Навколо персони одіозного Дмитра Табачника вже кілька тижнів ламаються списи. «Громовідвід» та «дешевий клоун», «україножер» і проросійський «киянин із діда–прадіда» на посаді міністра освіти обурює чималу когорту українців. На совість Табачника «списують» десятки темних справ та оборудок. У тому, що міністр освіти — не просто професор зі «своєрідним» поглядом на історію України, а й чиновник, нечистий на руку, — переконаний і народний депутат Григорій Омельченко. Днями він написав до Президента та Прем’єра України депутатське звернення, де зазначає, що призначення Табачника міністром освіти є «великою політичною помилкою і викликом українському суспільству».
Також Григорій Омельченко передав главі держави матеріали, які свідчать про зловживання Табачника службовим становищем. Народний депутат просить Януковича та Азарова особисто з цими документами ознайомитися та звільнити Табачника із займаної посади.
Незаконні квартири, порятунок російських терористів, «липові» погони, поцуплені архівні документи і «трахнутий» Бандера — такий шлейф «подвигів» новоспечений міністр освіти «потягнув» на свою посаду. Словом, учіться, дітки!
У Дмитра Табачника — недешеві хобі й дворянські «замашки». За любов до всього розкішного та яскравого театрала й любителя полювань у політичній «тусовці» називають «рожевим фламінго». Табачника вважають одним із найбільших колекціонерів російського живопису середини–кінця XIX століття, полюбляє міністр і антикварну холодну зброю. Його політичний вплив колись сягав небачених масштабів: у кулуарах навіть жартували, що це Кучма працює в адміністрації президента Табачника, а країна живе в умовах «ДІМОкратії».
До того ж Табачник — далеко не бідна людина. Ось хоча б житлом забезпечений по саму зав’язку. Народний депутат Григорій Омельченко показує документи і запевняє: численні «квадратні метри» Табачника — незаконно одержані. «Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю було встановлено, що Табачник, маючи квартиру в Києві, використав своє службове становище глави адміністрації Президента України Леоніда Кучми і в 1995 році незаконно отримав дві квартири в Києві, по вулиці Ярославів Вал, які в ордері були зазначені, як одна трикімнатна квартира. Табачник вписав в ордер свого батька Табачника Володимира Ісеровича, який уже мав житло, а потім одержану квартиру незаконно приватизував», — розповідає «УМ» Григорій Омельченко.
Незаконність отримання цих квартир підтвердила навіть Генеральна прокуратура України, але, як у нас годиться, не відреагувала належним чином. Тодішній Генпрокурор обмежився тим, що лише проінформував Президента Кучму про ці зловживання.
Але квартир виявилося замало. Табачник, який жодного дня не служив в армії, незаконно отримав військове звання. Блискавичність військової кар’єри професора вразила навіть главу держави: за сім років Табачник зі старшого лейтенанта «доріс» аж до полковника запасу. Щоправда, за поданням Генеральної прокуратури погони Табачнику таки зірвали.
Але до військових Табачник таки мав стосунок. Щоправда, до російських. Які (а в цьому переконані експерти) за наказом Кремля влаштували в 1994 році терористичний акт у Криму. Мета Москви була очевидною: дестабілізувати й так нестійку ситуацію на півострові. Табачник же, як зауважує Григорій Омельченко, намагався втрутитися у цю справу й вплинути на правосуддя, яке засудило одного з терористів до страти.
Нагадаємо, такі собі громадяни Росії Танасевський і Тимофєєв (російські військові з таємного підрозділу спецпризначення 14–ї армії, якою командував генерал Лебідь, що брали участь у бойових спецопераціях на території Молдови) в 1994 році отримують наказ прибути до Ялти. Вимагали від чоловіків звичної справи: здійснити озброєний напад на будь–який офіс в центрі Сімферополя і вбити людей. Що вони успішно й здійснили: 10 серпня 1994 року о 10 годині ранку Танасевський і Тимофєєв у складі банди, надівши бронежилети і маски та озброївшись автоматами, пістолетами і гранатами, прибули до офісу страхової компанії «Центуріон» у Сімферополі, де відкрили хаотичний вогонь і кинули гранату. Внаслідок чого було вбито двоє громадян, ще двоє — тяжко поранені, один із них працівник міліції, який намагався затримати злочинців. Верховний Суд Автономної Республіки Крим засудив Танасевського до вищої міри покарання — смертної кари, а Тимофєєва до довгих років позбавлення волі. А Верховний Суд України залишив вирок суду без змін. Тодішній Президент Леонід Кучма відмовив їм у помилуванні.
Але Табачник чомусь раптово пожалів терористів і надіслав голові Верховного Суду України листа, в якому без будь–яких доказів, а лише посилаючись на прохання секретаря Ради безпеки Російської Федерації генерала Лебедя про збереження життя Танасевському, просив «ще раз уважно» перевірити законність і обґрунтованість засудження. «Захист своїх спецназівців–терористів генералом Лебедем, який неодноразово закликав мешканців Севастополя провести референдум і приєднати місто до Росії, не викликає подиву, — каже Григорій Омельченко. — Дивує інше в цій історії. Чому російські терористи знаходять собі підтримку в особі Табачника — глави адміністрації Президента України?»
