У Києві триває Весняний книжковий ярмарок «Медвін», і програма його доволі насичена — презентації, лекції, ще й гарячі обіди від українських письменників. «Кількість письменників на чотири дні ярмарку достатня?» — запитала «УМ» у братів Капранових. «В Україні в принципі не дуже багато письменників, назбирали скільки змогли», — відповіли «брати». На відкритті виставки дуже раціонально прозвучали слова письменника–фантаста Сергія Дяченка, президента міжнародної асоціації фантастів «Портал», про те, що в українських політичних баталіях свого часу вдалося уникнути кровопролиття на відміну від нинішньої Киргизії, наприклад, не тільки через традиційну нашу миролюбність, а й рівень культури. А культура — це книжка, продовжив свою думку пан Дяченко, і врятувати її для читачів сьогодні можуть кіно і фантастика.
Сергій Дяченко: «Біла гвардія» — дуже важкий для екранізації роман
— На цьогорічному «Порталі» менше гостей, ніж ми розраховували — на це вплинули фінансова криза і недавні політичні баталії в Україні. Однак у нас чудові гості — це наші традиційні друзі Генрі Лайон Олді у двох особах, Андрій Валентинов, головний редактор журналу «Новий мір» Андрій Василевський. Марія Галіна та Андрій Штипель будуть вести семінар з української літератури і поетики, дуже цікавий критичний семінар Михайла Назаренка. Як завжди, в цьому році вручатимуть премії, і це непередбачувано — ми з Мариною знімаємо свої кандидатури і не втручаємося в роботу журі. Дуже цікавою буде театралізація нашого порталу — це своєрідна родзинка цього року. У суботу о 15.00 буде зустріч із читачами і презентація нашої книги «Магія театру», потім вручення Булгаковської премії на закритті і Булгаковський бал — все на п’ятому поверсі, який цілком належить фантастиці. Булгаковський бал теж з елементами театралізації.
— «Магія театру» — це книга фантастики чи про театр?
— Ми й хотіли, щоб вона не виглядала чисто фантастичною — це наше освідчення в коханні театру. У книгу ввійшли наші повісті, оповідання і п’єси, але вона незвичайна, бо це перша така збірка, присвячена містиці театру.
— Якісь твори з цієї збірки були екранізовані чи інсценізовані?
— У Театрі імені Лесі Українки був показаний «Останній Дон Кіхот», зараз цю п’єсу готує один із московських театрів — прем’єру очікуємо в травні. А самодіяльні студії і колективи ставили деякі наші речі, зокрема повість «Кін», яка відкриває цей збірник.
— Чи можна порівняти ваш «Портал» із харківським фестивалем фантастики «Зоряний міст»?
— Ми зовсім різні. От, скажімо, в плані журі — там демократичне журі, всі голосують, у нас — професійне журі, куди входять критики, письменники, тому й премії зовсім різні. Але такі розбіжності, така мозаїка і створюють, врешті–решт, єдину картину фантастики. Я б сказав, що «Портал» і «Зоряний міст», які дружать між собою, доповнюють один одного.
— Важко знайти спонсорів для проведення зібрань фантастів?
— Ну от ми існуємо останні роки, слава Богу, на базі книжкової виставки «Медвін», знайшли повне взаєморозуміння і навіть любов. Ми дуже поважаємо Едвіна Михайловича Задорожного — слава Богу, що ці люди є.
У Харкові екс–«губернатор» Аваков реально читає фантастичні книжки, він дуже любить цей жанр — їм пощастило, у Києві не знайшлося такого спонсора, але, може, завдяки вам і цьому інтерв’ю і знайдеться. Така людина може реально вплинути на майбутнє.
— Ви з Мариною заснували свою школу фантастики. Що зараз із цим проектом, він існує?
— Так, але тільки в Москві, а тут, на «Порталі», у нас кілька майстер–класів — і з української літератури, і з критики, і з поетики. І власне зустрічі з письменниками — Олдями, Валентиновим, з нами, це теж своєрідний майстер–клас, бо в людей виникає багато питань саме щодо секретів майстерності.
— Фільм «Біла гвардія», до якого ви писали сценарій, уже запущений?
— Так, і для нас це велика надія, дай Бог, щоб усе вийшло. Поки рано щось говорити про режисерів чи акторів — ми тільки на початку шляху, наразі я хочу тільки побажати успіхів усій нашій творчій групі.
