Клята Катинь

О 8:20 за польським часом (10:20 за Москвою) президент Польщі Лех Качинський зателефонував своєму братові Ярославу. Як усі близнюки, брати Качинські були дуже близькі. Тому навіть після того, як Ярослав склав повноваження прем’єр–міністра й поступився цією посадою опоненту Дональдові Туску з партії «Громадянська платформа», що перемогла на дострокових парламентських виборах, президент Лех постійно був із ним на зв’язку. Тим паче що Ярко очолював їхнє спільне дітище — партію «Право і справедливість». Президент повідомив, що «все йде за планом» і за кільканадцять хвилин його літак приземлиться в аеропорту Смоленська, куди офіційна делегація на чолі з главою Польської Республіки летіла вшанувати пам’ять 22 тисяч польських офіцерів та інтелігенції, розстріляних військами НКВС у лісі під селом Катинь 1940 року.

Але літак не приземлився. О 10:56, зачепившись за дерево, президентський борт загорівся і впав. Жоден із 96 пасажирів цього рейсу, серед яких, окрім президента і його дружини Марії, були керівники всіх родів польських військ, голова генштабу збройних сил, депутати Сейму, родичі загиблих під Катинню в 1940–му офіцерів та інші достойники, не вижив. Православні священики та католицькі ксьондзи, які зібралися біля меморіалу жертвам Катинської трагедії, щоб відслужити панахиду за загиблими 70 років тому, вражено долучили до мартирологу ще майже сотню імен. А світ завмер, шокований цим страшним лихом і перейнятий співчуттям до польського народу, який в одну мить втратив еліту нації й керівництво держави та армії.

Погода, техніка чи «людський фактор»?

За попередньою версією, причиною катастрофи Ту–154, на якому летіла польська делегація, стали погані погодні умови. Серед версій також — людський фактор і технічні несправності. Доти, доки спільна російсько–польська слідча комісія повністю не розшифрує записи знайдених невдовзі після падіння «тушки» «чорних скриньок», сказати щось напевне складно.

Але останню — технічну — версію вважають найменш імовірною. Попри те, що президентському «Туполєву» у червні мало виповнитися двадцять років, його стан нібито був більш ніж задовільним. Щоправда, проблеми траплялися й раніше: за даними агенції ІТАР–ТАКС, саме ця машина в 2008 році на дві доби затрималася в Сеулі через поламку механізму стернової тяги. Але в грудні минулого року літак пройшов капітальний ремонт на авіаційному заводі «Авіакор» у Самарі, звідки повернувся як новенький — від капітально відрихтованих двигунів до повного оновлення салону.

Після розшифрування частини записів бортового самописця голова слідчого комітету при прокуратурі РФ Олександр Бастрикін доповів прем’єр–міністру Росії Володимирові Путіну, що технічних проблем у лайнера не було. Він же повідомив, що диспетчери смоленського аеропорту поінформували пілота борту № 101 про складні погодні умови, але він усе одно вирішив сідати. І, приземляючись зі значно більшою швидкістю, ніж належить за такої відстані до злітно–посадкової смуги, вийшов за нижню межу глісади (кривої, по якій знижується літак при посадці), зачепився за верхівки дерев...

Туман, антени й фатальна російська

Про те, що польський літак заходив на посадку аж чотири рази (останній з яких став фатальним), пишуть майже всі російські ЗМІ. Диспетчери нібито пропонували пілоту посадити лайнер в аеропорту Мінська (за 200 км від Смоленська) або Москви, але той не погодився. До посадкової смуги Ту–154 не долетів 300 метрів.

Як пише «Газета.ру» з посиланням на метеорологічний центр «Фобос», зранку погода була досить сприятлива для приземлення. О 9:15 за московським часом у Смоленську сів перший літак польської делегації, що летіла до Катині, — Як–40, переважно із журналістами. Було в тому літаку й кілька людей, які суто випадково полетіли не президентським рейсом...

Але вже о 9:40 над аеродромом «Північний» завис густий туман. Що саме змусило польського льотчика, не слухаючись диспетчерських порад, раз по раз уперто заходити на посадку — невідомо.

Російська преса активно нагадує, що раніше в Леха Качинського вже було кілька конфліктів з екіпажем. Зокрема, з пілотом, який із міркувань безпеки під час російсько–грузинського воєнного конфлікту ухвалив рішення садити літак в Азербайджані замість Тбілісі, куди летів і на посадці в якому наполягав президент. А тут, мовляв, глава держави запізнювався на жалобну церемонію. До того ж ні Олександра Лукашенка, ні кремлівське керівництво Качинський не шанував, тож посадка в Мінську чи Москві означала б для нього ледве не політичну поразку.

