«Відчуваю, що можу підняти більше»
— Артеме, як сприймаєш «бронзу» європейської першості?
— «Бронза», завойована в Мінську, — це мій найвищий результат на «дорослих» змаганнях. Звісно, потрапити на п’єдестал — хороше досягнення. Але вже хочеться зійти на вищу сходинку. Адже відчуваю, що можу підняти більшу вагу.
— Виходить так, що ти незадоволений бронзовою медаллю?
— Вважаю, що міг виступити й краще, але, можливо, десь недопрацював або просто не вистачило везіння.
— Артеме, окрім залікової «бронзи», ти здобув ще й «малу» золоту медаль у ривку? Що для тебе цінніше: «мале золото» чи «велика бронза»?
— Я вже на другому поспіль континентальному форумі виграю ривок. Тому для мене було принциповою справою потрапляння в призи. А взагалі, звісно, у важкоатлетичному світі більше цінується перемога в сумі, та й призові за неї держава виділяє більші.
— Яких бонусів чекаєш тепер від держави?
— Особливих подарунків не чекаю. Думаю, що від мене вже очікують перемог на світовій першості.
— А як зустріли тебе вдома?
— Привітали керівники регіону та спортивного товариства «Динамо». Обіцяли збільшити фінансування.
— Склалося враження, що впродовж останніх років друга вправа — поштовх — стала для тебе мукою. На чемпіонаті світу2009 був «нуль», а на ЧЄ2010 — лише п’ятий результат (203 кг).
— Я б так не сказав. Просто є певні проблеми, які заважають мені показувати кращий результат. Хоча й справді, у порівнянні з пекінською Олімпіадою, де я штовхнув 210 кг, є певний спад. А от у ривку, в порівнянні з 2008м, я додав уже 10 кг.
— У чому ж проблема?
— Головна перепона — технічна сторона виконання поштовху, над якою я постійно працюю, вдосконалюючи потрібний рух. Можливо, дається взнаки психологічний бар’єр. На підсвідомому рівні ще пам’ятаю про травму ліктя, і саме це, напевно, не дає розкрити весь потенціал. Однак уже найближчим часом планую додати до сумарного результату десять кіло.
«За день можу підняти близько шестисеми тонн»
— Скільки за день можеш перетягати «заліза»?
— Ніколи не рахував, але певно, за день можу підняти (трохи замислюється)... близько шестисеми тонн. Дякувати Богу, маю два вихідні — четвер і неділя (сміється).
— У пересічної людини після таких цифр може скластися думка, що це справжня каторга!
— Насправді мені подобається! Десять років тому я сам обрав цей вид спорту, і не шкодую. Кожен сам визначає для себе шлях самореалізації.
— Що відчуваєш, коли йдеш у спортивний зал?
— Мені це просто цікаво. До того ж заняття спортом дають змогу розвіятися, відволіктись від домашніх справ, стресів, буденних проблем. Спорт — це ж не тільки змагання, а й нові знайомства, спілкування, а якщо хочете, то ще й спортивний туризм.
— Працюючи з таким «тягарем», певно, часто стаються різні травми? Від чого найчастіше страждають важкоатлети?
— Головна проблема штангістів — спина. Щоб зменшити ризик травмування, потрібно добре розігрітися, розім’ятися, зробити розтяжку. Також важливо, щоб поруч була людина, яка контролювала б підйом штанги.
На тренуваннях кожен технічний елемент доводиться до автоматизму, тому при роботі з максимальними навантаженнями шанс травмуватися — мінімальний.
— Головний тренер жіночої збірної скаржився, що жінкам не вистачає сучасного інвентарю. Як у вас із цим справа?
— У мене є можливість використовувати новинки спортивної індустрії. Так, справді, сучасний гриф під великою вагою може більше прогинатися. Він більше «грає», ніж старий. Така його особливість дозволяє у поштовху показувати кращі результати.
«Для нас на зборах кухарі готують спеціальну дієтичну їжу»
— Артеме, яка твоя спортивна мрія?
— Стати на олімпійський п’єдестал.
— Відчуваєш, що це реально?
— Узагаліто на Олімпіаді лише троє спортсменів стають володарями нагород. Вам ніхто напевно не скаже, що зможе потрапити в цю трійку. Але віра в перемогу завжди є, без неї у спорті високих досягнень нічого робити.
— Щоб піднімати кожен день тонни металу, необхідно десь черпати сили. Чим штангіст «заряджає» свій організм?
— Нам дуже важливо добре харчуватися з переважанням продуктів, які мають високий вміст білка. Тож я вважаю себе м’ясоїдом. Хоча дуже люблю салати, а інколи можу й торта з’їсти.
— А хто вам готує їжу, адже харчуватися потрібно регулярно й часто?
— Більшу частину часу я проводжу на зборах, там для нас кухарі готують спеціальну дієтичну їжу. Мені найбільше подобається відварна яловичина — її можу з’їсти й півкіло за раз. Коли ж приїжджаю додому, тут мене чекають страви «на замовлення» — маминого виробництва.
«Через мовний бар’єр відчуваю себе не у своїй тарілці»
— Ти брав участь у багатьох міжнародних змаганнях. У якій країні сподобалося найбільше?
