До неї можна застосувати багато епітетів: жінка–епоха (про її насичене подіями життя можна писати роман чи знімати кіно), жінка–письменниця (Емма Андієвська написала 36 книжок), а ще художниця (намалювала понад 13 тисяч картин) і філософ (формує власні теорії — хаосу, круглого часу). Крім того, вона феєрично позитивна людина: очевидно, тому у свої 79 років пані Емма виглядає просто чудово. В Україну вона навідується ситуативно — коли добрі люди запросять. Каже, що не має часу й коштів — усі ресурси йдуть на творення у невеликій мюнхенській квартирі, де вона малює свої фантастичні картини, компонує дисонансні сонети й намагається дописати роман «Лабіринт».

Упродовж останнього візиту в Україну пані Емма мала досить публічних зустрічей, кілька з яких провела в Києві. І що вразило найбільше — на зустріч у книгарні «Є» прийшла переважно молодь і з захопленням слухала її вірші! Подібне я спостерігала на недавньому ювілейному вечорі Ліни Костенко. А на камерному вечорі в Музеї друкарства (подія була абсолютно позапланова, оскільки пані Емма несподівано затрималася в Україні через скасування авіаперельотів) письменниця вже більше розповідала про себе. Про те, як мати хотіла виховувати її у російськомовному середовищі, а шестирічна Емма, почувши у Вишгороді (куди її перевезли із Донецька за станом здоров’я) українську, відразу закохалася в цю мову і навіть змусила батьків віддати її в українську школу. Про те, як потрапила на Захід, що там пережила і як почала писати.