Утім навіть російські льотчики сумніваються, що пілот узагалі інформував «пасажира номер один» про переговори з аеропортом. Особливо якщо був упевнений у тому, що зможе посадити літак.

«У коментарях офіційних осіб одразу впадає в око нав’язлива спроба перекласти провину повністю на екіпаж президентського борту і відвести будь–які звинувачення від аеродрому Смоленська», — зазначає колишній заступник начальника урядового аеропорту «Внуково» Сергій Верьовкін, який, зокрема, забезпечував безпеку польотів під час похорону Леоніда Брежнєва, коли до Москви прилітали десятки урядових рейсів. Фахівець нагадує, що за штурвалом літака президента Польщі сидів один із найкращих льотчиків країни (інакше й бути не може). А отже, якщо він справді намагався посадити машину кілька разів поспіль — значить, умови посадки, надані диспетчером аеропорту, не виходили за рамки його особистого мінімуму.

«За стандартами ІКАО (Міжнародної організації цивільної авіації) є три категорії щодо погодних умов для посадки літаків: 1–ша дозволяє садити літак за горизонтальної видимості 600 і вертикальної — 60 метрів, 2–га — відповідно, 300 і 30 метрів, 3–тя — при нульовій видимості. Для того щоб льотчик мав право посадити літак за видимості тієї чи іншої категорії, потрібно дві умови: аеродром має бути обладнаний системами посадки для цієї категорії, а льотчик — мати сертифікат посадки за цією категорією, — пояснює Верьовкін. — І якщо пілот кілька разів заходив на посадку — значить, повідомлені йому погодні умови відповідали його кваліфікації. Або ж йому щоразу повідомляли хибні дані».

Так це чи ні — ще треба з’ясувати. А от інший факт, який є кричущим порушенням інструкції міжнародних польо­тів, польська «Газета виборча» вже зараз повідомляє як доконаний: смоленські авіадиспетчери вели переговори з польськими пілотами не англійською, як належить, а російською мовою. Яку льотчики розуміли не дуже добре.

Окрім того, у фахівців є сумніви в достатній підготовленості смоленського аеродрому «Північний», який ще недавно був переважно військовим. Винищувачі в умовах поганої видимості апріорі не літають, тож сумнівно, що обладнання аеропорту відповідає передовим критеріям сучасної авіації. Як зазначає «Газета виборча», на «Північному» не встановлено навіть найпростіших антен, які передають диспетчеру на землі й автоматиці на борт дані про глісаду, дозволяючи посадити машину за умов поганої видимості.

Водночас газета «Коммєрсант» із посиланням на очевидців катастрофи пише, що літак узагалі не заходив на посадку до тієї фатальної спроби, а лише зробив чотири кола над аеродромом.

Із Туском і Путіним зустрітися не захотів

Зв’язок із літаком польської делегації зник о 10.50 за Москвою, а вже за кілька хвилин на місце події прибули перші машини із розташованої неподалік пожежної частини. За кілька годин до Смоленська з’їхалися російські міністри: над­звичайних ситуацій Сергій Шойгу, транспорту — Ігор Левітін, внутрішніх справ — Рашид Нургалієв, а трохи згодом і прем’єр–міністр Володимир Путін. Увечері суботи почали з’їжджатися родичі загиблих, для яких російська та білоруська влади організували спрощений режим перетину кордонів.

Пізно ввечері прилетів брат президента Польщі Ярослав Качинський, який упізнав тіла загиблого Леха та його дружини Марії.

«Не можу перестати плакати. Бачив тіло президента і... жакет своєї товаришки, який висів на уламку фюзеляжу. Мені бракує слів...» — написав у своєму блозі на «Твіттері» соратник Качинських, депутат Європарламенту від партії «Право і справедливість» Адам Бєлан. Він супроводжував Ярослава в цій сумній поїздці.

На той час у Катині вже перебував прем’єр–міністр Польщі Дональд Туск. Він із російським колегою, головою урядової комісії з розслідування обставин авіакатастрофи Володимиром Путіним, чекав на брата свого президента в штабному наметі поруч із місцем падіння літака. Разом глави урядів вшанували пам’ять загиблих букетами квітів на уламках Ту–154, разом сумували — Туск не стримував сліз, і Путін зворушливо його обійняв, утішаючи.

Але Ярослав Качинський із жодним із прем’єрів зустрітися не захотів. Наступного дня він побачився з Путіним уже під час церемонії передачі труни з тілом президента Леха — Ярослав наполіг на тому, щоб упізнане ним тіло брата доставили до Варшави негайно, без додаткової ідентифікаційної експертизи в Москві.

