Самурай Фома

Узимку 1990–го Фома (Сергій Фоменко) вивів на сцену Київського фестивалю «Йолки–Палки», організованого популярною музичною сто­рінкою «Фонограф» газети «Моло­да гвардія», свій перший склад «День помирає рано». Запам’ятався Фома меланхолійно–сумними піснями і якимись нетутешніми, самозаглибленими образами. Пізніше, коли ми познайомилися, я довідався, що у нього в житті тоді був дуже важкий період і він фактично сповідався через пісні й шукав підтримки. До появи через сім років групи «Мандри» Фома мав сольний проект, грав у групі «ЯРН» і з Іваном Москаленком (він же — діджей Дербастлер) записав три спільні альбоми.

— Нещодавно Іван переслав мені ці альбоми по інтернету, я уважно їх послухав і навіть вибрав сім композицій, які сьогодні можна зіграти по–новому, і звучатимуть вони актуально.

— До речі, Іван не так давно створив дивовижний колектив «Мама–діаспора», де грає на трубі Євген Дідик із «Гайдамаків».

— Восени 2001–го Фома, як дитина, радів появі CD–збірки Rock Ukrainien, виданої Virgin France — французькою філією всесвітньо відомого лейблу Virgin. Там були записи «ВВ», «Океану Ельзи», «Мертвого Півня», «Плачу Єремії» та «Мандрів». Збірку було видано зусиллями наших незалежних продюсерів Оксани і Вадима Мельничуків. Тоді ж, 2001–го, відбувся перший концертний тур містами Республіки Польща, організованого головою Спілки українців Польщі паном Петром Тимою.

— Мене здивувало, що багато наших польських фанів прибігали до мене по автограф із власноруч зробленими і розмальованими дисками з піснями «Мандрів». Ми їх тоді обмінювали на справжні, легальні альбоми, які привезли з України. Тепер маю дуже оригінальну колекцію «хенд–мейд–дисків» із Польщі. З Петром Тимою ми співпрацювали також із нагоди нашої участі в рамках Міжнародного фестивалю української культури в Сопоті.

— Восени того ж 2001–го «Мандри» стали учасниками фестивалю «Україна» у столиці Великобританії, який організував українець із Лондона Андрій Жовнірук.

— Таких запрошень до Лондона було кілька. У різні роки ми їздили разом, інколи — я сам. Щоразу намагався затриматися там, аби повніше ввібрати в себе неповторний вселенський аромат музичного Лондона, де дійсно збиралися представники різних музичних культур із цілого світу.

— 2007–го на запрошення громадської молодіжної організації «Не будь байдужим» «Мандри» беруть участь у культурно–просвітницьких акціях у маленьких містечках разом із «Тартаком», «Флайзою», «Мотор’ролою» та «Гайдамаками». Мета — пропаганда культурних цінностей і української мови серед молоді.

— Мені ті акціїї дуже сподобалися через наявність інтерактивного спілкування з аудиторією. У Полтаві наприкінці концерту хтось запропонував нам виконати Гімн України. На сцені тоді були «Флайза», Олександр Ярмола з «Гайдамаків», Сашко Положинський з «Тартака», Сергій Присяжний з «Мотор’роли». Ми говоримо: «Добре, заспіваємо Гімн, якщо ви всі нас підтримаєте. І почали співати. За пару хвилин 9 тисяч молоді вже співали з нами, а потім підбігали, щоб уточнити ті чи інші місця Гімну.

— 2007–го Фома також опікувався серйозним проектом, мета якого — консолідація національної еліти. Це мав бути форум представників усіх прошарків суспільства — журналістів, бізнесменів, людей мистецтва, який міг би реально створювати пакети пропозицій до уряду, лобіювати їх у парламенті, апелювати до міжнародних організацій.

— Реальна загроза, яку маємо, — це те, що українство програло інформаційну війну з «совдепією». Чому в Україні, коли вмикаєш радіо, неможливо почути українську пісню? Чому в будь–якій державі ти чуєш музику цієї країни, а в Україні чуєш музику її сусідки? Ми мусимо бути достатньо агресивними в лобіюванні наших ідей, мені не подобається загальна загальмованість, інертність. Потрібні реальні дії і суспільний резонанс.

— За найбільшим своїм захопленням, власне музикою, Фома роками приховував жагучий потяг до малювання. Разом зі своїми картинами–героями Фома зіграв роль художника у фільмі молодого режисера Сергія Наталушка «Спокуса». Те, що робить Фома–художник, мистецтвознавці називають «урбаністичний наїв».

