«Нація» на кону

Вистава «Нація» стала продовженням співпраці режисера, директора Івано–Франківського академічного обласного українського музично–драматичного театру ім. І. Франка Ростислава Держипільського з відомою українською письменницею. Постановка «франківцями» «Солодкої Дарусі» мала торік великий успіх, у тому числі й у столиці. «Наше надзавдання, — каже режисер про нову виставу, — внутрішнє життя духу, його перезавантаження й очищення нації, народження нової свідомості».

Вистави «Нація» і «Солодка Даруся» можна розглядати як диптих. Вони співзвучні за тематикою (людина у повоєнній Буковині, протистояння УПА і «совітів»); однорідні за акторським складом; подібні стилістично (виразно лаконічна сценографія, пронизаність автентичними піснеспівами — почерк керівника «Майстерні пісні» львів’янки Наталки Половинки); начинені яскравими, часто межовими образами, які буквально проштрикують свідомість, як меч, не залишаючи місця байдужості. Єднає вистави і простір малої сцени, що безжально виявляє будь–яку фальш. Тому найсуттєвіша складова глядацького сприйняття — це глибина акторського життя на сцені. Молоді актори повнокровно занурені в невигадані історії своїх героїв — Марія Матіос пише про реальні події і реальних людей рідного села Розтоки.

Ростислав Держипільський обрав для постановки «чотири одкровення з несподіваною канвою». Три розгортаються лінійно, а ще одна обрамляє кожну сцену: актриса, що грає бабусю Юстину, а точніше, її душу, підсідає то до одного, то до іншого глядача і промовляє голосом народної мудрості — про трагічне говорить весело, але з гідністю.

Ключові символи вистави «Нація» — лялька–мотанка і домовина. У кожному з одкровень — тінь смерті. Моторошно? «Але як подумаєш, що люди все це насправді пережили, волосся сивіє», — сказала одна глядачка. Мотанки, що безперервно перебувають у сценічному просторі, — це зв’язок тих, хто є, кого нема і хто буде. Одночасно вони — безлика, сліпа і сонна маса, що може прозріти в кожному. Адже головні герої наче «вилущуються» із цих мотанок. Домовина у фіналі перетворюється в колиску. Кожна «вагітна мотанка» кладе туди своє світлечко–дитя. Основна звукова тема «кіріє елейсон» переливається у виразне «сотвори державу мишцею Твоєю». Пауза. Оплески. Потреба осмислення.

Авторка «Нації» оцінила працю театралів як «дуже совісну» і «колосальну». Марія Матіос була присутня на прем’єрі разом із батьками і, як сама зауважила, «трьома поколіннями Матіосів». «Кожна людина має свою правду і своє алібі, і треба намагатися зрозуміти мотиви вчинків і поведінки кожного, і я своїм письмом намагаюся це робити», — каже письменниця і при цьому наголошує: добре було б політикам не підпалювати бікфордів шнур, а дати слово літературі й мистецтву — саме через них людям легше зрозуміти, що історія не є чорно–білою.

Наталя АСАТУРЯН