Укриту державним прапором труну з тілом президента урочисто переправили до Варшави, де на вулицях її зустрічали сотні тисяч людей. Сьогодні труну виставлять у президентському палаці для загального прощання. Похорон відбудеться в суботу.

Мабуть, про лихо, яке спіткало Польщу, у всій країні не знала тільки 82–річна Ядвіга Качинська. Мати президента лежить у кардіологічній лікарні — самопочуття її дуже погане, — і старенькій просто не наважуються повідомляти жахливу новину. Після впізнання братового тіла Ярослав Качинський не залишився на ніч у Смоленську (в неділю прилетів знову), бо поспішав до матері у шпиталь. І жодним словом не виказав свого стану.

Решту останків загиблих гвинтокрилами перевозять до російської столиці. Поки що впізнати вдалося менше 30 жертв авіакатастрофи — за одягом або знайденими при них уцілілими документами. Решта тіл так понівечена, що ідентифікувати їх можливо тільки за допомогою ДНК–експертизи. Як заявив мер російської столиці Юрій Лужков, усі витрати на прийом родичів жертв катастрофи Москва взяла на себе — від розселення по готелях і харчування до допомоги психологів.

Кому вигідно

У Ярослава Качинського були причини, аби в тяжку хвилину уникати зустрічі з Туском і Путіним. Сьомого квітня прем’єри вже зустрічалися майже на тому самому місці — біля меморіалу жертв Катинського злочину. Це спільне вшанування пам’яті розстріляних польських вояків, чия загибель завжди стояла кривавою перепоною на шляху до налагодження добрих відносин між Польщею та Росією, нібито мало стати новою точкою відліку у двосторонніх взаєминах. На відміну від лідерів «Права і справедливості», прагматична «Громадянська платформа» Туска згодна на тісну співпрацю з Росією. І коли Путін сам запросив польського колегу разом відзначити 70–ті роковини Катині, а Туск на цю пропозицію радо погодився, не лише політичні опоненти у Польщі сприйняли це як зраду прем’єра. Адже він фактично висловив готовність примиритися з Москвою, яка належним чином і не визнала відповідальності за знищення польських офіцерів. Ті «вибачення», що їх нібито приносив Путін, у Речі Посполитій багато хто розцінив як іронічне замилювання очей.

Нагадаємо, 1940 року біля села Катинь під Смоленськом війська НКВС розстріляли близько 22 тисяч поляків — понад 4 тисячі офіцерів, представників інтелігенції та інших в’язнів радянських таборів, вивезених із Польщі. Аж до 1990 року радянська влада замовчувала злочин, доки з доброї волі президента Горбачова не було оприлюднено частину документів, пов’язаних із цією спецоперацією НКВС. Але більшість архівів Кремль не відкрив і досі — ану ж бо Польща почне вимагати суду над організаторами масового вбивства?

Тому Катинь — це для поляків не просто місце, а символ. І поступитися правом домогтися справедливості в цій справі — означає «здати» національну гідність. Отож президент Лех Качинський, не запрошений на «путінське» відзначення роковин, полетів у смоленські ліси з окремою делегацією. Не виключено, для того, щоб у промові перед меморіалом висловити далеко не вдячність за «визнання» нинішній російській владі...

Можливо, це блюзнірство — говорити такі речі у дні, коли за загиблими сумує увесь світ, але в політичному сенсі смерть Качинського вигідна Москві. Не дивно, що в Польщі з’явилися завуальовані й не дуже натяки на те, що падіння літака — не випадковість, тим паче в такому скорботному й символічному для поляків місці.

До того ж Друга Катинська трагедія болісно перегукується з іншою — загибеллю в авіакатастрофі над Гібралтаром 4 липня 1943 року прем’єр–міністра Польщі в екзилі Владислава Сікорського. Він саме вимагав від Радянського Союзу пояснити обставини масового вбивства польських офіцерів під Катинню і звертався до інших держав із вимогою засудити цей злочин та розірвати відносини з СРСР. Точно причини тієї авіакатастрофи не з’ясовано й досі. Загибель Сікорського дозволила СРСР безболісно створити в Польщі маріонетковий прорадянський уряд, і країна на довгі роки потрапила під вплив Москви.

МАРТИРОЛОГ

На борту літака Ту–154М, що був приписаний до 37–го спецполку ВПС Польщі, перебувало 96 осіб.

