Поляки оплакують свого президента. (Фото Рейтер.)
«Jestem dumny, ze jestem Polakiem». («Я пишаюся тим, що я — поляк»). Ці слова гордості, сказані крізь сльози, зараз часто лунають на вулицях Варшави, Кракова, Гданська та інших польських міст, їх пишуть на інтернет–форумах і не стомлюються повторювати у телефонних та «комп’ютерних» розмовах із друзями з далеких країн. Поляки мають чим пишатися — у нелегку годину вони довели, що є справді єдиним, справді європейським і справді великим народом.
Почувши страшну новину про падіння під Смоленськом президентського літака, більшість співвітчизників загиблої еліти нації (це — не іронічний термін із газетних шпальт чи перебільшення з вуст соратників жертв авіакатастрофи: так говорять про пасажирів розбитого Ту–154 самі звичайні громадяни Польщі) спершу не могли в це повірити. Шок — так найкраще можна описати той стан, який охопив країну в перші години після «Другої Катинської трагедії» і триває досі. Але вже опівдні «чорної суботи» на вулиці Варшави вийшли тисячі людей із квітами, прапорами, свічками, портретами президента і його дружини. Не змовляючись, усі вони йшли до президентського палацу і надовго — дехто аж до ранку неділі — залишалися там, молячись за душі загиблих. Відтоді площа перед палацом постійно заповнена людьми.
«Я ридала на плечі незнайомої жінки, а за мить ми з нею ділилися паперовими носовичками, які витяг із кишені невідомий нам обом чоловік, що стояв поруч. Він сам ледве стримував сльози, але закликав: «Дівчатка, тримайтеся, ми всі разом переживемо цей важкий для Батьківщини час». І я зрозуміла, яка ж я щаслива, що народилася в моїй коханій Польщі», — розповідає на одному з інтернет–форумів пані Гражина. І таких записів у всесвітньому павутинні — безліч.
«Поляки вміють бути разом у важку годину... Я вже третій день поспіль плачу. І не лише тому, що без сліз неможливо дивитися ці кадри (телевізійних репортажів із місця падіння літака та з–під президентського палацу. — Авт.), а й тому, що розумію, як далеко нашому народу до згуртованості польської нації...» — розповідає «УМ» українська студентка Юлія, яка зараз навчається у Варшавському університеті.
Від суботи в Польщі не існує політичних розбіжностей і суперечок. Звісно, так буде не завжди, але в ці дні спільне горе об’єднало найзапекліших політичних опонентів, найлютіших ворогів. Високі державні мужі і звичайні польські обивателі пліч–о–пліч у єдиному скорботному пориві схиляють голови, зустрічаючи катафалк із труною свого президента. На вулицях Варшави обабіч шляху чорного авто зі страшним вантажем ніде яблуку впасти — люди кидають під колеса катафалка квіти і шепочуть слова молитви.
«Ми всі втратили Батька. Бідний Лешек, він так любив свою Польщу...» Так оплакує Леха Качинського пані Агнєшка, яка ще кілька місяців тому невтомно критикувала президента, а на виборах 2005 року затято агітувала голосувати за його опонента Дональда Туска.
Серед тих, хто сьогодні не стримує сліз і щиро сумує, — чимало людей, які по–доброму й не дуже кепкували з братів Качинських і конкретно глави держави та з нетерпінням чекали осені, щоб його переобрати. «Я — поляк. Польща — моя Батьківщина, моя держава. Тому Качинський — і мій президент», — терпляче пояснює несвідомим українським друзям іще один опонент покійного глави держави, симпатик конкурентної партії «Громадянська платформа» Анджей Новацький. Попри те що таким запитанням поляка в ці дні можна неабияк образити, пан Анджей радше здивований, ніж обурений: як можна не розуміти таких очевидних і елементарних речей?
Не дай Боже нам такої трагедії, але годі уявити, аби у схожій ситуації вся українська нація в єдиному пориві оплакувала тих, кого, можливо, вчора зневажала. Хоч територіально й історично ми сусіди, до громадянської свідомості поляків нам іще дуже далеко. Чи не тому й до Європи — теж?
