Підготовлена поразка

Розчарування результатами президентських виборів із боку прихильників європейського вибору України є зрозумілим. Незрозумілим є поширений у патріотичному середовищі погляд на цей результат, як на випадковість, свого роду «примху української долі».

Ті, хто його поділяє, вважають, що всі негаразди почалися напередодні другого туру. На їхню думку, стався фатальний збіг обставин. Кандидати, що вибули за результатами першого туру, не захотіли закликати своїх прихильників голосувати за «найдемократичнішого кандидата» в обмін на пропозицію прем’єрства. Кілька інтелектуалів на телевізійних ток–шоу закликали голосувати «проти всіх». Парламент за два дні до голосування прийняв зміни до закону про вибори. Якби не це — демократія перемогла б.

Такий погляд посилено підтримують Юлія Тимошенко і її представники. Це зрозуміло. Адже проти фатуму немає ради. І питання про політичну відповідальність того, хто оголосив себе на виборах єдиним справжнім демократом і патріотом, виглядає недоречним. Усе списується винятково на підступи і фальсифікації.

Проте, якщо ми хочемо утвердити європейськість нашої політики, нам доведеться більш раціонально і критично оцінити причини цієї поразки.

Програш Тимошенко — справа рук самої Тимошенко

Насправді в цій поразці нічого несподіваного. Результати другого туру в конфігурації «Віктор Янукович проти Юлії Тимошенко» ще з літа 2009 року упевнено прогнозувались практично за всіма соціологічними опитуваннями. Перше місце кандидата від опозиції у першому турі повністю підтвердило цей прогноз. Відомо: якщо владний кандидат не перемагає в першому турі, він практично не має шансів на успіх у другому. Згадаймо, як ЦВК зразка 2004 року довго не підбивала підсумки першого туру, де переміг В. Ющенко. Через це міжнародні спостерігачі тоді не повірили в перемогу В. Януковича.

Поза сумнівом, енергія Юлії Тимошенко дозволила їй скоротити відрив. Проте ніяка енергія чи піар–технологія не можуть переломити настрої виборців, що складались роками. Але чому лідер БЮТ заздалегідь не спробувала змінити сценарій із відомим фіналом?

Адже шанс підтвердити демократичний вибір України був. Тепер ми знаємо, що «помаранчеві» виборці не віддали свої голоси «біло–блакитному» кандидату. Новий Президент України не отримав навіть половини голосів. А це значить, що більшість українців вірять у демократію та європейське майбутнє України, незважаючи на всі труднощі й помилки.

Юлія Тимошенко дуже просто пояснює все, що відбулося. Причина всіх проблем — вона не мала абсолютної влади.

Один час вона виступала за «канцлерську» республіку, потім — оголошувала причиною всіх проблем конституційну реформу 2004 року. Проте обіцяного нею проекту Конституції громадяни досі не дочекалися. І не дивно. Насправді її програма завжди складалася з одного пункту — всю владу має отримати Юлія Тимошенко. Вона прагне бути одночасно і Президентом, і Прем’єр–міністром, і Генеральним прокурором, і Верховним суддею.

Виборців закликали підтримати таку претензію, не обгрунтовану нічим, крім політичного пафосу. Будь–яка змістовна дискусія відкидалася, бо демонструвала несумісність позиції БЮТ з європейськими принципами демократії, верховенства права і розподілу влад.

Лідер БЮТ докладала колосальних зусиль, щоб переконати виборців — тільки вона справжній патріот і демократ, тому не треба боятися зосередження всієї влади в її руках. Але українці ще не забули, як жили в країні, де вся влада була у руках однієї людини. І як вийшли на Майдан для того, щоб це змінити.

Така «зарядженість» на абсолютну владу демонструвалася роками і породжувала розчарування, бо розмивала межу між «помаранчевими» і «біло–блакитними» стандартами політики та економіки.

Гра поза правилами

Першою сходинкою до омріяного всевладдя мало стати знищення або поглинання партнерів. Почала з Президента Віктора Ющенка і «Нашої України». Бо вони ще влітку 2005 року поставили Прем’єр–міністру Тимошенко неприємне запитання: чому вперше з 2000 року в Україні зафіксоване падіння економіки? І коли, нарешті, уряд розпочне системні реформи, обіцяні на Майдані?

У відповідь Юлія Тимошенко здійснила ефектну спецоперацію «любі друзі». Це був сильний удар по партнерах, який мав наслідком розчарування значної частини прихильників «помаранчевих» і невдачу демократичних сил на виборах 2006 року. Доля демократичної більшості і коаліції опинилася в залежності від результатів торгівлі з Олександром Морозом. І пані Тимошенко ці торги програла панові Януковичу.

Проте інерція Майдану ще була достатньо сильною, країна не хотіла повороту в минуле. Президенту України Віктору Ющенку вдалося домогтися позачергових виборів до Верховної Ради. На них «Наша Україна» і БЮТ йшли як партнери в майбутній коаліції. Ви­борці востаннє повірили в їхню здатність працювати спільно над єдиною програмою, ці сили разом із Блоком Литвина отримали можливість сформувати більшість у Верховній Раді.

Але після отримання крісла коаліційна угода була нею негайно забута. Від партнерів потрібні були тільки 226 голосів за Прем’єр–міністра Юлію Тимошенко. А далі її справжніми партнерами стали Партія регіонів і комуністи. З ними БЮТ усіма способами затягував прийняття змін до Конституції щодо скасування депутатської недоторканності. З ними вони захищали депутата Лозинського і дозволили йому піти з Верховної Ради за «власним бажанням». З ними вони приймали законопроекти, що гарантували Кабінету Міністрів повну безконтрольність і узаконювали використання російської мови на державній службі.

