Навряд чи цей факт можна сприймати комічно: 1 квітня в Будинку архітектора відкрилася перша на Батьківщині персональна виставка славетного українського карикатуриста, якого у світі поважає вся «карикатурна спільнота», — Володимира Казаневського. Він є лауреатом близько 300 премій на конкурсах карикатур у 43 країнах світу. Уперше в Києві шанувальники «намальованих анекдотів» зможуть побачити 80 найкращих робіт автора, більшість із яких відзначено нагородами, включаючи Гран–прі.
— Пане Володимире, скажіть авторитетно як людина, яка перемогла на трьох сотнях міжнародних конкурсів карикатури, чи існує сьогодні у світі таке поняття, як «національна карикатура»?
— Насправді, я вважаю, що ні. Є просто вдала, дотепна та смішна карикатура або несмішна. Приміром, один і той самий мій малюнок переміг на конкурсі в Японії, потім — в Італії, а потім — у США. Якби гумор мав національну специфіку, то його в одній країні зрозуміли б, а в іншій — навряд чи, хіба ні? Я впевнений, що почуття гумору — це своєрідне «есперанто», універсальний код спілкування для всіх націй. Так само існують універсальні, непорушні закони сміху, єдині для всього людства. Тож коли Бог мав намір змішати всі мови та зробити так, щоб один народ перестав розуміти інший, він не врахував цього!
Як і чому виникає сміх, проаналізував ще Зигмунд Фройд у дуже нудній роботі. Узагалі сміх поділяють на дві категорії: сміх тіла та сміх розуму. Якщо в суспільстві, такому, як наше, карикатуристи апелюють до сміху розуму, то в розвинутих країнах, де проблем небагато, переважає сміх тіла. У розвинутих країнах градус гумору зовсім інший. Приміром, у Німеччині у хіт–параді смішного лідером є... дупа. А в нас, змучених проблемами, квітне карикатура філософська, яка викликає сміх розуму як захисну реакцію на зло.
— Здавалося б, чи є щось більш невимушене та спонтанне, ніж людський сміх?!
— Та ні — сміх досконально вивчений та проаналізований. Над цим працює одна дуже серйозна інституція — Міжнародна організація з вивчення гумору,— наукова та дуже поважна, яку заснували в США на початку 80–х років минулого століття. Щороку ця організація проводить Міжнародні конференції, на які з’їжджаються 200 надсерйозних професорів з усього світу. Я, до речі, також регулярно виступаю з доповідями на цих конференціях (цього року форум має пройти в Гонконгу). А 6 квітня подібне наукове зібрання планують провести в Одесі, для нього я також підготував доповідь «Карикатура і філософія екзистенціализму». Смішного, як бачите, мало. Дуже цікаві та ґрунтовні медичні доповіді. Приміром, про те, як сміх змінює біохімію крові, як використовувати сміх у медичних цілях. В Італії, приміром, існує група «клоунів спеціального призначення», яка виступає у шпиталях та відділеннях невиліковних хворих — сміх працює, це доведено наукою!
— Справді серйозний підхід...
— Так, це все закономірно. Почуття гумору — це загальнолюдське поняття, таке як спрага, голод, сором. Здатність сміятися — рефлекторна, а те, над чим саме ми сміємося, вже закладено генетично. Закони сприйняття смішного не проігноруєш. І якщо ти хочеш викликати сміх, то повинен працювати за законами жанру. Але я розумію, що маю вийти за грань, придумати нові образи та нові прийоми створення комічного ефекту.