Серед загиблих:

президент РП Лех Качинський із дружиною Марією;

Франтішек Гонгор, начальник генштабу ЗС Польщі;

командувачі операційних сил ЗС (Броніслав Квятковський), Сухопутних військ (Тадеуш Бук), ВПС (Анджей Бласік), ВМС (Анджей Карвета), сил спецпризначення (Влодзімеж Потасінський) та Варшавського гарнізону (Казімеж Гілярський);

Ришард Качоровський, останній президент РП на еміграції (1989—1990);

Кшиштоф Путра; віце–спікер Сейму від партії «Право і справедливість»;

Єжи Шмайдзінський, віце–спікер Сейму від партії «Союз лівих демократів», екс–міністр оборони;

Кристина Боченек, віце–спікер сенату від партії «Громадянська платформа»;

Александер Щигло, шеф Бюро нацбезпеки, екс–міністр оборони, екс–керівник канцелярії президента;

Славомир Скшипек, президент Нацбанку Польщі;

Владислав Стасяк, шеф канцелярії президента, екс–міністр внутрішніх справ та шеф Бюро нацбезпеки;

Павел Випих, держсекретар у канцелярії президента;

Станіслав Коморовський, державний віце–секретар у міністерстві оборони;

Томаш Мерта, державний віце–секретар міністерства культури та національної спадщини, генеральний оберігач культурних пам’яток;

Анджей Кремер, заступник міністра закордонних справ;

Маріуш Казана, директор дипломатичного протоколу МЗС;

Пьотр Нуровський, голова Національного олімпійського комітету;

Януш Куртика, історик, президент Інституту національної пам’яті;

Анджей Пшевознік, історик, генеральний секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва;

Януш Крупський, керівник Управління у справах комбатантів та репресованих;

14 депутатів Сейму та Сенату;

вісім священиків та капеланів, зокрема й православний ординатор ЗС — архієпископ ПАПЦ;

представники Федерації катинських родин та інших громадських організацій;

супроводжуючі особи, працівники бюро охорони;

вісім членів екіпажу літака.

ТЕОРІЯ ЙМОВІРНОСТІ

Ризик людини загинути на літаку оцінюється як 1 до 52 600 000.

Ризик пасажира літака загинути в авіакатастрофі — 1 до 8 000 000.

45% аварій літаків відбувається в момент приземлення.

За даними організації Aviation Safety Network.

БІОГРАФІЯ

Лех Александер Качинський

Президент Польщі з 22 грудня 2005 р. до 10 квітня 2010 р.

Народився 18 червня 1949 р. у Варшаві в родині військових.

Школярем Лех знявся разом зі своїм братом–близнюком Ярославом у популярному польському дитячому фільмі–казці «Двоє, що вкрали місяць» (1962).

Студіював право у Варшавському університеті. Надалі, в 1971—1997 рр. — науковий співробітник Гданського університету. Кандидатську дисертацію з трудового права захистив 1980 р., докторську — 10 років по тому.

У Гданську Качинський познайомився з економісткою Марією Мацкевич (1942 р. н.), з якою одружився 1978 р.

У Гданську ж прийшов до участі в політичній діяльності, ставши до лав антикомуністичної опозиції. У 1977 р. почав співпрацювати з оперативним бюро Комітету захисту робітників, за рік увійшов у контакт із вільними профспілками, очолюваними Лехом Валенсою. У серпні 1980–го став радником міжзаводського страйкового комітету. Був делегатом першого загальнонаціонального з’їзду руху «Солідарність». У період воєнного стану був інтернований.

Після звільнення став першим заступником голови профспілки «Солідарність» (1990).

У 1989 р. Леха Качинського обрано членом сенату, у 1991 р. — депутатом сейму за списком «Громадської угоди «Центр». У 2000 р. став міністром юстиції в кабінеті Єжи Бузека, фактично — найпопулярнішим членом уряду.

Восени 2002 р. Лех Качинський переміг на виборах мера Варшави, почавши правління під гаслами ліквідації корупційних угруповань. Відтак набув достатньої популярності, аби виграти президентські вибори 2005 р.

Представляв помірковані праві, патріотичні, консервативні, по суті — антиросійські сили. Був членом і почесним головою партії «Право і справедливість», яку очолює Ярослав Качинський (екс–глава уряду).

Лех і Марія Качинські виховали дочку Марту (1980 р. н.), жили з нею, її чоловіком Петром, внучками Євою (2003) та Мартіною (2007).

Президентська родина відома любов’ю до тварин — узяла з варшавського притулку кота на прізвисько Рудольф.

Качинські загинули разом із польською офіційною делегацією в авіакатастрофі під Смоленськом 10 квітня 2010 р.