Паралельно тривав процес розтягування фракції «Наша Україна — Народна самооборона». Коаліція, розкладена політичним цинізмом, фактично припинила існування. Наслідком стали недієздатність парламенту, відсутність бюджету, порожні крісла в уряді. Але тоді це не турбувало Прем’єр–міністра — лідера коаліції.

Можна зробити висновок, що у 2007—2009 роках Прем’єр–міністром Ю. Тимошенко були впроваджені політичні технології послаблення парламентського контролю за урядом, ігнорування парламентських і урядових процедур, маніпулювання судовими рішеннями з метою недопущення позачергових виборів до Верховної Ради.

Партія регіонів уважно ці технології вивчила. Коаліція «тушками» — це насправді їхній подальший творчий розвиток. «Гра з правилами» замість «гри за правилами» — це той тоталітарний спадок, який зберегла і застосувала у нових умовах лідерка БЮТ.

БЮТ не зупиняла навіть оцінка виборців. Програні ним вибори в Києві і Тернопільській області не змусили отямитись. Уже тоді соціологічні опитування давали небажаний для української демократії прогноз президентських виборів. Проте БЮТ зробив із них один висновок — необхідно якомога швидше політично знищити самостійних партнерів із демократичного крила української політики.

Юлія Тимошенко запропонувала Партії регіонів поділити країну «на двох». Таємно від суспільства БЮТ і Партія регіонів підготували зміни до Конституції, що передбачали обрання Віктора Януковича Президентом у Верховній Раді. Проте на той час він уже почував себе достатньо впевнено, щоб публічно відмовитися від такої пропозиції. Лідеру БЮТ довелося піти на всенародні президентські вибори, програш яких був нею підготовлений заздалегідь.

У спробі переломити ситуацію Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко вдалася до економічного авантюризму — в розпал економічної кризи бюджет країни став засобом передви­борчої агітації. Заради рейтингу чорне оголошували білим, економічну інформацію закривали, жодних заходів для подолання кризи не вживалося. У спробі залатати бюджет уряд наперед стягував податки, не повертав ПДВ.

Потреба ключових економічних реформ — дерегуляції, ліквідації можливостей ухиляння від сплати податків, оподаткування надприбутків, створення адресної соціальної підтримки — просто ігнорувалася. Економічний результат такої політики — знекровлення реального сектору економіки, 15% скорочення ВВП, колосальне зростання зовнішнього боргу, падіння на 40% реальних доходів населення.

Москва їй не допомогла

Проте надія поділити країну «на двох» залишалась. БЮТ спільно з Партією регіонів готував Закон «Про вибори Президента України», долав вето Президента на нього. Двоє партнерів заблокували навіть виконання рішення Конституційного Суду про порушення у цілій низці положень цього закону. БЮТ і Партія регіонів послали країні потужний політичний сигнал: нікому не втручатись, вибори будуть за нашими правилами, ми самі про все домовились.

Юлія Тимошенко сама прописувала в законі правила оскарження результатів і лише тягнула час судовим позовом, щоб втягнути Віктора Януковича в нові переговори про коаліцію БЮТ з Партією регіонів і збереження своєї посади.

Але на цей раз політичний шантаж не вдався. Запрограмована Прем’єр–міністром Тимошенко слабкість коаліції спрацювала проти неї самої. І сьогодні вона пафосно апелює до патріотизму українців. Наприклад, закликає не допустити переходу під іноземний контроль української газотранспортної системи. Але на її совісті угоди з російським «Газпромом», які запрограмували банкрутство НАК «Нафтогаз», наростання зовнішнього і внутрішнього боргу в умовах кризи. Натомість жодних дій не було вжито для реалізації березневої 2009 року Брюссельської заяви щодо модернізації української ГТС на засадах партнерства з ЄС. Адже підписання тієї заяви було вкрай негативно розцінене в Москві. Очевидно, політика Юлії Тимошенко на російському напрямі стала найбільшим розчаруванням для прихильників незалежності і європейського вибору.

У час її прем’єрства сусідня столиця на повну потужність розгорнула політику втручання у внутрішні справи України під гаслом «захисту прав співвітчизників». На наших очах в інформаційному просторі будувався і експортувався в Україну новий імперський міф. В цей час російська сторона добивалася від США і країн Євросоюзу визнання пострадянського простору зоною свого виняткового впливу. Для України це означає підпорядкування її національних інтересів російським.

Юлія Тимошенко не захотіла нічого цьому протиставити. Її уряд знизив активність співпраці з НАТО, не спромігся на найменший протест з приводу відторгнення частини грузинської території. «Демократичний і патріотичний» претендент на булаву Юлія Тимошенко наввипередки зі своїм опонентом подалася в Москву «за соболями». Тому російська сторона практично безсторонньо спостерігала за другим туром — її влаштовував будь–який результат.

Поразка — дуже гірка річ. Її доведеться пережити і знайти нові продовження. Проте щоб зробити це, прихильникам демократії і європейського вибору не варто описувати все у категоріях випадковості і сподіватись на милість долі. Треба уважно прочитати політичну хроніку останніх років і провести серйозну роботу над помилками.

Юрій РУБАН