Доброчинність для богині

Відтоді, коли на місці нинішньої Керчі, стояв древній Пантикапей промайнули тисячоліття. Проте й нині багато що тут нагадує про столицю колись могутнього Боспорського царства. Скажімо, унікальний склеп Деметри — найвизначніша пам’ятка тих часів. Останні років п’ятнадцять ним опікується благодійний фонд «Деметра», очолюваний відомим російським фізиком–ядерником В’ячеславом Письменним. І хоча він нині постійно мешкає у підмосковному Троїцькому, але до Керчі, де народився, виріс і археологічними пам’ятками якої сьогодні переймається, навідується часто. В один із таких приїздів із ним і вдалося поспілкуватися.

Історія під ногами

Нинішня благодійність відомого вченого родом із дитинства. «Я народився на цьому місці (де зараз знаходиться приміщення фонду «Деметра». — Авт.), — поринає у спогади 78–річний вчений. — Старий приземкуватий кам’яний будинок мої батьки купили у місцевих татар. Це район Гірки, тобто схили гори Митридат. Де ми з хлопцями зазвичай проводили дозвілля? Звичайно ж, на Митридаті. Там перед війною саме проводили інтенсивні розкопки, тож ми спостерігали за роботою археологів. Бувало, спіткнешся, то обов’язково об фрагмент древньої амфори чи фрески. А в Ашхабаді, куди сім’я переїхала у 1947 році, я відвідував шкільний археологічний гурток. І навіть брав участь у розкопках древнього городища Ніса — це резиденція правителів Парфії. Але, зрештою, віддав перевагу фізиці. Тоді були часи фізиків, а не ліриків. Хоча коли вже студентом Московського держуніверситету приїжджав на канікули до матері у Керч, ніколи не минав улюблений із дитинства музей старожитностей».

За охорону ж історичної спадщини довелося взятися випадково. У розпал горбачовської «перебудови» мерія Солт–Лейк–Сіті, столиці американського штату Юта, попросила В’ячеслава Письменного, який до цього успішно налагодив побратимські зв’язки підмосковного Троїцького з Каліфорнією, так само «подружити» її з якимось радянським містом. В’ячеслав Дмитрович згадав про рідну Керч. Партійне керівництво міста «повісило» програму на секретаря з культури. Та у свою чергу звела вченого з найкращими знавцями минувшини краю — подружжям Зінько (Віктор і Олена Зінько — відомі керченські науковці–археологи. — Авт.). Зіньки жили неподалік склепу Деметри, Олена була його наглядачем. «Я знав про те древнє поховання, — згадує Письменний, — але ніколи не був усередині. Склеп справив на мене подвійне враження — захоплення від його унікальності й водночас смутку, що він руйнується. Тому я запропонував організувати спеціальний фонд порятунку склепу. Віктор і Олена мене підтримали. Нині вони — відповідно директор «Деметри» і керівник наукових програм».

Реставрація на десятиріччя

Українські та французькі фахівці, які були залучені до вивчення стану об’єкта, дійшли висновку, що передовсім потрібно провести кільцевий дренаж на глибині восьми метрів від рівня поверхні поховальної камери. Це згодом й було зроблено. Також провели гідроізоляцію самої поховальної камери. Діяти треба було обережно, не поспішаючи, інакше різке осушення склепу могло призвести до неминучого лущення й остаточного обсипання древніх настінних малюнків.

Нині, за словами В’ячеслава Дмитровича, вивчається технологія приготування фарби античними художниками. Знадобиться ще кілька років, аби надати погребальним фрескам первозданного вигляду. Тому фонд, не полишаючи роботи у склепі, паралельно зайнявся іншими справами. Приміром, у печерці під знаменитими Митридатськими сходами реставратори створили технологічну модель склепу. Аби туристи мали уяву про оригінал. Допоки ж справжній склеп Деметри закритий для відвідувачів.

Завдяки фонду «Деметра» фактично відкрилося «друге дихання» і в Керченського історико–археологічного музею, найстарішого в СНД. «Спеціальна програма «Керченський музей», — пояснює В’ячеслав Письменний, — діє у нас із 2001 року. За цей час були капітально відремонтовані приміщення музею та лапідарію (там зберігаються боспорські надгробки. — Авт.), оновлено експозиційне устаткування. Періодично видаємо каталоги з науковими коментарями, які зберігаються у фондах музею. Обладнали за сучасними стандартами «Золоту скарбницю» — нині одну з кращих за технічним оснащенням в Україні. Три роки тому фонд виділив понад 650 тисяч доларів на ескізний проект будівництва нового адміністративно–виставкового корпусу музею площею чотири тисячі квадратних метрів. Якщо наше починання вдасться довести до пуття, то в Керчі з’являться такі собі «українські Афіни».

ДОСЬЄ «УМ»

В’ячеслав Письменний — доктор фізико–математичних наук, член–кореспондент Академії наук СРСР, лауреат Державної та Ленінської премії (тема роботи, за яку її отримав, досі закрита. — Авт.).

Народився у 1932 році у Керчі.

П’ять років очолював Троїцький інститут інноваційних і термоядерних досліджень, більш відомий як філія Інституту атомної енергії імені Курчатова. Під його керівництвом, зокрема, створювалися пересувні лазерні технологічні комплекси, здатні, наприклад, дистанційно розрізати важкі металеві і залізобетонні конструкції. Фахівці Троїцького інституту під орудою Письменного також займалися розробкою такого собі «гіперболоїда» (лазерної зброї).

Почесний громадянин міста–героя Керч, а екс–Президент України Віктор Ющенко нагородив Письменного орденом «За заслуги» III ступеня.

ДОВІДКА «УМ»

Cклеп Деметри — унікальна пам’ятка античної похоронної архітектури і живопису. За художньою цінністю фрескового живопису його можна порівняти лише з Казинликською гробницею IV в. до н. е., що в Болгарії. Керченський склеп розташований у центрі міста неподалік автовокзалу. У склепі були поховані жриці Деметри, богині родючості й землеробства, якій чи не найбільше поклонялися в Боспорському царстві. Розпис склепу — зображення Деметри, сцена викрадення її доньки Кори богом підземного царства Аїдом, фігури Гермеса й німфи Каліпсо — вважають найкращими зразками древньогрецького живопису.

У 1908 році склеп став доступним для відвідувачів. Однак через кілька років археологи помітити, що підземному розпису загрожує вологість, тож його закрили. Під час Другої світової війни місцеві жителі використовували склеп як бомбосховище. У повоєнні роки розроблялись різні проекти реставрації об’єкта, однак жоден із них не був реалізований. До того ж у склеп почали просочуватись ґрунтові води — через будівництво неподалік житлового мікрорайону.