«Буржуйська» хатка комуніста

Одвічний ворог олігархів — головний комуніст держави Петро Симоненко — точно знає, звідки в українських «буржуїв» гроші — вкрадені в «трудового народу»! На критиці ситих мільйонерів (яка благодатна тема!) Петро Миколайович уже зуби з’їв і навіть учить українців у своїх трактатах, «як правильно вести класову боротьбу з буржуазією». Сам, щоправда, деякими благами заможного життя не гребує: журналісти не раз «ловили» Петра Симоненка в дорогезних костюмах та з «буржуйськими» годинниками. Акули пера жартують: капіталу Симоненка міг би лише позаздрити Карл Маркс.

Кореспонденти «УМ» днями й самі переконалися в «аскетичному» житті головного комуніста України: заміська «хатинка» родини Симоненків, виявлена нами під Києвом, пролетаріату точно не снилася. Як ви там казали, пане Симоненку? Ніякого бізнесу при владі й рівність усім трударям!

Дайош соціалізм у «канадському селищі»!

«Капіталістичне суспільство, в якому ми живемо, дуже важко назвати раєм, — якось констатував Петро Симоненко. — Швидше, воно схоже на пекло». Не скажемо про інших, але головний комуніст країни живе у нічогенькому «пеклі». Починається воно просто в районі Мостища, поблизу Гостомеля, менш ніж за десяток кілометрів від столиці. Варто трохи з’їхати вбік від «варшавської» траси: справа починаються елітні котеджі, зліва — хвойний ліс. Далі дорогою — привілейоване котеджне містечко, так зване «Канадське село»: тут не живуть прості смертні.

Свого часу пенсіонер Микола Косенко теж мріяв у цій місцині звести будинок: більше десяти років тому він купив за копійки 20 соток землі із закладеним фундаментом. Але на подальше будівництво коштів не вистачило — тож продав ділянку знайомому бізнесмену. Далі, запевняє Микола Косенко, власником землі став Симоненко — за кілька сотень тисяч доларів. Упізнати місце нездійсненої мрії Миколи Андрійовича й досі легко: червоний цегляний паркан оминає дот — він виконував функції оборони за часів Другої світової. Стоїть тут і донині. А ось сама ділянка за дотом уже добряче розрослася.

За парканом видніється фасад чималої садиби (з урахуванням «горища» — чотириповерхової): просторі ґанки з білими балясами–перилами, високий димар, який свідчить про наявність каміна. На прибудинковому майданчику стоїть джип «Тойота — Ленд крузер» та ще одна іномарка–«малолітражка». Нижче (а будинок розташований на невеликому схилі) — величезна альтанка. На території садиби нині кипить робота: робітники пораються біля двох штучних озер, розсипають чорнозем. Зліва від основного маєтку — невеликий будиночок в українському стилі, над ним ще також трудяться будівельники. За дотом же насаджено тополі: як вони розростуться, то садибу взагалі не буде видно.

«Вам шо, праблєми нада?»

Детально роздивитися і сфотографувати маєток кореспондентам «УМ», як і слід було очікувати, не дали: численні камери відеонагляду, встановлені по периметру паркану, дають знати про непроханих гостей — і до нас уже поспішають незадоволені охоронці з накаченими торсами й будівельники. Приєднується до «співбесіди» (швидше, з цікавості) дизайнер, що керує творчо–будівельним процесом на ділянці. Знімкувати територію, де мешкає Симоненко, нам забороняють у категоричній формі: охоронці від банального «тикання» фраз про приватну територію та «обзивалок» провокаторами переходять до погроз: «Вам шо, праблєми нада?» Від фотокореспондента «УМ» навіть вимагають стерти всі фотографії й «просять» «звалить по–харошему». «Тут журналістів ніколи не було, нікого сюди не возили. І моя робота, щоб сюди ніхто не ліз», — «популярно» пояснює охоронець.

Свідок нашої «дискусії», місцевий мешканець Микола, точно знає, що так ховають від пильного ока преси. «Тут живе Петро Симоненко, всі ж «у курсі», — каже чоловік, покурюючи й попереджаючи, що ми його не бачили й нічого не питали. — Я не раз бачив його молоду жінку з дитиною. І сам Симоненко з коляскою тут гуляв. Місця ж у нас чудові — ліс он який».

Те, що будинок — Симоненківський, не приховують і в селищній раді Гостомеля. Там «УМ» повідомили (просто унікальний випадок чиновницької відкритості), що садиба офіційно оформлена на сина головного комуніста країни — Андрія Петровича — і займає 1 гектар 37 сотих землі. «УМ» з’ясувала в столичних ріелторів: ринкова ціна землі в тому районі, де стоїть будинок Симоненка, попри кризу, нині сягає 8—11 тисяч доларів за сотку, на кругленьку суму потягне і сам маєток. Методом простого підрахунку доходимо висновку: навіть на зарплату нардепа таке майно не купиш. Симоненко, до речі, тут не «найкрутіший»: у сусіда, наприклад, є вертолітний майданчик. Місцеві мешканці кажуть, що живуть тут зірки шоу–бізнесу та спорту, є навіть відомі олігархи. Так що в лідера КПУ там склалася гарна «класова» компанія.

