Що робитиму в четвер, якщо у середу були «Звуки Му»

Наснилося якось, що я серед учнів Петра Мамонова. І так причепилася до свого новоспеченого вчителя, що відомий актор і музикант і кроку без мене не міг ступити. Не витримав моєї нав’язливості Петро Миколайович, як розвернеться і трісь мене по чолі Біблією: «Ну, чому ти ніяк не зрозумієш?» Прокинулася з великими від подиву очима і давай вишукувати, чого ж це я в Мамонова не доганяю. Переглянула фільми «Острів», «Пил», «Цар», де він зіграв головні ролі, переслухала рок–панківську групу «Звуки Му», а з голови так і не вилазить «не розумієш».

Аж тут по Києву зарясніли афіші: 8 квітня концерт Петра Мамонова в Жовтневому палаці. Купила найдешевший квиток на другий ярус, за 200 грн. Жаба давить, за дві сотні сидітиму під дахом Жовтневого, а Мамонов один, такий маленький, худенький, сидітиме на стільці, співатиме під гітару, у темноті його освітлюватиме єдиний промінь світла. І жодного екрана, щоб хоч на відео бачити, як він перебиратиме ногами під звуки рок–н–ролу, показуватиме від задоволення язик, як краплі поту котитимуться по його носу, а очі від бурхливої хвилі оплесків наповнюватимуться радістю.

Сиджу на своєму балконі. Від жалості мало не плачу. Знову нічого не зрозумію. Аж тут після третього дзвінка заходить жіночка: «Хто хоче, може зійти в партер. Вільних місць дуже багато». Ще б пак, загнули за квитки від 250 до 1500 грн., думали, на Мамонова всі так і накинуться. Буде аншлаг, як минулого року, коли найдорожчі квитки коштували 500 грн. Глядачі посходили зі всіх балконів і то не повністю заповнили партер. Мамонов — не поп–зірка, щоб на ньому касу збирати. Так і хотілося заволати рядками з Мамонова: «Муха — источник заразы? Не верь, это не так! Источник заразы — это ты. Вместо мухи прихлопнуть надо было тебя. А зря!».

До Києва Мамонов приїхав не вперше, однак нічого нового, точніше оригінального, не привіз. У першій, музичній, частині в чорній сорочці, чорних штанях, чорних окулярах і чорній шапці з червоною смужкою виконав легендарні «Я серый голубь», «Муха — источник заразы», «Досуги–буги», «Шуба дуба блюз». У перерві, коли пішов перевдягатися у лляний плащ, на сцену винесли екран і показали відео з Мамоновим–письменником, яке вже давно висить на youtube. Другу частину концерту Петро Миколайович присвятив своїм віршам і прозі. Прочитав думку на декілька рядків, зім’яв листок і кинув у зал. Коли глядачі переставали сміятися й аплодувати, Мамонов, піднімаючи очі з–під окулярів, дорікав: «А, не зрозуміли... Заважке значить».

Андеграундний музикант уже років 20 як навернувся до Бога, ходить у церкву, живе у селі і на кожному ефірі чи то інтерв’ю проповідує християнство та здоровий спосіб життя. Не обійшлося без настанов і на київському концерті. Наведу деякі з думок, по які, напевне, і прийшла на концерт, щоб зрозуміти. «Вийшов із хати, а там небо голубе, гори, річка. Куди там вашому 3D до природи». «Їдеш на три тижні у відпустку, дивишся в інтернеті погоду. Ага, плавочки такі візьму, і такі. Всього на три тижні, а береш дві валізи з собою. От я й думаю, що візьму з собою, коли піду у вічність, що робитиму в четвер, якщо в середу помру?». «Головне, бути з Богом. Хоч останнім, щоб за мною закрилися двері, але щоб із Ним».