А ще незрячі зробили вертеп. (Фото «Генерації успішної дії».)
У нашому суспільстві досі існує стереотип: сліпа людина — безпомічна. Але незрячим людям жалість не потрібна — лише належні умови для повноцінного життя. Сліпі українці працюють викладачами, програмістами, перекладачами. Вони об’єднуються у громадські спілки, ходять у туристичні походи, збирають кошти на книжки для незрячих дітей. Якщо пощастить, то незабаром світ побачить видання «Гаррі Поттера» українською, шрифтом Брайля.
Він закінчив Львівський університет імені Франка, працює вчителем історії. І паралельно отримує другу вищу освіту. Щовечора Віталій Ткачук сідає за комп’ютер, виходить в інтернет — звичайні дії для будь–якого українця. Однак Віталій Ткачук незрячий від народження — наслідок родової травми. Користуватися інтернетом допомагає безліч програм. Тому, спілкуючись з Віталієм через інтернет, не можна здогадатися, що він незрячий. І таких, як він, безліч. Знайти роботу, щоправда, таким людям важко. Головна проблема — той–таки стереотип. «Коли незрячий йде влаштовуватись на роботу, — каже Віталій, — він стикається з нерозумінням. Для європейців не дивно, що сліпий може працювати за комп’ютером (я мовчу про те, що може бути програмістом, причому дуже кваліфікованим). А в нас, коли прийдеш працевлаштовуватись, то треба ще довести, що ти щось можеш».
А тим часом сліпим потрібна не жалість, а розуміння. «Є такі організації, — каже Віталій, — які просто беруть інваліда фіктивно на роботу, платять йому кілька гривень, тим самим платять менші податки. Й інвалід нібито задоволений, бо має на шматок хліба. Ми виступаємо проти цього. Ми кажемо, що сліпі — такі самі люди, як і зрячі. Так, ми не можемо бути водіями, столярами, слюсарями... Але це не означає, що до нас має бути принизливе ставлення і подачки...»
Головне, як завжди, — віра у себе. Тут багато що залежить від батьків — вони мають допомогти дитині стати автономною.
Віталій — лідер Волинського осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів із вадами зору «Генерація успішної дії». «Ми кажемо, що сліпа людина — така сама, як і зряча, і має право бути соціалізованою, приносити користь суспільству», — пояснює Віталій.
«Генерація» працює над програмою з працевлаштування незрячих, зокрема по селах. Влаштовує туристичні походи для молоді з частковою та повною втратою зору. Є багато інтеграційних акцій разом зі зрячими. Завдання активістів — подолати стереотипи, показати зрячим, хто такі сліпі; а незрячих познайомити зі зрячими. Довести, що всі ми — звичайні люди.
Особливо потерпають від самотності та браку спілкування літні люди. «Старші незрячі живуть «у консервації», — розповідає Віталій. — Вродилися незрячими або слабкозорими, пішли до школи–інтернату і по закінченні працювали в УТОСі. Відповідно вони спілкуються лише між собою...». За радянських часів існувала негласна політика: сліпим давали квартири якнайближче одне до одного. Ще й тепер в Україні подекуди є майже повністю «незрячі» будинки... Тож багато хто звик жити винятково у своїй спільноті. Сучасна ж молодь жити у «резервації» не хоче, молоді дружать зі зрячими, ходять разом у походи, інколи й одружуються. Багато хто йде до університетів. Але тут виникає проблема: в Україні практично немає підручників (є лише два видавництва, що друкують книжки для незрячих — у Києві та Харкові). Шкільні ще так–сяк видаються шрифтом Брайля, а з науковою та сучасною літературою — взагалі біда. Що вже казати про дитячі книжки. «Генерація успішної дії» ініціювала проект «Видання книжок для дітей і молоді шрифтом Брайля». Вибір зупинився на «Гаррі Поттері» — одній із найпопулярніших книжок. Акція «Незрячій дитині — тактильну книгу» триває. На видання першої партії книжок потрібно 17 тисяч гривень. Книжки, надруковані українською мовою, будуть передані інтернатам для дітей із вадами зору.
Допомогти надрукувати книжки для незрячих діток можете й ви, поклавши кошти на цей рахунок:
ЄДРПОУ 34935692, р/р 26009011608501 у Філії «Центральне регіональне управління»
АТ «Банк «Фінанси та кредит», МФО 300937
У графі «Призначення платежу» позначайте:
«Благодійна пожертва — марафон «Незрячій дитині — тактильну книгу».
Деталі акції на сайті «Генерації успішної дії»: http://www.gud.org.ua
На десятому Київському безпековому форумі, організованому фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», молодь поставила запитання різного характеру українському публіцисту, письменнику й журналісту Віталію Портникову. >>
На передовій захищаючи Україну загинув актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка Петро Великий. >>
Відеоролики, які презентують в інформаційному просторі Сновську громаду Чернігівської області, досить видовищні й змістовні, тому можуть сміливо претендувати на статус професійних. >>
Згідно офіційної статистики ООН, щонайменше, 12,1 тисячі цивільних українців загинули від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, ще понад 26,8 тисяч отримали поранення, втім реальні цифри можуть бути набагато більшими. >>
«Ходить гарбуз по городу, питається свого роду...» — цей вірш знайомий кожному українцю змалечку, більшість вважає його народним, інші приписують його авторство Олені Пчілці — матері нашої славної Лесі Українки, а насправді його написав царський генерал Володимир Александров. >>
В справі про напад на військового у Дніпрі охоронець Миколи Тищенка визнав свою провину та погодився свідчити проти народного депутата. Тому суд звільнив Костянтина Цуберу від відбування покарання. >>
