Позавчора в київській бабуїн-кав'ярні «Квартира» знову відбулася дружня вечірка. Поступово вона перейшла в масову ужиралівку. А офіційно все це називалося «Презентація нового альбому гурту «Гайдамаки». В накуреному і набитому під стелю величенькому залі крутилися соліст «Гайдамаків» Олександр Ярема, гітарист Олександр Дем'яненко та барабанщик Руслан Обрас. Володимир Ферстюк, який грає на бас-гітарі, весь час до концерту пояснював одній файній кралі, що то в них, музикантів, за татуювання на руках: «Туту— це непогано. Просто як «Шансон» зіпсував блатняк, так і російські «Татушки» зіпсували тату. Насправді ти виражаєш себе через татуювання. От і в нас на руках птаха — це дух неба. Він тримає у кігтях землю. Це типу символ нашого гурту». Крім всюдисущих журналістів, у залі виднілося задоволене і неголене обличчя режисера «Мамая» Олеся Саніна та відомого кобзаря, «стусівського» лауреата Тараса Компаниченка.

Співпраця кліпмейкера та виконавця починається, безумовно, з величезного бажання зробити неперевершене відео. Справді, напружуватися лише заради того, щоб поповнити свій відеодоробок ще одним пунктиком, нерозумно. Але кожен розуміє неперевершеність по-своєму, і тоді починаються, м'яко кажучи, творчі суперечки.

Минулого року на своєму п'ятдесятиріччі відомий скрипаль, шоу-мен і педагог Кирило Стеценко раптом згадав про свою класичну композиторську освіту і презентував фрагменти власної Сонати, написаної ще у 1988 році. Тоді ж він пообіцяв винести свій твір на суд публіки, і ось недавно нарешті виконав свою обіцянку. Після авторського концерту, що зібрав у залі Музичної академії імені Чайковського чи не весь класичний та навколороковий бомонд, ми вирішили дізнатися, що спонукало Кирила Стеценка до повернення у лоно класики.

«Україна — мій другий дім», — каже зірковий Володимир Віардо. Звідки ж у нього витоки такої синівської любові до України? Музикант пояснює це так: «Коли мені виповнився один рік, мою бабусю посадили у сталінську тюрму, і моя мама мусила возити їй у в'язницю їжу, а мене відправили у Запоріжжя до бабусиної сестри. Там я навчався у школі до 14 років. І я з української мав тверду «п'ятірку», а з російської — «четвірку». Тож, Україна для мене — другий дім. Я хочу завжди підтримувати з нею творчі стосунки. Мені не шкода витрачати на це свій час і сили».