життя: хотілося показати унікального гетьмана як приватну особу, якій доля наказала жити у вирі драматичних (а часом і трагічних) подій. Дивовижним чином усе збіглося: п’ятдесятий герой — Богдан Хмельницький. Цікаво, що загалом, аби створити кіноверсію, довелося докласти таких самих титанічних зусиль, як і під час виробництва фільму, присвяченого іншому гетьманові — Іванові Мазепі.
Робота над стрічкою «Богдан Хмельницький» тривала близько п’яти років, щонайменше впродовж трьох із них ми зосереджено вивчали документи, публіцистичні, документально–історичні твори (почасти навіть белетристику) різних країн, архівів. Утім, щоб обрати матеріал для відеоряду, опрацювали абсолютно окремий масив інформації, вивчивши тогочасну епоху за пам’ятками живопису, роботами іконографії. На мій превеликий подив, успіхом завершилися пошуки інтер’єрів: виявляється, в Україні дотепер зосталися цікаві місця для локації зйомок картин про Богдана Хмельницького.
Окрема подяка — працівникам музеїв і архівів: їх варто вважати волонтерами–пропагандистами наших фільмів. Знімаючи малобюджетні стрічки, наша студія в змозі сплачувати за допомогу невеличкі (символічні) суми, однак, незважаючи на це, жоден музей, жоден архів не відмовив нам у сприянні.
Упродовж кризового, 2009–го, року ми спромоглися зняти шість картин із циклу «Гра долі». Наступну прем’єру — фільм «Остап Вишня» — плануємо показати у вересні 2010 року на «5–му каналі». Мрію створити трилогію про видатних українських митців, моїх учителів — Миколу Івановича Мерзликіна, Віктора Борисовича Кісіна, а також їхнього наставника (учня Леся Курбаса) — Михайла Полієвктовича Верхацького.
Наталка Сопіт,
— Для мене п’ятірка — щасливе число, в яке я вірю. Сподіваюся, цей рік дасть новий поштовх для розвитку «Гри долі»: можливо, ми зможемо більше поїздити Україною, можливо, долучаться нові сценаристи. Зрештою, в нас уже чималий «портфель сценаріїв», бракує тільки коштів на експедиції, зокрема на поїздку в Крим, щоб зняти про Чехова. Нашу роботу неодноразово гальмувала складна фінансова ситуація: «Віател» працює, проте як ведуча я востаннє знімалася в травні минулого року.
Поза тим, у фільмах «Гри долі» я почуваюся передусім актрисою, а вже потім — ведучою. Актриса ж мусить вміти перевтілюватися (навіть тоді, коли герой — чоловік). Межа, за якою ведуча стає актрисою, звісно, існує. Режисер, власне, і контролює її, скеровуючи мою роботу в кадрі.
Якось, переглядаючи «Вище неба» — фільм «Гри долі», присвячений засновникові космічної галузі Сергію Корольову, я довго плакала... Чоловік тоді зауважив: «Ти ж працювала в цій картині! Усе знаєш!». Річ у тім, що, вдивляючись у «Гру долі» на екрані, я щоразу забуваю про свою участь у зйомках: почуваюся винятково глядачем.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