У Симоненка немає навіть машини

Офіційно ж Петро Симоненко — бідний як церковна миша. У своїй декларації про доходи, балотуючись на посаду Президента України, він зазначив, що у 2008 році заробив 236 тисяч гривень. Зарплата нардепа, зокрема, склала 201 тисячу гривень, ще майже 35 тисяч Симоненко попросив як матеріальну допомогу. Як свідчить декларація, у 2008–му році молода дружина комуніста Оксана Ващенко доходів не мала. Грошей на банківських рахунках Симоненків також немає. У власності родини є тільки квартира на 210 квадратних метрів. Щодо якої, нагадаємо, мала зауваження колишня дружина лідера КПУ Світлана — вона навіть просила ЦВК додатково перевірити його декларацію. За словами адвоката жінки, київська квартира на вул. Московській, 46/2, де був зареєстрований лідер КПУ, складає не 210 квадратних метрів, як зазначено в декларації, а 129. До того ж вони належать так само і Світлані, їхньому сину, невістці та онучці. Також, стверджувала жінка, в декларації політика не було зазначено квартири на вул. Шумського, у якій Симоненко проживав, коли суд прийняв рішення про розлучення.

Фігурувала в пресі раніше й трикімнатна квартира на бул. Лесі Українки, яку комуніст начебто отримав як народний депутат, а також дер­жавна дача. Натомість, за документами, Петро Симоненко має офіційно гараж на 24 квадратні метри. Щоправда, на машину так і не назбирав.

Андрій Симоненко — банкір і зять політика

Не оприлюднювати свої справжні статки — це вже норма для українського політика, а переписувати майно на близьких родичів — звична практика. Свати–брати–куми–діти політиків, за дивним збігом, — усі поголовно геніальні бізнесмени, які спромоглися заробити в молодому віці на елітні котеджі під Києвом та колекційні авто. Андрій Симоненко, на якого оформлений маєток у Гостомелі, — теж успішний бізнесмен, економіст, юрист, діяльність його пов’язують із банківською сферою. (Крім того, він — зять іще одного українського політика — Катерини Ващук).

І попри запевнення Петра Симоненка про непричетність до «експлуатації трудящих» та бізнесу, син усе ж має стосунок до комерції. А кілька років його прізвище фігурувало в кримінальних хроніках: джип Ніссан X–TRAIL Андрія Симоненка підпалили невідомі.

Одначе ніхто не сумнівається: Петро Симоненко й сам може подбати про своє «кубельце» для нової родини, без допомоги сина–бізнесмена. Дарма що Симоненко з 1994 року не виносив речі з Верховної Ради й ніде не мав додаткових офіційних прибутків. Глава КПУ божиться: основний «спонсор» його партії — це народ, який своїми благодійними пожертвами не дає зачахнути джерелу комунізму в Україні (він же, народ, мовляв, «скинувся» і на президентську кампанію для Симоненка, і на всі попередні). Але варто лише прослідкувати вигідне «прилаштування» комуністами своєї «золотої акції» у Верховній Раді, як усі питання щодо фінансів відпадуть.

Найцікавіше, що Петро Симоненко завжди знаходить оригінальне пояснення своїм політичним «ходам». Нинішню коаліцію він тлумачить так: комуністи пішли у спільники до олігархів, «щоб захистити народ від їхнього нелюдського користолюбства» й покінчити з націоналістами.

Свою ж версію політичних «походеньок» Комуністичної партії висловив свого часу Дмитро Фірташ в інтерв’ю газеті «Коммєрсант–Україна»: «Із 90–х років комуністів уже немає. Є бізнес–група, яку очолює Петро Симоненко».

ДО РЕЧІ

Ленін таких годинників не мав

Симоненко якось запевнив журналістів, що є представником покоління, яке знає, що таке важка праця — нею заробляли собі на життя. «Цікаво, на яких золотих копальнях заробили гроші наші мільйонери?» — цікавився Петро Симоненко. Сім років тому газета «Бізнес» також перейнялася питанням, де і як удалося Петру Симоненку заробити гроші на свої недешеві аксесуари. Стаття «На прохання усіх буржуїв» наочно демонструвала любов головного комуніста до коштовних речей. В об’єктив фотокамер потрапив костюм політика, туфлі та годинник. У 2003–му Петро Миколайович носив годинник швейцарської марки Franck Muller — коштував він тоді, за підрахунками газети, не менше 10 тисяч доларів. (У 2007–му на руці у Симоненка «Українська правда» побачила дещо скромніший аксесуар — швейцарський годинник Longines вартістю 2300 доларів). Костюми Симоненка, як писав «Бізнес», були пошиті на замовлення вартістю від 500 до 1 тисячі доларів. (Враховуючи рівень цін 2003 року, можна припустити, що на таку суму середньостатистична пролетарська сім’я могла б прожити тоді не один місяць). Марку костюмів, якій надає перевагу Симоненко, газета не уточнювала. Але, за даними «Української правди», лідер Компартії носить не що–небудь, а комплект від Brioni вартістю щонайменше у 5000 «зелених». Окуляри Симоненко любить теж недешеві — німецької фірми Mont blanc.

Мали журналісти питання і до дружини Петра Симоненка Оксани Ващенко. Де, мовляв, вона заробила гроші на білий «Лексус» та сумочки «Луї Віттон». Оксана, яка, до речі, працює журналістом на радіо «Ера» запевнила, що машина — це власність її родини (батько і брат займаються бізнесом), а на дорогі сумки вона й сама може заробити.