Юрій Плаксюк: Сьогодні не вистачає «директиви» для держслужбовців про українську мову

13.04.2010
Юрій Плаксюк: Сьогодні не вистачає «директиви» для держслужбовців про українську мову

Юрій Плаксюк вважає, що нова влада не буде влаштовувати «землетрус» у медійній сфері. (Фото з сайту telekritika.kiev.ua.)

Ще недавно Юрій Плаксюк, тоді в. о. голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення, принципово відкинув закиди щодо утисків мов нацменшин, натомість констатував, що багато мовників ігнорує виконання законодавчих норм саме стосовно державної української мови. Тому несподіванкою стало призначення Юрія Олександровича керівником Держкомтелерадіо — за поданням нового Президента. Наша розмова з головою структури, у підпорядкуванні якої облдержтелерадіокомпанії, — про реалії і перспективи вітчизняного ТБ.

 

Не громадське, а суспільне

— Пане Юрію, зараз активно дискутується питання, чи потрібне новій владі суспільне телебачення. Дехто навіть називає десятирічний термін, упродовж якого це питання не зрушуватиметься з місця. Які перспективи суспільного телебачення в Україні на ваш погляд?

— Завершення розробки концепції суспільного телебачення і радіомовлення — це одне з першочергових завдань, які стоять перед нашим відомством. Саме суспільного. Бо, коли ми подивимося на процес створення громадських організацій — на пальцях можна перелічити ті, які є насправді громадськими об’єднаннями. Більшість утворено під щось чи під когось. Я знаю кілька об’єднань, які створювали під вибори. Наприклад, «Громадська думка» у Чернігові і багато інших у регіонах. Коли створимо громадянське суспільство, тоді можна буде говорити про громадське телебачення і радіомовлення. Зразки є: і у Британії, і в Німеччині, і в інших країнах.На жаль, п’ять років, що минули, в Україні особливих зрушень у цьому питанні не було. Хоча надії були безмежні...

— Ви пропонуєте створити суспільне телебачення на базі облдержтелерадіокомпаній?

— Про це ще рано говорити. Проте створювати суспільне телебачення однозначно варто на базі державного мовлення. Держава буде залишатися голов­ним гравцем у створенні суспільного телебачення і радіомовлення. Бо на сьогодні вона володіє цілісним майновим комплексом, який оцінюється у кілька мільярдів гривень, і віддати його, щоб уже через рік він став непридатним для суспільного телебачення і радіомовлення — неприпустимо. Крім того, держава забезпечуватиме впродовж кількох років і фінансування суспільного мовника.

Інформаційна межа між містом і селом

— Ще вам у спадок дістався перехід на «цифру».

— Ніхто нам не пробачить, якщо ми у 2012 році не розпочнемо перехід на цифрове мовлення, а у 2015 в основному його не завершимо. Маю на увазі ті регіони, що межують із країнами — нашими сусідами, які до того часу уже перейдуть на «цифру». Тоді наше аналогове мовлення буде практично деформоване саме якістю сигналу.

Перехід на «цифру», хотіли б ми цього чи ні, — в Україні це соціальний проект. Бо проблеми цифрового телемовлення для великих міст, обласних центрів не існує на сьогодні: там є розгалужена мережа кабельного мовлення, багатоканального, індивідуального супутникового прийому. А от на периферії люди мають чотири–п’ять ефірних каналів і все. Раніше, упродовж 70 років, усі тільки й говорили про стирання меж між містом і селом. На жаль, сьогодні між ними все ще чітко проглядається така інформаційна грань. Чим завинили мешканці якогось поліського села на Рівненщині чи Житомирщині, чи Волині, які не мають можливості дивитися з десяток українських телеканалів?!

Тому Держтелерадіо виступатиме за державне замовлення на цифрові засоби, щоб наситити матеріально–технічну базу для впровадження цифрового мовлення. Спочатку проведемо соціологічне дослідження, щоб знати, у якого регіону які потреби. Обласна влада має про це також подбати, щоб нам передали ці достовірні дані.

Свою роль має відіграти і Концерн радіомовлення, радіозв’язку і телебачення, який є пріоритетним для країни телекомунікаційним оператором, що здатен відразу покрити Україну сигналом за наявності передавальних і радіоелектронних пристроїв–перетворювачів, які отримають люди. Хоча б на період впровадження «цифри» концерн має бути підпорядкований Держкомтелерадіокомітету. Бо саме концерн має розробити проект поетапного переходу від аналогового до цифрового мовлення. Адже процедура відключення аналогового телебачення і включення цифрових передавачів буде болісно позначатися на сьогоднішніх комерційних каналах. У цьому процесі вони можуть мати комерційні збитки. А в плані нашої Нацради з розвитку цифрового мовлення є пункт про те, що Національна рада всім приватним телеканалам — загальнодержавним, регіональним, місцевим — гарантує збереження і телеаудиторії, і території покриття їхнього сигналу.

— Якщо Україна не вкладаєтиметься у межі 2015 року?

— У 2015–му ми повинні перевести на «цифру» всі прикордонні регіони. Якщо не переведемо — втратимо інформаційний простір цих областей. Можемо втратити і частотний ресурс також.