Першим розпорядженням виконувача обов’язків президента Броніслава Коморовського в Польщі оголошено тижневу жалобу. Державні прапори з траурними стрічками приспущено, у костьолах відбуваються жалобні меси за спокій душ загиблих.
Уже в неділю всі центральні польські газети випустили спеціальні траурні випуски, присвячені трагедії під Смоленськом — із чорно–білими фотографіями, без кольорів. У чорно–білий режим перейшли всі державні та багато приватних польських інтернет–сайтів. Телеканали між випусками новин, які розповідають про нові подробиці розслідування авіакатастрофи, демонструють жалобні ролики з портретами загиблих, кадрами з місця події, площі під президентським палацом у Варшаві та з–під посольств Польщі в інших державах, куди люди також зносять квіти і свічки. У суботу державне телебачення показало щемливу анімацію — спалені в злощасному Ту–154 душі відлітають і зустрічаються з Христом. Опівдні в неділю в Польщі запала скорботна тиша — було оголошено дві хвилини мовчання. Його порушувало лише тривожне завивання сирени, яка у війну повідомляла про повітряні нальоти.
На надзвичайному засіданні в суботу рішення про оголошення триденної жалоби ухвалив уряд Литви, яку за день до загибелі президент Польщі відвідав з офіційним візитом.
Президент Михаїл Саакашвілі, який називав Леха Качинського другом, своїм указом оголосив 11 квітня жалобним днем у Грузії.
12 квітня жалобу оголошено в Росії та всіх державах Євросоюзу.
Із невеликим запізненням відповідний указ видав Президент Віктор Янукович, який повідомив про це рішення в неділю після відвідин посольства Польщі в Україні, де розписався у скорботній книзі. Згідно з указом, у зв’язку з жалобою вчора на будинках органів влади та державних установ України було приспущено державні прапори, внесено зміни у програми теле– і радіопередач, на території країни скасовано розважально–концертні заходи, спортивні змагання.
Для тих, хто хоче особисто висловити співчуття польському народові, в будинку посольства Республіки Польща у Києві за адресою вул. Ярославів Вал, 12 викладено Книгу скорботи. Розписатися в ній можна щодня до 16 квітня з 9:00 до 21:00, а в суботу, 17 квітня, — з 9:00 до 15:00. Також Книги скорботи викладені у консульствах Польщі у Львові (вул. Коцюбинського, 11/3), Луцьку (вул. Дубнівська, 22–б) та Харкові (вул. Артема, 16).
Броніслав Коморовський, в. о. президента Польщі
— Сьогодні перед лицем такої трагедії наша нація залишається згуртованою. Немає розділення на правих і лівих, розбіжності у поглядах не мають значення. У цей важкий для країни час ми — разом.
Хоч би яким глибоким було співчуття і єднання, нелюди трапляються завжди й серед будь–якого народу. Як із обуренням повідомляє «Газета виборча», уже за кілька годин після авіакатастрофи — об 11:54 — польський портал Allegro.pl почав торгувати футболками з написом «Лех Качинський 10.04.2010», нанесеним на польський прапор, у якому червоний колір стікає краплями крові. Ціна — 24 злотих (72 гривні) без вартості пересилки.
Ще раніше, буквально за кілька хвилин після повідомлення про трагедію, в інтернеті з’явилася ще одна «послуга»: «Якщо хочеш, аби твоє співчуття було внесене до «Історичної книги скорботи», вишли СМС на такий–то номер». Вартість СМС — 30,5 злотих (близько 90 гривень). Книгу, про яку йдеться на сайті Zlozkondolencje.pl, нібито видрукують уже за тиждень і покладуть перед президентським палацом.