— Те, що маємо зараз у культурі, це жорсткий постколоніальний синдром, коли інтуїтивно відчуваєш, що країну захоплено інтервентом із північного сходу. І сили не рівні, тому що тут діє ціла армія менеджерів із великими грошима, новітніми технологіями та імперськими амбіціями. Усім цим шоу–бізнесом керують сили зла, які затягнули своїм павутинням і багном мізки й уяву споживача. Головна зброя інтервентів — високі технології, велике «бабло» і цей диявольський телевізор,який, ясна річ, зомбує «електорат». У світі є багато різних телевізій, що не обдурюють, а розвивають глядача. У нас відбувається справжня експансія поп–фаст–фуду, зробленого «лівою ногою». Раніше я думав, що з цим треба боротися, тепер прагну просто вийти за межі цього «зачарованого кола» і бути самим собою. Яскравий приклад тому — Євген Гудзь — лідер групи «Гоголь Борделло», світова зірка, чия команда входить до десятки найрейтинговіших колективів планети. А це тому, що свій месидж він видав не в Києві, де колись мешкав, а у вільному світі. Наш світ поки що — це світ омани. Інший приклад — «Гайдамаки», які нині є нормальними міжнародними зірками. Я переконаний: історію і культуру творять окремі самураї. Такими у нас можу назвати Андрія Середу — лідера «Кому вниз», головного «вевешника» Олега Скрипку, фронтмена «Мертвого півня» Михайла Барбару і тих, що покинули цей світ — Сергія Кузьмінського, лідера «Братів Гадюкіних», і Василя Гонтарського, співака групи «Вася Клаб». Власне, усі ми самураї, тому що належимо до певного клану людей, які роблять свою справу за принципом: роби те, що маєш робити, і нехай буде, що має бути. Те, що країна слухає різне лайно, — не наша проблема. Однак точно знаю — річка завжди тече до моря, навіть коли її намагаються заховати у якийсь резервуар.

— Наприкінці вересня 2009–го «Мандри» презентували новий кліп на програмну піс­ню «Світ» і зіграли ексклюзивний концерт із матеріалом з нового однойменного альбому.

— Уже два роки працюємо над альбомом. На студії працюємо у ті рідкісні моменти, коли трапляються довгі паузи в гастрольному графіку. Ми уважно слідкуємо за реакцією публіки на нові речі, не забуваючи про старі хіти. Час від часу ми видаємо диски–сингли з одним–двома треками майбутнього «Світу». Вийшли «Новорічна», «Світ», «Будемо разом».

— «Мандри» у попередні роки видали альбоми, які нині є раритетами — «Романсеро про ніжну королеву», «Легенда про Іванка та Одарку», «Дорога», концертний диск «Мандри у Країні Мрій». Відомо, що «Світ» буде максимально дорослою роботою, ще й насичена електронними експериментами акордеоніста групи Леоніда Бєлєя.

— Цікаво, що назви пісень там будуть дуже короткими — «Світ», «Ніч», «Сонце», «Проміння», «Три пляшки пива» — усі звучатимуть стільки ж, як під час створення. Паралельно ми записали кілька патріотичних пісень, що ввійдуть уже до іншого альбому, — «День переходить у ніч», «Дума про Кармалюка». Щодо клімату, або аури альбому «Світ», — це буде суміш рок–мейнстриму, реггей та балад меланхолійно–філософського штибу. Ми повністю відмовилися від будь–якого загравання з іншими стилями, водночас зосередилися на винахідливому аранжуванні «з родзинками» від Льоні Бєлєя, і все це разом являтиме нове обличчя «Мандрів». Нині ми знаходимося на шляху створення незалежного внутрішнього простору, який нагадує жовто–блакитний підводний човен із надсучасними комунікаціями і технологіями. Робимо це для ознайомлення світу з нашими внутрішніми історіями. От був у нас на концерті один дідок із Британії — діджей Скретч, який у молодості грав у знаменитих групах CLASH, POGUES. Йому подобається український драйв — він повернеться додому і крутитиме там на радіо українську музику...

Групу «Мандри» покинув її багаторічний учасник Салман Салманов — він навчається і мешкає нині на Кіпрі. Натомість наш чоловічий склад прикрасила Інна Прокопчук — солістка відомої формації «ДримбаДаДзига». Вона реально круто співає, гарна дівчина, і концерти за її участю ідуть із шаленим драйвом. Інна додала нам неповторного шарму, стала «перлиною» «Мандрів».

— Останнім часом багато говорять про нову іпостась Фоми як лідера такого собі угруповання, що виконує фолк–панк–шансон і має стати криголамом на західному напрямку для основного складу.

— Поки що наш фолк–панк–шансон являє собою партизанський міні–загін із трьох людей. Це акордеоніст–віртуоз Данило Денисов, звукорежисер «Мандрів» Андрій Обод та я. Данило грає на інструменті, який є акордеоном і ще багато чим — справжнє диво сучасної техніки! Це панк–тріо вже мало чималий успіх — у Києві під час сольного концерту в клубі «Докер АБС», на фестивалі у Фінляндії та в Берліні під час виступу на кінофестивалі Берлінале. Нині маємо запрошення з Великобританії, Ісландії та Німеччини і передбачаємо певний «флеш–бек», власне, для «Мандрів».