Ще один «поцілунок» ПРіБЮТ

Позавчора 72 із 82 присутніх на сесії депутатів Полтавської обласної ради проголосували за обрання її новим головою члена партії «Батьківщина» Володимира Марченка. Раніше він був заступником (фактично — першим) голови облради. Вакансія з’явилася після того, як очільник ради Олександр Удовіченко став новим керівником обласної держадміністрації. Однак якщо Удовіченка у вересні 2006 року обрали після скандальної «спікеріади», що тривала більш ніж півроку, то тепер усе обійшлося блискавичною «рокіровкою» без найменшої інтриги. Адже дві найчисельніші фракції — БЮТ і Партії регіонів, які мають в облраді більше половини голосів, — про все домовилися заздалегідь.

Таємниця, про яку знали всі

Кандидатуру БЮТівця Марченка офіційно запропонував депутатам сам «губернатор–регіонал». З умовою, що той одразу висуне на звільнене місце заступника голови одного з найближчих соратників, однопартійця голови ОДА Івана Момота.

Таємне голосування на сесії за обох, як у старі «добрі» часи, було безальтернативним, ідилію майже повного «одобрямсу» не наважився порушити ніхто — більшість депутатів із решти фракцій при посадах та грошах за іншою, не менш сумною, традицією над усе бояться підозр у «нелояльності» до начальства... Все це тепер видається за торжество «консолідації заради конкретних справ», перемоги здорового глузду над політичними амбіціями тощо.

Звідки виросли ноги «одобрямсу»?

А що ж відбулося насправді? Чому, здавалося б, такі «різнополюсні» за деклараціями політсили, які ще вчора й на тій же Полтавщині «місили» одна одну в борні за президентське крісло, вкотре злилися в екстазі політичного «поцілунку»? Реально ж Володимиру Марченку, котрий прийшов в обласну раду попереднього скликання як один із багатьох представників контрольованого тоді олігархами СДПУ(о) обленерго, просто повернули своєрідний бонус за «зговірливість» із повпредами ще «крутіших» олігархічних кланів під час згаданих виборів голови облради 2006 року. Постійні читачі «УМ» пам’ятають, як тоді в «помаранчевій» області керівником найвищого представницького органу став «регіонал».

Хоча одразу після виборів «помаранчева» коаліція, що здобула дві третини депутатських мандатів, двічі (!) проголосувала за обрання головою облради саме Володимира Марченка як повпреда найбільшої БЮТівської фракції. Але така суцільна «помаранчевізація» обласної влади неабияк налякала закулісних ляльководів — тих–таки олігархів як із Партії регіонів, так і з БЮТ, котрі вважають Полтавщину своєю бізнес–вотчиною. Тож за спинами виборців вони швиденько домовилися між собою і використали «кнопкодавів» в обл­раді для повернення в «білий дім» значно «ріднішого» їм «губернатора–регіонала» часів першого прем’єрства Януковича.

...І червоний прапор їм у руки

Формальною «зачіпкою» для такого «перевороту» на місцевому владному Олімпі всупереч волі виборців тоді стали рішення судів, які скасовували результати голосування за БЮТівця Марченка винятково з процедурних мотивів. Останній спершу нібито пручався, а потім прийняв правила тієї ганебної закулісної гри і фактично «здав» посаду голови облради амбітному «регіоналу», погодившись на «тепленьке» місце заступника. Тепер же йому віддали «боржок». Хоча Олександр Удовіченко зі своїм сьогоднішнім «губернаторським» статусом міг би «протягти» на посаду голови облради й однопартійця. Але навіщо йому «викохувати» політичного конкурента в «рідному» партосередку? Тим паче, коли пропонований «тимошенківець» — перевірений «свій хлопець» (якщо він не здатний був «опиратися» у «помаранчеві» часи, то що вже говорити про нинішні), а його головування за будь–яких обставин триватиме менше року...

Зрештою, чим ті ж «обласні» БЮТівці, котрі, скажімо, постійно «підспівують» українофобським витівкам «свого» мера Полтави, відрізняються від «регіоналів»? Ніби на підтвердження риторичності цього запитання згадані політичні «брати–близнюки» забезпечили підтримку на позавчорашній сесії облради внесеної комуністом відверто провокативної пропозиції «рекомендувати керівникам підприємств, установ і організацій області... в День 65–ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні забезпечити вивішування на офісних і виробничих приміщеннях червоного прапора». Саме того, під яким у ХХ столітті «червона» влада знищила українців більше, ніж їх загинуло в усіх війнах, разом узятих.