— Ви з Олександром Роднянським уже працювали спільно в кінематографі, отже, є надія, що, якщо за справу береться Роднянський, він доведе її до кінця, і це буде не соромно.
— Ну так, будемо сподіватися.
— Чи Булгаков чинить опір?
— Це дуже важкий для екранізації роман.
— Як же писали сценарій?
— На це запитання я буду вам відповідати до ранку. Довелося переосмислити всю прозу Булгакова — не тільки «Білу гвардію», і в цьому сценарії з’явилися герої з його ранніх оповідань, але вони співіснують у контексті твору дуже органічно. У Київському музеї Булгакова працюють прекрасні фахівці і прекрасні люди, вони читали наш сценарій, їм сподобався, слава Богу, і сподобався компаніям, які ставлять цей фільм.
— Зараз усі подивилися «Алісу» Тіма Бартона і сказали, що фільм дуже відрізняється від літературної основи.
— Наш буде по духу булгаковським — це принципово.
Сергій Руденко: Багатії не готові говорити про первісне накопичення капіталу
У перший день ярмарку політичний журналіст, публіцист, а також засновник інтернет–порталу «Буквоїд» Сергій Руденко готував «Політичний вінегрет», а ми з ним поспілкувалися на тему його останньої і наступної книжки.
— Сергію, остання твоя книжка називається «Чоловіки Юлії Тимошенко», наступна буде «Жінки Віктора Януковича»?
— Із цим складніше, бо якщо в кар’єрі Юлії Тимошенко чоловіки мали принципове значення для її сходження догори — у книжці є інформація не лише про її соратників, а й про опонентів, які не менше доклалися до створення бренду Юлія Тимошенко: прокурори і судді, і президенти, і колишні бізнес–партнери, і політичні соратники, які стали ворогами, то у Віктора Януковича — навпаки: чоловіки були основою до сходження. Але видавати книжку під назвою «Чоловіки Віктора Януковича» — це не зовсім правильно. Очевидно, книжка буде про людей, які допомагали Віктору Януковичу йти по життю і дійти до президентства, тобто буде така велика сфера особистого життя — його найближчі люди, рідні, потім буде дуже великий пласт донецьких, великий пласт опонентів, соратників, і все це буде замішано під робочою назвою «Віктор Янукович. Енциклопедія».
— Очевидно, таку книжку треба робити дуже швидко...
— У принципі, у книжок, які я пишу, немає строку давності, бо вони з розряду публіцистики переходять у розряд історії. Уже перші книжки, які виходили у 2007 році, є історичною цінністю. Принаймні до мене звертаються політологи й історики з проханням подарувати книжки про оточення Ющенка, Тимошенко, Януковича. Думаю, що книжка про людей, які доклалися до створення бренду «Віктор Янукович», буде цікавою не лише упродовж кількох років, а й кількох десятиліть. Я знайшов усі свої книжки в каталозі бібліотеки Стенфордського університету в США, тобто їх можна замовити за каталогом і отримати нормальну паперову книжку — не електронну. Це означає, що інформація, яку я зібрав і систематизував, цікава не лише українським читачам і спеціалістам.
— А в Росії твої книжки користуються популярністю?
— У Росії книжки продаються дуже добре — і в Санкт–Петербурзі, і в Москві, і в Єкатеринбурзі, я їх знаходив також у міжнародних інтернет–магазинах, де їхня вартість коливалася від 25 до 35 доларів. В Україні вони коштують від 30 до 60 гривень.
— Як ти думаєш, які ще політики сьогодні цікаві широкій публіці?
— Думаю, це Тимошенко, Янукович, Ющенко вже менше, з молодших, можливо, Тігіпко, і ще багатії — топ–десятка українських багатіїв.
— Чи означають твої слова, що скоро слід очікувати десять книжок про десятьох українських мультимільйонерів?
— Мені б хотілося написати про кожного, але є проблема з фактажем. Усі вони пройшли період первісного накопичення капіталу, так що всю правду про це навряд чи хтось знає і захоче розказати. Принаймні вони дуже важко ідуть на контакт, а коли питаєш про перший мільйон і перші заробітки, вони розповідають неймовірні історії, але тільки не правду. Деякі багатії чесно зізнавалися, що ще не готові до такого формату, як «Історія успіху».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
