Знайшли у банці

В Україні — більш як мільйон бездітних пар. Лікарі б’ють на сполох: у більшості випадків безпліддя стається через захворювання, що передаються статевим шляхом. Ці недуги, які не були своєчасно вилікувані, створюють запалення, яке й перешкоджає зачаттю дітей. Медики розводять руками: вони й раді допомогти, але пацієнти чомусь до них не приходять. По медичну допомогу звертаються далеко не всі бездітні пари: лише 5—10% із мільйона. «Хтось зневірюється у житті, а когось просто лякають чутки про високу вартість вирішення цієї проблеми», — констатує завідувач кафедрою акушерства, гінекології та репродуктології Національної медичної академії післядипломної освіти В’ячеслав Камінський.

Лікар нагадує, що безпліддям називається неможливість зачати дитину впродовж року спільного життя. Якщо протягом цього часу подружня пара жила статевим життям та не користувалася контрацептивами, а дитинки на горизонті досі не видно, В’ячеслав Камінський радить швиденько бігти до жіночої консультації за місцем проживання. У великих містах існують відповідні структури для городян, а мешканці сіл мають звертатися до обласних центрів. Там обстеження слід пройти і чоловіку, і жінці: лише після огляду та отримання результатів аналізів стане відомою причина безпліддя.

«Спартанські» діти

«Далеко не всі бездітні пари потребують високовартісних технологій запліднення: більшості необхідний лише системний медичний підхід. Дуже часто цю проблему можна усунути елементарним лікуванням, — каже пан Камінський. За його словами, багато статевих болячок «живуть» у пацієнтів ще з юного віку. — Захворювання, що передаються статевим шляхом, — це «стартовий» механізм для безпліддя. Зазвичай ці недуги проходять у молодому віці, коли підлітки бояться сказати батькам та лікарям про дискомфорт, який вони відчувають. Згодом ці захворювання «перетікають» з гострої стадії у хронічну і «проростають» у вигляді безпліддя».

Найчастіше через бездітність звинувачувальне «каміння» летить у жіночий «город». Проте насправді далеко не зав­жди пара не може мати дітей через проблеми жінки. «Дослідження, які були проведені і в Україні, і в європейських країнах, показали: так званий чистий жіночий фактор безпліддя присутній лише у 40% випадків. Ще 40% спричиняє суто фактор чоловічого безпліддя, і решта 20% — це спільні проблеми і чоловіка, і жінки», — стверджує головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України з сексопатології Ігор Горпинченко.

Нинішні молоді сім’ї часто «кивають» на неможливість інтимних стосунків: багато молодят живуть разом із батьками, тобто під постійним контролем старшого покоління. «Звичайно, молодим людям краще реалізувати свою сексуальність у людських у мовах, а не у «спартанських», — каже пан Горпинченко. — Але запевняю: якщо у подружньої пари генеративна функція збережена, вона все одно зможе зачати дитину на кухні, у ванній чи ще десь. Головне — щоб між цими людьми існувало кохання».

Багато хто звинувачує у безплідді погану екологію: мовляв, на мешканців великих міст впливає забрудненість повітря, тож і дітородна функція послаблюється. Проте лікарі стверджують: на сьогодні немає переконливих даних про те, що життя у мегаполісі порушує генеративне здоров’я. «Можна жити в екологічно чистому селі, але мати вроджену патологію генітальної сфери або інфекційні захворювання, — стверджує Ігор Горпинченко. — На дітородну функцію жінок і чоловіків впливають сотні чинників, і вплив екології — це лише один із них. Тому закликати людей переїжджати до сіл, щоб у нас збільшувалася народжуваність, немає підстав».

Допоміжна «пробірка»

Звісно, далеко не всі випадки безпліддя можна вирішити, пройшовши відповідний курс лікування. Для деяких подружніх пар єдиною надією народити рідну дитину стає запліднення штучним шляхом. Репродуктивними технологіями в Україні займаються тридцять клінік. Серед них — чотири дер­жавні: у Києві, Донецьку, Харкові та ІваноФранківську.

Завідувач відділу лікування безпліддя однієї зі столичних приватних клінік Віктор Зінченко стверджує: інколи по допомогу звертаються абсолютно здорові пари. «Сам термін «безпліддя» дуже травмує наших пацієнтів, тому найчастіше ми кажемо їм інакше — «ви не можете зачати дитину». Спочатку ми обстежуємо подружню пару. Починаємо з чоловіка, адже це простий та безболісний спосіб виявити причину безпліддя, — розповідає фахівець. — Бувають і такі ситуації, коли за результатами аналізів ми виявляємо, що пара абсолютно здорова. Після звернення до нас жінки вдало вагітніють та народжують дітей».

Нові технології — так зване запліднення «у пробірці» — це останній крок, до якого вдаються медики. Йому передують різноманітні методи лікування: якщо нічого не допомагає, пару готують до штучного запліднення. «Запліднення повинно відбуватися у маточній трубі, де яйцеклітина має зустрітися зі сперматозоїдом. Якщо їхня зустріч стає неможливою через низку причин (відсутність маточних труб у жінок або маленька кількість сперматозоїдів у чоловіків), ми лише допомагаємо це зробити у наших умовах, — пояснює Віктор Зінченко. — Наше відділення — це ніби маточна труба, у якій відбувається процес запліднення та розвитку ембріона протягом двохп’яти днів. Далі цей ембріон за допомогою спеціального катетера потрапляє до матки. Багато хто думає, що у нас немовлята сидять у банках, і ми їх годуємо. Це нісенітниця!»