Інша гучна справа, в якій фігурував Табачник, — зникнення з львівського Державного архіву 39 листів Михайла Грушевського (потім Табачник буде виправдовуватися, що купив їх в одного колекціонера). І хоча кримінальна справа «заглохла», у причетності нинішнього міністра освіти до крадіжок музейних та архівних експонатів переконані навіть його соратники. Колега по уряду, віце–прем’єр Борис Колесніков назве Табачника «казнокрадом, який тільки й уміє книги та картини «тирить» з українських музеїв». І від своїх слів, до речі, Колесников не відмовляється й нині.
Звинувачували свого часу Табачника (зокрема, тижневик «Бізнес») у спробі прихованої приватизації низки поліграфічних підприємств. Також на «рахунку» Табачника — спроба в 2004 році опублікувати в газеті «Урядовий кур’єр» постанову ЦВК про перемогу Віктора Януковича на виборах Президента України. Незабута також історія про закупівлю китайських «окулярів» для інвалідів.
Про те, що на посаді віце–прем’єра Табачник діяв, м’яко кажучи, не дуже прозоро, заявлятиме потім і його наступник Микола Томенко. Говоритиме він і про роздачу ліцензій на продаж ліків та «відкати» за них, і про те, як помічники Табачники пропонували шалені хабарі за дозвіл залишитися на «хлібній» посаді в Кабміні.
Найсвіжіша «фальшивка» Табачника — історія з телевізійним проектом «Великі українці» на каналі «Інтер». Нагадаємо, після закінчення проекту шеф–редактор Вахтанг Кіпіані звинуватив Табачника — «адвоката Ярослава Мудрого» — у підтасовуванні результатів голосування. У проекті мав перемогти Бандера (кількість голосів вела до цього), але такого допустити Табачник не міг — відтак завдяки технічним махінаціям із голосами переміг Ярослав Мудрий. Потім, на фуршеті на честь закінчення програми, як стверджують очевидці, професор Табачник із келихом у руці вихвалявся, що міг би «трахнути» Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо той — «фігура з минулого».
Українцям є за що ображатися на Табачника: якось він назвав українську мову «мовою вузького прошарку», а пам’ятник жертвам Голодомору в парку Слави — «фалічним комплексом, який спотворив Печерські пагорби». Цікаве ставлення Табачника і до Державного прапора: свого часу він переконував, що Державний стяг України має бути... червоним (мовляв, козаки з малиновими прапорами одвіку в бій ходили).
Чимало політиків упевнені: призначення Табачника — це пряма вказівка Кремля. Політолог Володимир Фесенко стверджує, що Табачник — добрий приятель керівника адміністрації президента РФ Сергія Наришкіна. І саме останній факт навряд чи сприятиме відставці Табачника, якої вимагають його опоненти.
Учора позачергова сесія Волинської облради ухвалила рішення з вимогою відставки Табачника з посади міністра освіти. Депутат Волинської обласної ради, член партії «За Україну!» Ігор Гузь звернувся до правоохоронних органів із вимогою захистити студентів–учасників кампанії «Табачник–стоп!» від утисків із боку адміністрацій вищих навчальних закладів Волині. Ігор Гузь повідомив, що до нього звернулися студенти найбільших вишів міста — Луцького національного технічного університету та Волинського національного університету ім. Лесі Українки, які поскаржилися, що окремі співробітники погрожують їм виключенням із вишів за участь у кампанії «Табачник–стоп!». Студентів викликають і змушують мовчати, бо інакше, мовляв, вони не складуть сесію».
Скандальний міністр освіти вважає, що «агресивна реакція на його призначення свідчить про незрілість нашого громадянського суспільства». Про це він сказав в інтерв’ю «Сегодня». Водночас Табачник пожалівся, що на нього здійснюєть моральний тиск — йому почали надходити СМС–повідомлення з біографією Броніслава Перацького, «польського міністра внутрішніх справ, якого застрелили в 30–х роках минулого століття бандерівці». «Також отримав кілька СМС–повідомлень із текстом: «Привіт від Карповича» і ммс–ку з фотографією Боголєпова. Для тих, хто не знає: студент Карпович застрелив міністра освіти Російської імперії Миколу Боголєпова», — сказав Табачник. Але у відставку міністр однаково не збирається: «Шантажу я не піддамся», — сказав він. До того ж і Президент, і Прем’єр його «морально підтримують». «...Мені навіть не пропонували подумати про відставку. Думаю, що вони розуміють — це нахабний політичний шантаж, а з іншого боку — це політична технологія. Вибирати по одному з членів уряду і їх відстрілювати».
«Галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья — их враги, а их «герои» (Бандера, Шухевич) для нас — убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей» (газета «Известия в Украине», 23 вересня 2009.).
* * *
«Захватившие власть в Украине галичане считают нас — малороссов, великороссов и белорусов — единым русским народом. Их пропаганда и реальная политика направлены не только против нас, как «неправильных» украинцев, проживающих на территориях, которые галичане почему–то считают своими, но и против соседних русских государств — России и Беларуси» (сайт «За культурно–языковое равноправие», 21 липня 2009.).
* * *
«После Майдана ключевые позиции в государственном руководстве заняла «скунсовая порода», прикрывающая безверие манией «национальной» церкви, интеллектуальное убожество — «думанием по–украински», культурную ущербность — уничтожением традиционной украинско–русской культуры» («Фашизация Украины становится государственным курсом?», газета «2000»).
* * *
«...Желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что–то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, — характерная особенность формирующейся украинской нации».
* * *
«...Галичане — это лакеи, едва научившиеся мыть руки...»
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
