Востаннє його бачили в рідному Боднарові Калуського району в жовтні 1951–го. Під час короткої розмови із сестрою Катериною Михайло на прощання сказав, що всюди відбуваються великі провокації, тому з побратимами змушений рейдувати на Захід. Проте, як стало відомо через чотири десятиліття, кілька сотень УПА тоді не перетнули радянсько–чехословацький кордон і, повернувшись на Прикарпаття, невеликими групами осіли в лісових масивах.

Наприкінці зими 1952–го компартійна «Прикарпатська правда» повідомила «радісну» новину про те, що в лісі біля села Дзвиняч знищено «ворога народу» Михайла Дяченка (бойове псевдо Гомін, літературне — Марко Боєслав). Подробиці драматичних подій 23 лютого того року та місце поховання талановитого поета й повстанського пропагандиста залишалися невідомими до 90–х років минулого століття, поки не відкрилися архіви КДБ і «не отверзлися вуста» перестрашених очевидців. Зусиллями представників родини Дяченків, передусім кандидата філологічних наук Петра Драгомирецького, багато що з таємного стало явним...