Аннамарі Чундак: Я не машина

26.03.2010
Аннамарі Чундак: Я не машина

На своїй дебютній Олімпіаді Аннамарі відразу пробилася до фінальної частини змагань у паралельному гігантському слаломі. (Фото з сайту Daylife.com.)

Із появою в реєстрі зимової Олімпіади нового виду спорту — сноубордингу — в Україні засвітилася нова спортивна «зірочка» з дивним подвійним ім’ям і незвичним прізвищем. Прогрес 20–річної сноубордистки Аннамарі Чундак, яка спеціалізується на паралельному гігантському слаломі, вражає. За рік уродженка Закарпаття змогла піднятися у світовому рейтингу майже на двадцять сходинок. А отримавши своєрідний «вайлд кард» на Олімпійські ігри, присоромила скептиків, вийшовши до фіналу і посівши високе 16–те місце серед 30 учасниць у своєму захопливому виді (йдеться про змагання двох спортсменів, які мають випередити один одного у спуску на борді по крутому схилі гори).

Саме сьогодні, в день свого народження, Аннамарі ділиться з читачами «УМ» враженнями від Олімпіади, розповідає про своє спортивне становлення, свої захоплення та походження імені.

 

«Мене назвали на честь одразу двох бабусь і австрійської гірськолижниці»

— Аннамарі, журналісти, дізнавшись про ваше існування, почали плутатися — чи слід у вашому імені ставити дефіс. Розкажіть історію вашого імені.

— Кожні батьки стоять перед вибором, як назвати свою дитину. Оскільки я була першою дівчинкою в сім’ї, то мене вирішили назвати на честь бабусі. Але, мабуть, не змогли вибрати, на честь якої (усміхається). Одну звали Анна, іншу — Марія. Тож, аби не сперечатися, мені й вирішили дати подвійне ім’я. А оскільки одна з бабусь мала угорське коріння, тож ім’я вирішили «зробити» на мадярський лад: Аннамарі.

Існує й інше пояснення мого імені. Кажуть, що мене назвали ще й на честь відомої австрійської гірськолижниці Аннемарі Мозер–Прель, яка мала титули олімпійської чемпіонки 1980 року, та була багаторазовою переможницею світових першостей.

— Звідки починалася ваша професійна кар’єра? Хто помітив серед закарпатських дітлахів талановиту дівчинку Аннамарі?

— Свої перші спуски я робила на схилах гори Красія, де розташована гірськолижна база Кострино. Це Закарпаття. А дорогу у сноубординг мені показав Йосип Пеняк–старший, який першим на тій горі змінив лижі на дошку.

— А як ви обрали сноуборд?

— Починала я своє спортивне життя з гірських лиж — у секцію мене привели батьки–гірськолижники. А потім з’явився вибір: лижі чи дошка. І я обрала дошку.

— То чим же вас підкорила дошка?

— Важко сказати. На той час сноубординг був новим видом спорту, відкривалися непогані перспективи. А фактор, який став вирішальним у виборі, думаю, полягає в тому, що мої перші кроки на дошці були впевненими і широкими.

«Очікування результатів олімпійської кваліфікації забрало більше сил, аніж самі спуски»

— На Олімпіаду ви потрапили, як–то кажуть, ускочивши на підніжку поїзда, який уже відходить...

— Можна сказати, мені трохи пощастило. Прямої перепустки в паралельному слаломі я не отримала. Проте правила відбору у сноубордингу мають певні нюанси.

Як відомо, у сноубордингу є три дисципліни, але ліцензії отримують усі спортсмени, незалежно від свого виду. Оскільки кілька учасників з олімпійськими ліцензіями віддали перевагу не паралельному слалому, а іншій дисципліні, то я посіла їхнє місце. Дізнавшись про такі зміни, ми з тренером раділи дуже сильно.

— Певно, цей олімпійський рік залишиться у вашій пам’яті надовго? Які враження від Ванкувера–2010?

— Важко описати словами ті почуття, що переповнювали мене з першого дня перебування у Ванкувері. Щойно ступила на канадську землю — зрозуміла, що потрапила на велике свято спорту. Скрізь приємна обстановка, привітні місцеві жителі. Зізнаюся, я відчувала гордість за себе, адже приїхала на Олімпіаду не як туристка. Хвилювалася, бо хотіла достойно представити нашу дер­жаву на найбільших зимових стартах чотириріччя. За нами спостерігали тисячі глядачів на горі Сайпрес та мільйони — біля екранів телевізорів.

—  Що найбільше запам’яталося на Олімпіаді?

— І досі згадую той момент, ті емоції, які пережила в очікуванні результатів свого кваліфікаційного виступу. Пам’ятатиму ці хвилини все життя.

У нашому виді змагань учасників фіналу визначають за сумою двох спроб. Тож, як на голках, чекала виступу останніх учасниць кваліфікації. Ті хвилини очікування були найдовшими у моєму житті. Я не могла відірвати погляд від табло, а коли побачила своє ім’я у списку фіналістів — полетіла на сьоме небо від щастя. Чесно кажучи, в очікуванні цього результату витратила значно більше моральних сил, ніж безпосередньо перед своїми спусками.

«Головне цьогорічне надбання — стабільність результатів»

— Минулих вихідних у сноубордистів завершився сезон. Як можете оцінити цей олімпійський рік, Аннамарі?

— Можу з упевненістю сказати, що моє головне надбання цього року — стабільність результатів. Починаючи з олімпійських стартів, я постійно потрапляю у двадцятку найсильніших спортсменів світу: у Ванкувері — 16–та, на заключному етапі Кубка світу в Іспанії — 17–та позиція. Звісно, хочеться показати кращі результати. Але знаю: щоб їх досягти, потрібно ще добре працювати.

