План націоналістів: кожному селянину від 2 до 20 гектарів. (Фото з сайту lib.rus.ec.)
Вважають, що українські націоналісти були одержимі лише ідеєю — культурним відродженням та суверенністю держави. Та, виявляється, вони ґрунтовно розробляли економічні основи майбутнього України.
Дніпропетровський економіст–історик Володимир Панченко, нещодавно презентувавши свою монографію «Формування економічної платформи українського націоналістичного руху у 1920—1950–х роках», довів: українці напрацювали «третій шлях», відмінний від комуністичної системи управління — з одного боку, і капіталістичної — з іншого.
— Ця ідея була схожа на інші, які існували тоді в економіках низки країн Європи, — пояснює пан Панченко. — Особливо в тих, що після Першої світової війни здобули політичну незалежність. А от світоглядно творці економічних програм формувалися в Російській імперії початку ХХ століття. Стрімкий науково–технічний прогрес Європи залишав позаду її економіку, і дедалі сильніше виникала потреба в розвитку захищеної від зовнішніх впливів ринкової економіки. Звісно, у кожної країни були свої особливості. Але чи не найбільший вплив на формування економічних поглядів українських націоналістів справив досвід Чехо–Словаччини. Ця країна була однією з найрозвиненіших економічно в Центрально–Східній Європі. Там опинилася більша частина промисловості колишньої Австро–Угорської імперії. І хоч ця молода країна мала обмежену власну сировинну та паливну базу, вона змогла максимально ефективно налагодити економічну систему завдяки чіткому управлінню економікою з боку національної держави. Запорукою цього стало розумне використання іноземних інвестицій, а також вихід на світовий ринок і курс на фінансову стабілізацію.
Саме до Чехо–Словаччини та Польщі після поразки національно–визвольної революції в Україні 1917—1921 років емігрувала значна частина її учасників. І там виникли потужні інтелектуальні центри — Український вільний університет, Українська господарська академія, Український високий педагогічний інститут, довкола яких і формувалися групи, що розробляли ідеї економічного розвитку українських земель. Як моделі розглядали й інші держави, де перебували ідеологи українського націоналізму, — Італію та Францію, наприклад. Кращі методи організації державного життя пропонувалося залишити, малоефективні — замінити. При цьому значну роль відігравав аналіз менталітету українців та тогочасної ситуації на розділених між кількома країнами землях.
— Ставку пропонували зробити на економічний націоналізм, — продовжує дослідник. — Його найхарактернішою ознакою є концентрація зусиль держави на ключових галузях (із пріоритетом приватної власності). Передбачався потужний розвиток вільного ринку всередині держави і захист національного бізнесу від негативних впливів вільного ринку ззовні. Іспанії у 1920–ті роки за рахунок цих стимулюючих факторів вдалося розвинути внутрішнє виробництво. Заходи, що можуть характеризуватися як економічний націоналізм, широко застосували США. На початку ХІХ століття ці заходи були спрямовані на захист власного виробника (протекціонізм). Але з другої половини ХIХ століття там уже збудували сильну внутрішню економіку, тому перейшли до експансіоністської економічної політики, активно пропагуючи вільну торгівлю.
Для прискореного економічного розвитку важливою є згода в суспільстві. У цьому сенсі інтелектуали ОУН звернули увагу на популярний після Першої світової війни корпоративізм, який уперше як форму класової співпраці запропонував Папа Лев ХII у 1891 році. Він базувався на середньовічному досвіді професійних гільдій і їх взаємодії. Сутність корпоративізму полягала в єдності класів у межах нації замість пропонованої більшовиками соціалістичної єдності класів і зниканні націй.
— Після Першого конгресу ОУН, який відбувся у 1929 році, загальні принципи, запропоновані націоналістами для розвитку промисловості, можна тезово визначити так: 1) уся промисловість існує у формі приватної, державної та кооперативної власності; 2) незалежно від типу власності, держава здійснює контрольну функцію на підприємствах; 3) потрібна індустріалізація країни, вона має плануватися лише керівництвом української держави та враховувати інтереси всієї української території; 4) Україна має достатньо сировини для того, щоб посідати перші місця з її видобутку у Європі, але кінцева мета — розвиток обробної промисловості і машинобудування.
Утім пріоритетними вважалися аграрні плани. План, який пропонували оунівці, у цьому питанні був подібним до чеського та болгарського аграризмів — хліборобських ідеологій, які пропонували своєрідний «третій шлях», що був «золотою серединою» між капіталізмом та соціалізмом. Ідеологи ОУН покладалися на формування міцного середнього господаря з наділами землі у приватній власності від 2 до 20 гектарів. Для застосування механізації планувалося мати великі і справжні, а не бутафорські, як у СРСР, кооперативні спілки (подібні до спілок, котрі існували на українських територіях під контролем Польщі до 1939 року).