Не менш прикрі випадки демонструє й російський сегмент всесвітнього павутиння. Поки прем’єр–міністр РФ Володимир Путін обнімався з польським колегою Туском, зроняв сльозу на місці падіння літака та висловлював співчуття польському народу (як і більшість росіян), деякі з його зазомбованих кремлівською пропагандою співвітчизників вправлялися в дотепності на тему «так їм (загиблим) і треба». «За виступи на тбіліській площі пліч–о–пліч із воєнним злочинцем Саакашвілі через кілька діб після бомбардування Цхінвала, за безвідповідальну й ворожу риторику на адресу Росії треба відповідати», — наголошують такі «розумники». І висувають серед версій падіння польського «борту 101»... теракт, підготовлений ЦРУ. Зрозуміло, для дискредитації Москви.
З розряду таких інтернет–зловтішань також фото з вищезгаданого мітингу в Тбілісі, на якому зображені троє президентів: Качинський, Саакашвілі та Ющенко. Обличчя польського лідера перекреслене, під фото підпис: «Первый пошел».
Російські мерзотники–віршомази вигадують творіння на кшталт такого: «Летела тушка в облаках, / несла в себе заразу. / Плясать летели на гробах / сто негодяев сразу... / Труслива и бессильна власть, / вовек ей будет пусто. / Но наши небо и земля / позора не допустят... / Чему нас учит сей полёт? / Ответить очень просто. / Коль к нам с Катынью враг придёт — / сам от Катыни сдохнет. / У нас на всё простой ответ — / Ведь в правде наша сила: / Не важно, есть Бог или нет — / но Он хранит Россию».
Частина «рунету» від такого святенництва в захваті — адже автор «тов. Краснов» витримує загальноприйняту лінію правлячої партії...
1943, 4 липня — глава уряду Польщі у вигнанні Владислав Сікорський
Над морем біля Гібралтару. Внаслідок падіння літака «Ліберейтор» нібито внаслідок заклинювання керма управління. Загинули 14 із 15 осіб на борту.
Є підстави вважати цю трагедію спланованою, адже чотири місяці перед тим Сікорський виступив із вимогою до Сталіна розслідувати розстріл польських офіцерів під Каттинню і розірвав відносини з СРСР. Британський пілот чеського походження Едвард Прхал, який ніколи раніше не вдягав рятівний жилет, саме в цьому польоті убезпечився таким чином і єдиний залишився живим.
1986, 19 жовтня — президент Мозамбіку Самора Машел
На території ПАР. Унаслідок падіння літака Ту–134А із радянським екіпажем по поверненні з переговорів у Замбії. 40 жертв із 43 осіб на борту.
Радянська сторона вважає причиною катастрофи диверсію ворожої Південно–Африканської Республіки, пов’язану з дією фальшивого радіомаяка.
1988, 17 серпня — президент Пакистану Мухаммед Зія–уль–Хак
На території Пакистану. Внаслідок падіння літака С–130 «Геркулес». Загинули всі 37 осіб на борту.
Основна версія — теракт. Два гадані варіанти його втілення — вибух або дія отруйного газу, що вразив пілотів.
1994, 6 квітня — президенти Руанди — Жувеналь Хабіарімана
та Бурунді — Сіпрієн Нтаріяміра
На території Руанди. Літак Dassault Falcon–50 із двома президентами, що поверталися після мирних переговорів із Танзанії, було збито ракетою з ПЗРК.
Теракту передувала кривава війна народностей хуту і тутсі, яка продовжилася з новою силою після загибелі руандійського президента–хуту.
2004, 26 лютого — президент Македонії Борис Трайковський
На території Боснії і Герцеговини. Літак Beachcraft–200 розбився під час заходу на посадку. Загинули всі 9 осіб на борту, що прямували на інвестиційну конференцію.
В умовах туману й дощу реактивний літак ішов на 600 м нижче дозволеної висоти.
2010, 10 квітня — президент Польщі Лех Качинський.
На території Росії, при заході Ту–154М на посадку.
Загибель офіційної делегації Польщі — найбільша в історії авіакатастрофа з першими особами держав (96 жертв).
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
