Україна легенд

Чи потрібна на Січі краса? Чому гетьман Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку? Яких козаків брали у походи? Хто і коли засновував козацькі селища? На ці та інші питання шукали відповіді учасники конкурсу і таки знайшли. Минулої п’ятниці в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відбулося урочисте нагородження лауреатів Дитячого національного літературного конкурсу «Я козацького роду!».

Почалося дійство зі складання символічної мапи України з регіонів–пазлів, на кожному з яких було написано легенду. Як пояснив голова оргкомітету конкурсу Володимир Шерстюк, 9 листопада, під час відкриття конкурсу, Василь Вірастюк розривав булавою символічну мапу України з написом «Непізнане». Діти ж постаралися — листи з оповідками надійшли з усіх регіонів, тож Україна стала цілком «пізнаною» і «білих плям» на ній не лишилося. Результат конкурсу організатори оцінюють як позитивний: «На адресу оргкомітету надійшло близько 500 робіт із різних куточків України. Діти зібрали краєзнавчі легенди своєї місцевості, дослідили власні родоводи, і журі важко було визначити переможців. Читаючи дитячі роботи з Львівщини, Донеччини, Сумщини, Криму, Херсонщини чи Полтавщини, ми щиро раділи. Адже те, що діти з усієї України гордо заявляють: «Я козацького роду!» ще раз підтверджує, що країна у нас одна», — підкреслив пан Шерстюк. Самі ж дітлахи охоче ділилися своїми творчими здобутками з пресою. Святослав Онуфрик із міста Ірпінь записав легенду свого роду про козака Антіна Левицького, якого за майстерну гру на бандурі побратими прозвали Соловейком. Під час однієї з битв із турками Соловейко врятував бранку Маріам, полюбив її і започаткував рід Святослава. Дотепер гени предків дають про себе знати — з роду козака Соловейка походить відомий композитор Роман Левицький, музиканти гурту «Брати Блюзу» Мирослав та Олег Левицькі.

Десятирічна Юля Євсюкова приїхала з міста Орджонікідзе, де колись була славетна Чортомлицька Січ і де, за легендами, кошовий отаман Іван Сірко вбив чорта. «Могила Івана Сірка була у мого дідуся просто на городі, аж доки кошового не перепоховали, — розповіла дівчинка. — Я дуже люблю читати про козаків, а ще вірші пишу, тож, може, коли виросту, письменницею стану». Перший крок на літературній ниві Юля вже зробила, адже організатори конкурсу планують видати дитячі легенди окремою книжкою. Дехто з переможців дослідив топоніми своєї місцевості. Юля Опанасюк із Житомирщини написала легенду про заснування свого села. «Старі люди переповідають легенду, що в дубовому урочищі поблизу мого села в часи визвольної війни сталася знаменна подія, — розповідає дівчинка, прикріплюючи до мапи пазл свого регіону. — Гетьман Хмельницький із військом поклявся, що вирве ворогів України, як вітер вириває з коренем дуби. А село наше козаки назвали Корнин»... Склавши «легендарну Україну», дітлахи пішли до етноклубу, де на них чекав святковий концерт, подарунки та козацький куліш.

«Під час концерту я вперше слухала спів кобзаря, а ще спробувала грати на справжніх козацьких литаврах. Це так класно! — ділиться враженнями Марина Дригало з Харківщини. — Коли їхала до Києва, весь час думала, що ж то за козацькі подарунки на мене чекають, може, шаровари? А виявилося, що це речі більш корисні: путівки до козацького табору, книги, диски». Під час свята лірник Сашко Власюк розважав малечу своїми казками. Він розповів, що був серед журі й мав оцінювати дитячі роботи, але в останній момент передумав. «Я відмовився оцінювати твори, бо вважаю, що всі діти — генії. Побачивши купу листів, був надзвичайно вражений. Часом думаю, чи справді в наш час комусь потрібні мої химерні історії про козаків та героїв? А тут бачу, що їх збирає вся Україна!»

Наталка ПРИСТУП