Цікавими документами, які демонструють плани ОУН напередодні радянсько–німецької війни, є «Вказівки на перші дні організації державного життя», роздані всім представникам середньої ланки. Тут містилися не теорії і стратегії, а практичні інструкції для організації безпеки і порядку, налагодження господарського життя та побуту після проголошення незалежності. На перший план було винесене аграрне питання, а саме — поділ землі між селянами. Саме тому населення західних земель підтримувало ОУН упродовж 15 років. Не менш цікавим є документ, датований 13 липня 1941 року, в якому знаходимо курс валют, установлений Проводом ОУН (б) заради нормального грошового обігу. До нього було подане роз’яснення: «Селяни і місцеве купецтво повинні розуміти, що стримування і викривлювання нормального виду торгівлі спричинюється до реорганізації і анархії. Прилюдне життя не може терпіти від того, і тому за саботаж буде вважатися подальше штучне стримування правильного росту торгівлі». Це було ніщо інше, як зупинка бартеру, котрий завжди виникає в умовах війни, і одночасно спроба зупинити гіперінфляцію та відновити нормальний грошовий обіг. Основною грошовою одиницею вважався радянський карбованець — до введення власної валюти після припинення бойових дій.
Сергій Кисельов, експерт Школи політичної аналітики при НаУКМА:
— Економічні погляди і стратегії ОУН–УПА були цілком адекватними до того часу, в який вони створювалися. Якщо зараз, у постіндустріальний час, нещодавні заклики одного з кандидатів у президенти провести «нову індустріалізацію» сприймалися дещо кумедно, то у 1920–х рр. ці гасла навіть певною мірою випереджали свій час. При цьому важливо, що ОУН—УПА робило ставку не на сировину, а на обробну промисловість і машинобудування — тобто закладався пріоритет більш високотехнологічного виробництва.
Цілком логічними були думки і щодо необхідності протекціонізму. Ще у ХVIII ст. відомий німецький вчений–економіст Фрідріх Ліст заявляв, що, аби країна могла ввійти сильною у світову торгівлю, на початковому етапі формування своєї промисловості вона має вживати протекціоністські заходи.
Щодо села — зрозуміло, що авторам стратегії було важко відмовитися від окремих колективістських ідей (тим більше що вони на той час були популярні не тільки в СРСР, наприклад, перші кібуци в Палестині з’явилися задовго до офіційної появи держави Ізраїль). Проте абсолютно правильний наголос робиться на наданні землі безпосередньо селянинові. Український селянин є значно більшим індивідуалістом, ніж, наприклад, його колега з Росії. Це підтверджує й те, що радянські колгоспи в Україні приживалися повільніше і складніше, ніж у Росії, а от, наприклад, земельна реформа Столипіна на початку ХХ ст. (зокрема, надання селянину повної власності на земельну ділянку, а також кредитів через Селянський банк і т.ін.) в Україні, навпаки, користувалася більшою популярністю, ніж у наших східних сусідів.
Олександр Жолудь, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень:
— Після втрати незалежності України у період 1917—1920 років, де основними течіями були соціалізм, анархізм та лібералізм, єдиним виходом вбачалася побудова сильної держави, тобто авторитарна або тоталітарна влада. Варто зауважити, що у міжвоєнний період італійський фашизм був передовою ідеологією. Як і в більшості західних тоталітарних суспільств визнавали приватну власність, водночас із можливістю для держави втручатися у всі сфери життя. У короткотерміновому періоді така політика може приносити плоди, але у довготерміновому це викривлює економіку, як то можна бачити на досвіді СРСР або міжвоєнної Німеччини.
Орієнтація на досвід Чехо–Словаччини є цікавою, хоча не враховано один важливий нюанс: чехи разом із заводами (наприклад, «Шкода») від Австро–Угорщини отримали й істотну кількість інженерів, людей із вищою освітою. У програмі не згадується необхідність розвитку людського капіталу, зокрема освіти. Освіта є дуже важливим елементом, враховуючи істотну кількість неписьменних серед сільського населення.
Тоталітарний підхід також зменшив увагу до розвитку малого та середнього бізнесу. Частково це пов’язане з цільовою аудиторією — основна кількість українців перебувала в сільській місцевості, а не містах.
Ідея протекціонізму була популярна у 30–х роках у всьому світі, хоча, на думку деяких учених, саме вона і призвела до затяжної «Великої депресії». Зараз більшість економістів вважає, що розвитку торгівлі варто сприяти, а не запобігати.
Поки вирують пристрасті навколо не надто впевненого дозволу Джо Байдена бити по росії ATACMS, міністр оборони України Рустем Умєров зустрівся з вітчизняними зброярами й повідомив давно очікувану новину. >>
Верховна Рада, у вівторок 19 листопада, проголосувала в цілому за проєкт державного бюджету України на 2025 рік – у ньому передбачено 2,23 трлн грн на виробництво та закупівлю зброї. >>
Міноборони України кодифікувало та допустило до використання у підрозділах Сил оборони FPV-комплекс "Вихор", який може наздогнати у русі ворожу бронетехніку чи автомобіль. >>
Необхідну допомогу і підтримку для захисту від російської агресії стільки, скільки буде потрібно продовжуватимуть надавати Україні країни "Групи семи" (G7). >>
Кабінет міністрів України затвердив експериментальний проєкт для навчання і працевлаштування жінок у тих сферах, де вони були традиційно недостатньо представлені. >>
Національна академія наук використовувала земельні ділянки не для розвитку науки, а передавала під забудову для отримання незначної кількості житла та нежитлових приміщень за інвестиційними угодами. >>
