Позавчора в київській бабуїн-кав'ярні «Квартира» знову відбулася дружня вечірка. Поступово вона перейшла в масову ужиралівку. А офіційно все це називалося «Презентація нового альбому гурту «Гайдамаки». В накуреному і набитому під стелю величенькому залі крутилися соліст «Гайдамаків» Олександр Ярема, гітарист Олександр Дем'яненко та барабанщик Руслан Обрас. Володимир Ферстюк, який грає на бас-гітарі, весь час до концерту пояснював одній файній кралі, що то в них, музикантів, за татуювання на руках: «Туту— це непогано. Просто як «Шансон» зіпсував блатняк, так і російські «Татушки» зіпсували тату. Насправді ти виражаєш себе через татуювання. От і в нас на руках птаха — це дух неба. Він тримає у кігтях землю. Це типу символ нашого гурту». Крім всюдисущих журналістів, у залі виднілося задоволене і неголене обличчя режисера «Мамая» Олеся Саніна та відомого кобзаря, «стусівського» лауреата Тараса Компаниченка. І зовсім непомітно на смугастому диванчику біля стінки примостилася народна артистка України Ніна Матвієнко зі своїм чоловіком, відомим скульптором Іваном Гончарем. Як зізналась Ніна Миколаївна, ні з ким із «Гайдамаків» вона ще не знайома: «Просто одного разу ми з чоловіком їхали в машині, і по радіо почули цю музику. «Боже, як же ж то воно гарно!» — подумала я. А вже потім через знайомих запитувала, може, хто знає, де ті гайдамаки виступатимуть. Бо моєму поколінню вже час іти на пенсію (сміється). А дуже важко залишати сцену, коли на ній немає нікого, хто міг би тебе замінити. То, можна сказати, я зараз шукаю таких. Своє серце хочу заспокоїти». Олесь Санін під час виступу «Гайдамаків» заховався в їхніх апартаментах. Але на моє запитання, чи не для нового фільму він прийшов шукати музику, відомий режисер заховав лукавинку у вуса і сказав: «А знаєте, цілком можливо. Просто ця музика така, що на неї не можна не зважити». Тарас Компаниченко теж поділився своїми враженнями: «Те, що хлопці народились і прожили в різних регіонах України, а тепер зібралися разом, дало той неповторний колорит, який зараз є в «Гайдамаків». Моє серце тішиться щоразу, коли я чую їхню музику».
Диск, який презентували, називається «Богуслав». Назва, як пояснює Олександр Ярмола, обрана невипадково. Це бунт, любов і народна мелодія. Хто хоче зрозуміти більше, хай підучить історію. До шістьох пісень «Богуслава» слова написав Ярмола, в більшості ж пісень слова народні. Музику писали разом. Причому, слід зауважити, на кожну пісню пішло по два місяці. «Це, — пояснює соліст «Гайдамаків», — тому так вийшло, що новий альбом хотілося зробити кращим від попередніх. Ми запросили бандуриста, скрипаля і трубача. А ще нам допомагають дівчата з відомого гурту «Божичі». Всі попередні альбоми зробили нам імідж весільних музик. Ми хочемо розбити цей стереотип. У нас своя етінчна музика. Але вона якщо не є, то обов'язково буде на європейському рівні. Гурт уже побував на міжнародних фестивалях у Німеччині, Словаччині, Чехії, Естонії, Росії, Румунії... І на цьому ми зупинятися не будемо».
По тому, коли всі горнятка з кавою стояли порожні, серветки на столах були вже використані, а в гаманцях у багатьох відвідувачів було порожньо, глядачі почали вимагати пісень. Навіть Ніна Матвієнко зі свого місця не втерпіла: «Та починайте вже!», «Айн момент!» — запевнив усіх хтось із менеджерів, на столах з'явилася безкоштовна горілочка і — погнали. Ярмола у своїй яскраво-червоній свиті вилетів на сцену... Почалось. Для початку заспівали «Полісся» з найпершого альбому «Гайдамаки». Потім пішли нові пісні: «Чоловікові 30 літ», «Богуслав», «Жнива», «Пісня про музику». Зала ревла від захоплення. Аж не вірилося, що такі маленькі шедеври, як «Висить ябко, висить» та «Пісня про музику» були створені за кілька годин до виступу в якомусь естонському місті. В цій музиці було все: звісно, український мелос, реггей, ска, навіть трохи панку. Але воно якось так гарно сплелося, що ноги самі просилися в танок. Уже перший альбом «Гайдамаків» критики охрестили незвичним. Коли вони, спільно з Русланою, народили другий «сідюк» «Добрий вечір тобі», критики сказали: в цьому щось є. Всеукраїнська компіляція «Рок-екзистенція 2002» пройшла на «ура». І якщо порівнювати «Богуслав» із попередніми альбомами, то можна сказати: браво, «Гайдамаки»!
Так чи ні, ви зможете вирішити самі. З 19 квітня вже побачите на провідних українських каналах новий кліп «Гайдамаків» «Богуслав». Тому не баріться і швиденько вчіть слова нової пісні.
Сл. О.Ярмоленка
Муз. «Гайдамаки»
Під солом'яним дахом
Спинився час,
В хаті край Богуслава
Накрило нас.
Світ навколо
Прийняв зілля спокуси,
З Дону додому
Козак вернувся.
З Дону додому прийшов козак,
Далося кохання йому взнак.
Пустила дівчина коня в мак,
На ньому поставила свій знак.
Козакове тіло цілувала дівчина,
Молоко зелене своє діло зробило.
Кохання, кохання — Бог дав, Бог взяв,
До його престолу козак душу поклав.
Богуслав! Богуслав!
Видіти Бога, людям нелегко,
Світ нечестивий котиться в пекло.
Лишень кохання голову збудить,
Але востаннє щастя не буде.
З Дону додому прийшов козак,
Далося кохання йому взнак.
Пустила дівчина коня в мак,
На ньому поставила свій знак.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
