Дорога до родичів. (Фото Василя ГРИБА.)
Ось-ось настане Провідна неділя, і чимало заклопотаних жінок і чоловіків, вгинаючись під вагою величеньких кошелів, як велить звичай, почимчикують до кладовищ. Оті кошелі будуть наповнені шматками м'яса, банками з вареною картоплею, солодощами, солоними огірками, разовими тарілками, виделками... Останніми роками «меню» надмогильної трапези поповнилося ще й майонезними салатами з крабовими паличками й заморською кукурузкою, а поряд з бутликом «традиційної» самогонки примощується спокуслива плящина «Немірофф». Атож — є нагода поспілкуватися з родичами і довести їм, що ви — не гірші, що і у вас «усе є». За час панування атеїстично-контролюючого ока партії духовне наповнення Великодня і поминальної Томиної неділі помалу «вивітрювалося»; а оскiльки у реальності атеїзм не є «чистим безбожжям», то християнські цінності активно підмінялися язичницькими. За кілька десятиліть свято єднання з душами під дахом єдиної вселенської церкви перетворилося для багатьох у звичайне собі чаркування — от хіба що не в хаті з диваном і телевізором, а на кладовищі.
Християнські звичаї, однак, повертаються. За церковною традицією, друга неділя після Великодня називається Антипасхою (від грецького «замість Пасхи» — друга, нова Пасха). Вона має ще назву Фоминої (Томиної) неділі. Число 8 у біблійній мові символізує початок нового життя, а оновлений спогад про Великдень на її восьмий день знаменує собою радість християн, пов'язану з Воскресінням Христовим. Томина неділя в нас по-народному називається Провідною, або ж Проводами. Це Великдень для померлих, урочисті поминки, освячені церквою. У церкві цей день має назву вселенського поминання всіх померлих. «У післявеликодню неділю згадують померлих, бо свято Воскресіння тісно пов'язане з молитвою за них, — каже прес-секретар Київської патріархії ігумен Євстратій (Зоря). — Через своє воскресіння Спаситель дає нам упевненість, що наші померлі предки не зникли з буття, а існують у потойбічному світі. Не потребуючи від нас нічого матеріального, вони чекають на наші за них молитви».
Богослови наголошують, що для Бога немає різниці між живими і мертвими, для нього всі — живі. А пам'ять про померлих предків єднає нас усіх в один великий християнський рід. Апостол Павло пише про тих, що відійшли, як про спочилих, тобто заснулих. Тим самим нагадує, що смерть для християн — це лише тимчасова розлука, до всезагального воскресіння, яке має відбутися напередодні другого пришестя Спасителя. Померлі воскреснуть тоді, коли до них повернуться їхні душі. На кладовищі ж їх немає. Там є могила, хрест, але душі перебувають в іншому місці, вони — з Богом, і тільки через Нього можливий наш із ними зв'язок. «Члени Церкви поєднані надприродним життям благодаті, яке дається у хрещенні, — пише греко-католицький священик Володимир Божик. — У хрещенні ви народжуєтеся знову, отримуєте нове життя, за словами святого апостола Петра, стаєте причасниками Божої природи, і це життя пов'язує усіх нас в одне Містичне Тіло, в якому Христос є головою». Містичне Тіло охоплює також спочилих. Як пояснює отець Володимир Божик, «те, що ми є членами одного тіла, дає нам можливість допомагати одне одному молитвою і добрими ділами, приходити з допомогою до наших померлих друзів».
Проводи в Україні справляють урочисто. Впорядковують могилки родичів: прибирають, обкопують, обсаджують квітами. Здавна заведено садити на могилах братки, барвінок, а в головах — калину. Люди всією сім'єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у радісні Великодні дні разом пом'янути своїх спочилих рідних та близьких. У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні — у понеділок, вівторок, часом — у неділю. У пасхальну седмицю (перші 7 днів Пасхи) не буває спільних молитов за спочилих. У Томину неділю вперше проводять загальну молитву за всіх померлих. І читають уривок з Євангелія про апостола Тому, який не вірив у воскресіння Христа доти, доки на власні очі не побачив рани на ногах і руках Спасителя. Отож цього дня віруючих також закликають удостовіритись, що Христос воістину воскрес і що померлі теж воскреснуть. Після служби Божої в день Проводів священики й парафіяни з корогвами, хрестами, свічками й образами, співаючи, йдуть на кладовище. Священик править на кладовищі загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує священика на могилки своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди. Перед цим могили обкурюють ладаном.
На могилах родичів у цей день влаштовують трапези-тризни. У кошику, накритому вишитим рушничком, здавна приносили страви обрядові, символічні — хліб, сіль, шинку, пиріжки, сирну паску, вергуни, узвар. У християнській традиції свято поминання — це традиція поєднання молитви з добрими справами. Адже в ці дні в пам'ять померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища: страви потрібні живим, а не мертвим. Убогі, таким чином, мають змогу долучитися до святкової радості, і на подяку моляться за упокій померлих. Є звичай тричі катати по могилі 2 крашанки, малюючи незримий хрест. На кожній могилі залишають 2 крашанки, спеціально випечене печиво, цукерки; запалюють свічку. Уявлення, що їжа, яку залишають на могилах у день Проводів — харч для померлих, — це пережитки язичництва, коли вірили, що в загробному житті будуть потрібні різні речі, які клали в могили, — гроші, глеки з питвом, золото, тіло коня...
«Тривалий час дотримувалися звичаю, коли вся громада села після служби Божої і загального поминання покійних збиралася разом: варили куліш, споживали принесені пожитки — пасочки, крашанки. Але без спиртних напоїв», — розповідає ігумен Євстратій. Церква забороняє поминати спочилих спиртним. Адже трапляється, що «під градусом» люди забувають, навіщо прийшли до хрестів на кладовищі.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