— Але ж ви в цьому сезоні маєте в активі й перемоги на деяких стартах?

— Так, після Олімпіади–2010 виграла один з етапів Кубка Європи в Києві, а 17 березня перемогла й на першості України.

— Ви відчуваєте, що надалі будете прогресувати?

— Відчуваю, що маю додатковий резерв і сили для поліпшення результатів. Інколи буває, що перемагаєш суперників на трасі випадково. Але зараз можу твердо заявити, що мій цьогорічний результат — закономірний.

— Кажуть, що досвід і перемоги приходять із роками. Вам лише 20. Як давно займаєтеся сноубордингом?

— У 12 років я вперше стала на борд, а в 15 — уже показувала результати, за які отримала звання майстра спорту. Це й стало перепусткою до національної збірної.

— А яку мету поставили собі у спорті?

— Наперед жодних завдань собі не ставила. Живу, тренуюся. Звісно, кожен спортсмен прагне перемогти на Олімпійських іграх, проте я не загадую. Буде, як буде.

«Щоб конкурувати з лідерами потрібно день і ніч сидіти на горі»

— Де зазвичай закладаєте фундамент на наступний спортивний рік?

— Узимку під час змагань часу на тренування не залишається зовсім, тому основний період для підвищення майстерності — літо. Звісно, в Україні в цю пору року снігу не знайдеш, тож тренуємося у Швейцарії, де на альпійських схилах білий покрив утримується впродовж усіх 365 днів.

— Що саме потрібно зробити, щоб з’явилася нагода посперечатися за нагороди із зірками світового масштабу?

— Для цього потрібно день і ніч «сидіти на горі». Щоб зійти на вершину, окремі спортсмени працюють у поті чола по п’ятнадцять років. У мене досвіду ще мало, тому — потрібно тренуватися. Також буде не зайвим вивчати й аналізувати стиль їзди висококласних сноубордистів, стежити за останніми інженерними розробками та постійно оновлювати «автопарк».

— А який тоді сенс брати участь в етапах Кубка Європи? Адже тут, порівняно зі змаганнями світового масштабу, збираються слабші спортсмени, а коли маєш велику фору, прогресувати важко...

— Чому ж, це теж етап у кар’єрі спортсмена, своєрідна сходинка. Одні її долають, аби отримати перепустку на виступи в Кубку світу, інші — такі, як я, — використовують Кубок Європи в рамках свого тренувального процесу. Я дуже рада, що перемогла на рідній землі, нехай і у другорядному турнірі.

— Багато наших спортсменів скаржиться на недофінансування, відсутність інвентарю... Чи маєте ви проблеми з інвентарем?

— Щороку нам видають по дві дошки для гігантського слалому: одна — для тренувань, друга — для змагань. У майбутньому році отримаю ще дві. Адже з наступного року планується проведення чемпіонату світу зі слалому, і я маю на меті взяти в ньому участь. Так що на наступний сезон матиму аж чотири новенькі «засоби пересування».

— А хто готує вам дошку до стартів?

— На жаль, свого сервісмена, який би слідкував за сноубордом, підбирав змащення для нього, в нашій команді немає, тому ця робота лежить на плечах тренера.

«Потрібно пройти курс реабілітації»

— Чим плануєте займатися після закінчення важкого сезону?

— Після виснажливих стартів накопичилась фізична втома, тож дуже хочеться перепочити, перевести дух. Але в Ужгородському національному університеті, де я навчаюсь на факультеті фізичного виховання і спорту, на мене очікує зимова сесія.

Уже потім необхідно пройти курс реабілітаційних заходів, а далі — знову в бій, почну підготовку до нового сезону.

— Як проходитиме ваша реа­білітація?

— Планую провести кілька тижнів у санаторії «Синяк», де лікують захворювання кісток, суглобів та м’язів. Потім неодмінно зроблю візит у Берегове, де прийму ванни у цілющих водах термальних джерел. На цих курортах у нас на Закарпатті лікуються люди, які мають проблеми з опорно–руховим апаратом.

— Натякаєте, що в 20 років уже маєте проблеми зі здоров’ям?

— Так. У мене болить спина, особливо наприкінці сезону, після серйозних навантажень. Але це все не так критично. Хоча точно можу сказати, що я не машина, й потрібно відновлювати сили.

— Не хвилюєтесь за своє самопочуття через п’ять–десять років?

— Усі спортсмени мають ті чи інші проблеми зі здоров’ям, періодично отримують травми. Організм спортсмена потребує постійної «підзарядки». Коли ж навантаження після завершення кар’єри зменшуються, тоді, гадаю, й проблеми ті відходять.

— Гірські лижі та сноубординг — вельми екстримальні види спорту. Інші ваші уподобання — спокійніші?

— Як сказати (усміхається). Хотіла б стрибнути з парашутом, але поки що не маю такої можливості. А от на гірському байку люблю промчати з вітерцем.

Хоча інколи душа прагне спокою, тому сідаю на звичайний туристичний велосипед і кручу педалі по рівній місцині. Інколи із друзями знаходимо можливість просто поспілкуватися з природою — збираємо рюкзак і йдемо в гори.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Чундак Аннамарі Михайлівна

Майстер спорту міжнародного класу зі сноубордингу.

Народилася 26 березня 1990 р. у с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області.

Учасниця Олімпійських ігор 2010 р. (16–те місце). Чотириразова чемпіонка України, переможець етапів Кубка Європи 2009, 2010 рр.

Представляє товариство «Спартак».

Перший тренер — Марина Чундак. Тренери — Йосип Пеняк–старший, Золтан Мінай.

Навчається в Ужгородському національному університеті (факультет фізвиховання і спорту).

Зріст — 166 см, вага — 56 кг.

Захоплення — їзда на велосипеді, походи.

Незаміжня.