— Незабутні враження залишило норвезьке портове містечко Ставангер, де у 2004 році на європейській першості серед кадетів я виграв срібну медаль. Можливо, то були перші враження від закордонної поїздки, тому саме вони й залишаться на все життя.
— А де ще прагнеш побувати як «спортивний турист»?
— Хочу потрапити до США й покататися на «американських гірках».
— Невже у вашому виді спорту не вистачає адреналіну?
— Ні, тут його теж виділяється вдосталь. Особливо, коли незадовго до змагань намагаєшся продемонструвати свій максимальний результат. Ось тоді організм і отримує максимальну порцію мобілізуючої речовини.
— Що запам’яталось у Мінську, де відбувався цей чемпіонат Європи?
— Зрадів, що багато людей розмовляли російською, тож із ними можна було поспілкуватися, щось дізнатися про місто. Коли я буваю за кордоном, то через мовний бар’єр відчуваю себе не у своїй тарілці. У Мінську ж відразу знайшов друзів — сходили у кінотеатр, покаталися на авто нічним містом.
— А що дивилися в кінотеатрі?
— Там саме демонстрували новинку кінопрокату «Битва титанів» російською мовою.
— Щось здивувало у братівбілорусів?
— Вразило те, що білоруська молодь захоплюється спортом. Було дуже багато юних уболівальників на змаганнях, і вони палко підтримували своїх. Відчувається, що наші північні сусіди приділяють спорту велику увагу.
— А кого підтримували місцеві вболівальники у твоїй категорії до 94 кг, де білоруські спортсмени не виступали?
— Під час виступу на помості я не спостерігав за тим, що відбувалося в залі. Коли піднімаю штангу, намагаюся повністю зосередитися на снаряді.
«Головне для важкоатлетів — стратегічний план»
— Хто твій найпалкіший уболівальник?
— Маю багато друзів, частина з них «живе» в електронному «павутинні». От вони мене й підтримують.
— Вони тебе критикують за погані результати?
— Якщо критика не обґрунтована — я на неї не зважаю. Водночас позитивно сприймаю конструктивні зауваження.
— Чого можуть очікувати від тебе вболівальники на чемпіонаті світу в Туреччині?
— У поштовху хочу нарешті здолати «зачаровану» вагу 210 кг, а в ривку — 185 кг.
— Яку максимальну вагу вже вдалося підняти на тренуванні?
— На тренуваннях я можу «вирвати» 190 кг, а штовхнути — 220.
— Що заважає підняти такі кілограми на змаганнях?
— Головне у змаганнях важкоатлетів — стратегічний план, який узгоджується з тренером. Не слід забувати, що на все про все є лише три спроби. Тому не можна починати з дуже високих цифр. Хвилюючись за кінцевий результат, можеш узагалі «перегоріти». Тож мусиш заявляти на 1015 кг менше, ніж здатен підняти на тренуванні.
— А що стоїть на заваді максимальним результатам?
— Поперше, мало часу між підходами для відновлення, подруге — метушня, яка заважає добре зосередитись. Загалом під час змагань багато відволікаючих моментів.
— Важкоатлети досить часто перед своїм підходом розмовляють зі штангою. Про що ти говориш зі своєю «подругою»?
— Намагаюся тримати себе в рівновазі. Не можу сказати, що регулярно, але інколи прошу допомоги в Бога.
«Я ще не настільки популярний, як Ольга Коробка»
— Цікаво, чи тобі вже десь випадало застосовувати свою непомірну силу?
— У «розборках» участі не брав. Хвалитися не буду, але коли забіяки бачать юнака міцної статури, то десять разів подумають, чи варто з таким зв’язуватись.
— Артеме, яке твоє ставлення до спортивної слави?
— Слави не прагну. Від свого заняття я просто отримую задоволення.
— На вулицях не впізнають?
— Я ще не настільки популярний, як Ольга Коробка (сміється).
— А хто для тебе є авторитетом у важкій атлетиці?
— Десь глибоко в душі хочу бути схожим на триразового олімпійського чемпіона грузина Каху Кахіашвілі. Я навіть перейняв у нього рідкісну техніку виконання поштовху — так званий «швунг». Скажу відверто, захоплююсь подвигами Коробки. Оля — молодець, адже, часто травмуючись, змогла себе перебороти, не зламалася і досягла того, чого прагнула.
— Техніка поштовху, яку ти використовуєш, досить рідкісна. Нею ідеально володіла лише невелика група відомих важкоатлетів. Чи не хотів би ти змінити її на звичайну — «ножиці»?
— Ні, аби перевчитися, потрібно багато часу, якого просто не вистачає. Тож буду просто вдосконалювати свій стиль, який застосовую вже сім років.
ДОСЬЄ «УМ»
Іванов Артем Володимирович
Майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики.
Народився 16 грудня 1987 р. у м. Дніпропетровськ.
Титули: чемпіон світу серед юніорів, бронзовий призер чемпіонату Європи2010.
Учасник Олімпійських ігор 2008 р.
Представляє товариство «Динамо».
Перший тренер — Віктор Гулак. Тренер — Михайло Заргарян.
Освіта: Харківська академія фізичного виховання і спорту, факультет циклічних видів спорту. Навчається в магістратурі.
Зріст — 176 см, вага — 93 кг.
Захоплення — плавання, теніс, кіно.
Неодружений.