Столиця залізного віку

Колись ця місцина у Кривому Розі називалася Дубовою Балкою. Тепер про колишню яругу мало що нагадує. Віковічні дуби–велети давно вирубали під час розробки родовищ. Більше того, до 90–х років минулого століття тут був банальний смітник. А потім крок за кроком ентузіасти почали повертати Дубову Балку до життя. Адже свого часу саме завдяки їй провінційний Єкатеринослав почав активно розвиватися. Навіть було збудовано залізницю, якою вивозили в Європу залізну руду...

Відтак з 1995 року тут втілюють у життя проект відродження історичної спадщини — насамперед зусиллями міської організації товариства «Просвіта», клубу «Краєзнавець», екологічної асоціації «Зелений світ — Дубова Балка», Інгульської паланки Війська Запорізького низового. Почали з відбудови церкви, підірваної у 1963 році за часів правління Микити Хрущова. Подружжя Валентина та Василь Білоусови створили Клуб любителів природи «Саксагань» і посадили на місці Дубової Балки ден­дропарк. Близько двадцяти членів клубу власними силами викорчували сухі дерева, вивезли сотні кубометрів сміття, завезли до 330 машин глини та 60 машин чорнозему. Тепер тут тішать око близько 10 тисяч рослин, серед яких переважають рідкісні, екзотичні види.

Наступним кроком ентузіастів має стати музей козацтва просто неба, де можна буде проводити спортивні змагання, вивчати бойовий гопак. А ще мріють відродити козацький зимівник із макетом скіфської печери, які пішохідні екскурсійні доріжки з’єднають із залізничною станцією «Вечірній Кут», відновленою церковнопарафіяльною школою та Будинком–музеєм Олександра Поля. Саме цьому катеринославському поміщику в 1866 році жителі селища Вечірній Кут показали велику печеру, яку називали Гайдамацька конюшня (кажуть, тут одночасно могли перебувати кілька десятків людей із кіньми). При вході до неї стояла якась споруда, що згодом виявилася давньою плавильною піччю. А на стінах печери Поль побачив малюнки, виконані червоною фарбою, і предмети вжитку людей кам’яної доби.

На одній зі стін печери Олександр Поль помітив ще й вихід на поверхню залізної руди з дуже високим умістом заліза. Тож саме йому належить визначальна роль у розробці руд Дубової Балки, хоча досліджувати цю місцевість намагалися й раніше. На заклик Олександра Поля до Криворіжжя прибули саксонські інженери Стріпельман та Гартунг. У результатах їхнього дослідження вперше йшлося про наявність на Криворіжжі потужних покладів залізних руд із неймовірно високим умістом заліза — 70 відсотків — і розглядалися способи їх використання. «Залізо у світі тоді вже знали, — розповідає криворізький краєзнавець і просвітянин Олександр Мельников. — Але то був метал із так званого болотного заліза. А перший у світі справжній метал мав саме криворізьке походження! Його зробили з руди, видобутої у нашій Дубовій Балці. У цьому запевняв ще Дмитро Яворницький».

Цілих 15 років Олександрові Полю знадобилося для того, щоб довести вигідність видобутку знайденої руди. Близько 20 тисяч десятин землі він викупив у поміщика Шмакова для гірничих розробок. У 1892 році було засновано Французьке анонімне товариство рудників Дубової Балки в Парижі з капіталом у 5 мільйонів франків, акціонером якого був і сам Поль. Згодом було побудовано Єкатерининську залізницю, завдяки якій руду стали доставляти на металургійні заводи Південної і Центральної Росії, Австро–Угорщини тощо. До 1941 року видобуток корисних копалин проводився шахтами «Більшовик», «Балка», «Дубова». Пізніше їх приєднали до рудоуправління імені Комінтерну. Шкода, що потім славу Дубової Балки було незаслужено забуто. Адже саме завдякий їй у часи Олександра Поля Кривий Ріг називали «Новою Америкою»...

ДО РЕЧІ

Колись через Дубову Балку проходила старовинна дорога, яка, вважають, була Чумацьким Шляхом, що пролягав із західних районів України через Умань до Дніпра. У часи козаччини тут був козацький зимівник, який згодом став селищем Вечірній Кут, а потім — Ростовським рудником. Нині селища вже немає, але, що цікаво, збереглася назва залізничної зупинки. Була колись Дубова Балка й одним із притулків запорозьких козаків.