Мовне питання. Оптимістичні прогнози

— Нещодавно, виконуючи обов’язки керівника Нацради телебачення і радіомовлення, ви робили заяву про перекручування деякими політиками реалій щодо звучання в ефірах комерційних телерадіокомпаній української мови. Чи існують мовні проблеми в ОДТРК?

— Насправді мовної проблеми в Україні немає. Вона створена штучно. Перетворена на політичне питання. На побутовому рівні існує двомовність. І це нормально. Від людей залежить, якою мовою спілкуватися між собою. І наші класики писали й українською, і російською. Маємо тривалу історію взаємин із Росією — і від цього нікуди не подінешся. Щодо дер­жави, то двох думок не може бути. Держава має забезпечувати всебічний розвиток державної української мови, а також сприяти розвиткові мов нац­меншин.

— Такої позиції щодо мов дотримується і новий Президент, який ініціював ваше призначення? Між вами не було розмов про мову?

— Якої позиції дотримується Президент — треба запитати в нього. Зрозуміло, ми маємо орієнтуватися не лише на передвиборчі програмні заяви кандидата у президенти, а уже і на директивні документи глави держави та його адміністрації, які, напевне, будуть.

А стосовно мови хочеться згадати події 1922—23–х років минулого століття, коли на території України почали українізацію з того, що прийняли рішення про всезагальне вивчення мови всіма працівниками державних установ. Людей умовно поділили на три категорії: ті, хто знає і вільно володіє українською; ті, хто її розуміють і можуть говорити; і ті, хто зовсім не знає мови. Щоб стати працівником державної установи, треба було знати українську хоча б на другому рівні, а потім скласти іспит на уміння писати українською і опрацьовувати документи. Тоді на території Української РСР близько 20 тисяч службовців, які не склали іспит з української мови, звільнили. Звичайно, можна говорити про репресії, ті чи інші злочини більшовицької влади, але саме до 1930 року всі масово заговорили українською мовою: і Донбас, і Схід загалом. Сьогодні такої «директиви» для державних службовців щодо української мови не вистачає. Щоправда, час всезагальної більшовицької українізації досить швидко закінчився. Але ті вісім років у цьому питанні дали більше, ніж останні 18, коли Україна має офіційний статус незалежної держави. Розумієте, і російську мову почали вважати чужою, і українську не сповна утвердили як дер­жавну в низці регіонів.

— Дехто з експертів вважає, що найближчим часом можуть або зовсім зняти мовні квоти з телемовників, або знизити частку української мову в ефірі національних телемовників з 75 до 50. На вашу думку, такі прогнози можуть справдитись?

— Не можуть бути зняті мовні квоти. Просто слід статтю 10 Закону «Про телебачення і радіомовлення», в якій ідеться про вживання мови, упорядкувати і конкретизувати: «Мовлення ведеться державною мовою». Це що означає? Що має бути україномовний ведучий, чи весь контент україномовний? Тому кожен нині намагається трактувати мовну норму на власний розсуд.

Доцільно дозволити органам місцевого самоврядування визначати, упродовж якого часу місцеві телерадіокомпанії можуть заповнювати ефір програмами мовами національних меншин — відповідно до відомої мовної Хартії. Але надавати таке право повинні лише за зверненнями об’єднань громадян тієї чи іншої національності. Одночасно має бути законодавчо визначена обов’язкова частка української мови, наприклад, третина доби, і обов’язкове титрування державною всіх інформаційних передач.

— Які у вас прогнози щодо Нацради? Як скоро призначать нових її членів від Верховної Ради і кому вигідне блокування роботи цього органу?

— Минулого тижня Нацрада запрацювала, нинішнього — Верховна Рада має прийняти постанову про внесення своїх кандидатів. Якщо не вдасться призначити їх найближчим часом, у першу чергу постраждають телерадіокомпанії, у яких у квітні–травні закінчується термін дії ліцензії. Якщо своєчасно не подовжити їх, треба буде знову іти на конкурс. Думаю, блокування роботи Нацради — це просто політична короткозорість і недбалість. Звісно, загальнонаціональні мовники не такі вразливі. Це потужний бізнес, медіахолдинги, для них не страшні незначні коливання в роботі регуляторного органу. Для них проблеми будуть, якщо буде дев’ять балів за шкалою Ріхтера і загальнонаціональні мережі ставатимуть технічно недієздатними через втрату частотного ресурсу. Думаю, нова влада на такий «землетрус» у медійній сфері не налаштована. На моє переконання, ніхто не руйнуватиме напрацювання, які ефективно діють у національному телерадіопросторі.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Юрій Плаксюк

Народився на Хмельниччині. Закінчив факультет журналістики КНУ імені Шевченка.

Упродовж двох термінів був членом Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Першого квітня нинішнього року Верховна Рада обрала Юрія Плаксюка головою Держкомтелерадіо України.

  • Державі потрібна медійна зброя

    Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>

  • Як не зробити з суспільного мовлення кінобудку?

    Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>

  • Микола Томенко: Політичні ток–шоу — маніпулятивні передвиборчі проекти

    Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>

  • Наталія Лигачова: Ситуація з журналістикою гірша, ніж була при Кучмі

    Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>

  • Юрій Стець: Мій фінансовий стан дозволяє співпрацювати з телеканалом без винагород

    Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>

  • Мовне питання — не просто мовне...

    Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>