Повернення через Биківню

Його славетна картина «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (1912) перестала бути відомою в радянські часи. На відміну від полотна «Навіки з Москвою, навіки з російським народом» (1951) Михайла Хмелька, де гетьман разом із московськими боярами нібито промовляє перед запорожцями «на Переяславській раді», — його тулили в підручниках УРСР. Донедавна дата смерті Івасюка залишалася загадкою, скупі біографічні замітки називали 1926, 1930, 1935 роки. І лише нещодавно стало відомо, що видатного художника історичного жанру розстріляли у більшовицькій катівні у Києві й закопали у Биківні 25 листопада 1937 року...

Товариш Рєпін

Картина, над якою художник працював упродовж двадцяти років (1892—1912), відображає момент, коли після зняття облоги Замостя в день святвечора 1648 року Богдан Хмельницький урочисто вступає до Києва. Проїхавши через Золоті ворота, гетьман зі старшиною наблизився до Софіївського собору, де його вітають митрополит і духовенство... За свідченнями сучасників, перед Першою світовою війною в Західній Україні кольорова репродукція цієї картини була майже в кожній українській хаті.

Потягом до історичного жанру Микола Івасюк завдячував своєму першому вчителю — художнику Юстину Пігуляку та письменникові Осипу Маковею. Ілля Рєпін у своїй книзі «Далёкое близкое», зокрема в листі від 5 листопада 1893 року, пише про Івасюка: «Він трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, уже довгий час він розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». І тут якнайкраще справдилося моє переконання про перешкоду професора. Перший ескіз, який Івасюк зробив сам, без будь–чиєї поради — найкращий. В ескізі є життя і натуральність виконання. Але Ліцен–Майер, професор Івасюка, забракував його сцену, створену безпосередньо уявою, і ввів класичну умовність — неприродню, театральну. Івасюк, одначе, це відчув і відклав виконання до більш сприятливих умов». Рєпін радив Івасюкові після закінчення Академії повернутися до України, оскільки там для нього було би найкраще поле діяльності. У 1910 році митець розписав стелю ощадної каси у Чернівцях (за радянської влади тут розміщувався міськком партії). Темою цієї монументальної алегоричної композиції Івасюк обрав «Ощадливість».

Автор марок УНР

Перед Першою світовою війною крайовий сойм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. Жив він тоді в Чернівцях на вулиці Йосифа, неподалік Народного дому, де мав і свої майстерні. У цьому домі Івасюк мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Його іконостаси є у Заставні, в Кіцмані та в деяких селах на Буковині.

Почалася Перша світова війна. Спершу російська армія мала певний успіх, і 3 вересня російське військо вступило до Львова. У перших числах квітня 1915 року туди приїхав Микола II, якого там урочисто зустрічали. У Національному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається ескіз Івасюка до картини «В’їзд Миколи ІІ у Львів». 18 квітня німецько–австрійські війська перейшли в контрнаступ і відвоювали більшу частину Галичини. Відступаючі царські війська взяли з собою заручниками кілька провідних українських діячів, зокрема й Івасюка. Його як «німецького шпигуна» вислали до Ростова–на–Дону. Після повалення самодержавства Івасюк повертається до Києва, з 1919 року живе у Львові і Чернівцях. Відомо, що уряд Директорії доручив йому створити оригінали для поштових марок Української Народної Республіки. За його малюнками було випущено шість марок таких номіналів: 2 гривні (фіалкова, українка з жовто–блакитним прапором), 3 гривні (помаранчева, українська хата), 30 гривень (яскраво–брунатна, Полуботок у в’язниці), 50 гривень (оливкова, козак–бандурист), 80 гривень (ясно–синя, запорозькі байдаки у морі), 200 гривень (сіра у червоній рамці, вітряк). Марки було надруковано у Відні. При тоталітарному режимі факт існування поштових марок УНР, звісно, ретельно приховували.

Радянський «магніт»

1925 року Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького запросив голова Раднаркому УРСР Влас Чубар викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не прийняв запрошення і відраджував Івасюка їхати у СРСР, бо від утікачів знав про тамтешній комуністичний режим. Але Івасюк не послухав поради і, як повідомлялось у газеті «Пролетарська правда», «на запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва». Жили вони то в Боярці, то в Пущі–Водиці, то в Ірпені. Журнал «Нове мистецтво» (№ 24 за 1926 рік) інформував, що художникові пропонували створити низку картин на тему революційного руху в Україні. Художник Василь Кричевський згодом оповідав, що перед смертю Івасюк дуже бідував і був розчарований такою «Україною».

Відомо, що з 1927 року Микола Івасюк працював у системі Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), створив низку малюнків для журналу «Кіно», а також художні плакати для фільмів. Чотири такі плакати з підписами Івасюка зберігаються в Центральній науковій бібліотеці НАН України. Там ще дивом зберігся написаний олійними фарбами портрет Миколи Скрипника, датований фатальним 1933 роком. Що сталося з чималою творчою спадщиною Івасюка, невідомо, особливо з працями, що відображали фрагменти з боїв Січових стрільців. Професор Євсевій Ліпецький згадував, що в Чернівцях у Митрополичій рвін бачив портрет митрополита Репти у повен зріст, у Народному домі — портрети Ясінь–Ясінецького, Анґавха та інші. Автору стало відомо, що у фондах Музею Тараса Шевченка є олійний портрет Шевченка роботи Івасюка 1918 року, який подарувала музею Зоя Крижанівська, а один з ескізів картини «В’їзд Б. Хмельницького до Києва» зберігається в Національному музеї українського мистецтва.

Вважаю за важливе згадати добрим словом нині покійного інженера з космічного зв’язку, одного з відомих збирачів української поштової листівки Михайла Забочіня, з котрим ми написали першу розвідку про Миколу Івасюка понад 10 років тому. На жаль, назагал сьогодні пам’ять про художника зберігає хіба що меморіальна дошка на хаті в місті Заставна, де народився Микола Івасюк.

Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ,
професор, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка

ДОВІДКА «УМ»

Микола Івасюк

Народився 14 квітня 1865 року в місті Заставна (нині Чернівецька область). Навчався у Віденській (1884—89) та Мюнхенській (1890—96) академіях мистецтв. Працював у Чернівцях, Львові та Києві. Автор картин на теми визвольної боротьби українського народу — «Битва під Хотином», «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Кубанські козаки у Львові»; портретів Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Тараса Шевченка, Івана Франка. Так про нього пише Українська радянська енциклопедія. Енциклопедія українознавства за редакцією Володимира Кубійовича додає, що Івасюк у 1925 році виїхав до Києва, де був короткий час професором Художнього інституту. Лишив близько 500 творів (серед яких також побутові і жанрові картини, портрети й іконостаси), доля яких здебільшого невідома.