Штучне запліднення в Україні коштує від 3 до 40 тисяч гривень. У порівнянні з розвинутими країнами, це досить недорого: американцям, наприклад, така розкіш обходиться у 15 тисяч доларів. Проте в багатьох країнах існують державні програми, у рамках яких бездітні пари отримують безкоштовний шанс завагітніти «у пробірці». В Україні така допомога теж існує, але її вистачає далеко не на всіх охочих. Якщо у «докризовий» період держава виділяла кошти на 700 циклів штучного запліднення, то тепер розраховувати на такий подарунок можуть лише 550 пар. Окрема муніципальна програма діє у столиці: в її рамках спробувати штучне запліднення цьогоріч можуть ще 150 пар.

«У багатьох країнах, наприклад, у Росії, кількість безкоштовних циклів запліднення значно вища. Ми маємо надію, що у майбутньому можна буде збільшити кількість циклів, адже ми робимо це заради наступних поколінь, — каже В’ячеслав Камінський. — Проте штучне запліднення — це лише вершина айсбергу. На сьогодні головною проблемою залишається недостатнє усвідомлення нашою молоддю своїх соціальних та сімейних функцій».

Із тим, що репродуктивні технології — це лише крапля у морі демографічної кризи, погоджується й Ігор Горпинченко. Він переконаний, що для того, аби вирішити проблему низької народжуваності, не можна сподіватися лише на новітні технології. «Держава має вкладати великі гроші у профілактику та виявлення захворювань у ранньому дитячому віці. У 70% чоловіків причиною проблем із дітородною функцією є захворювання, не проліковані у підлітковому та дитячому віці. Їх, на жаль, ніхто не бачить, а коли до нас приходить чоловік з азооспермією (недостатньою кількістю сперматозоїдів), ми вже нічого не можемо зробити», — розводить руками лікар. Він наголошує, що варто робити акцент не на лікуванні безпліддя, а на його профілактиці. «Якщо вирішувати проблему у державному масштабі, треба зважати на її основні причини: запальні процеси, інфекції, які передаються статевим шляхом, алкогологізацію населення та невпинний прийом лікарських засобів, включно із гормональними», — каже Ігор Горпинченко.

Не кожна психіка витримає

Окрім медичного боку безпліддя, лікарів хвилює також і психологічний. Більшість пацієнтів сприймають діагноз як трагедію, відтак не можуть вести повноцінного життя, постійно нагадуючи собі про цю проблему. «Кожна третя жінка та кожен третій чоловік у безплідних парах страждають на депресію. Якщо не допомагати їм, про жодне демографічне зростання ми не зможемо говорити, — стверджує психіатр Тіна Берадзе. — Також доведено, що психологічно безпліддя сприймається так само, як діагноз онкозахворювання або іншої смертельної хвороби. Друга фаза стресу починається тоді, коли пара обговорює можливість лікування безпліддя, адже це дорога терапія».

За словами Тіни Берадзе, психологічний супровід має бути невід’ємною частиною лікування безпліддя. «Після терапії подружньою парою обов’язково має опікуватися психолог, адже це — великий стрес для психіки, який нагадує американські гірки», — стверджує психіатр.

Проте лікарі хочуть потихеньку впливати на психіку не лише безплідних людей. Для того, щоб відродити націю, варто зробити престижним народження дітей, переконані вони. Найкраща ситуація з народжуваністю зараз на Прикарпатті, у Житомирській області та у Криму. «Ці регіони України позитивно вирізняються на тлі інших: там багатодітні сім’ї — досить поширене явище. Скоріш за все, це пов’язано не з екологічними чинниками чи животворною водою — просто з покоління в покоління люди передають бажання реалізувати себе у потомстві. Крім того, оточуючі люди оцінюють багатодітні сім’ї дуже високо», — відзначає Ігор Горпинченко. Тож подолати кризу народжуваності, стверджують люди у білих халатах, можна буде лише тоді, коли українці захочуть бути батьками та заздалегідь піклуватимуться про своє репродуктивне здоров’я. n

ДО РЕЧІ

Торік в Україні народилося значно більше дітей, ніж п’ять чи десять років тому, але лікарі вважають, що радіти ще зарано. Справа в тому, що зараз стають батьками переважно українці 1980х років народження, коли був демографічний сплеск. Натомість, 90ті у цьому сенсі виявилися «провальними», тож люди, народжені у цих роках, даватимуть значно «скромніше» потомство.

ДОВІДКА «УМ»

Перша у світі дитина, яка народилася внаслідок зачаття «у пробірці», з’явилася на світ 1978 року. Цю щасливицю звати Луїза Браун, вона живе у Лондоні. Минулого року Луїза й сама стала матір’ю. На сьогодні по всьому світі народилося більше мільйона дітей, зачатих у штучних умовах.