Кримінальний кодекс для хлібороба

Щороку родючість славнозвісних українських чорноземів зменшується, пропорційно збільшуючи обсяги необхідних на їхнє відновлення коштів. Говорять про це як науковці, так і чиновники, проте жодних радикальних дій і досі не видно, а штрафи за «неналежне користування» землею поки залишаються незначними. Перший крок до врегулювання проблеми зробили в аграрному міністерстві — уже з серпня почне діяти нова постанова про структуру сівозмін. Однак чим її недотримання загрожуватиме порушникам — поки не відомо.

Ріпак корисніший за соняшник!

Чверть українських земель виснажена чи підлягає рекультивації. Одна з основних причин — недотримання сівозмін, вважають земельні експерти. І звинувачують, в основному, дрібні й середні господарства: заради отримання більшої прибутковості вони саджають одну й ту ж культуру кілька років підряд. Водночас правильне дотримання сівозмін не тільки дає землі відпочити й наповнитись необхідними поживними речовинами, а ще й зменшує кількість шкідників та хвороб.

Відомо, що кожна культура виснажує землю по–різному — саме це варто враховувати в сівозмінах. При правильній структурі вона може зменшити матеріальні витрати на цілих 20—30 відсотків. Оскільки коштів на фінансування села, як завжди, недостатньо, в Міністерстві аграрної політики вирішили економити саме завдяки сівозмінам. Чиновники розробили та затвердили постанову «Про оптимальне співвідношення культур у сівозмінах у різних сільгоспрегіонах країни». Чинності нові правила набудуть уже з 1 серпня цього року.

Постанова — своєрідні правила, як часто, де та в яких обсягах варто садити різні види рослин. Згідно з ними, найбільше зернових та зернобобових можна висаджувати на землях полісся, степу та лісостепу. Тоді як ріпак та соняшник варто вирощувати переважно у степових регіонах. Цікаво, що саме там варто раз на рік залишати ріллю незасіяною, як кажуть у народі, під «чорним паром». Найбільше овочів у сівозміні допускається садити в Поліссі та Передкарпатті.

Окремі інструкції фахівці міністерства розробили й для частоти висаджування культур. Найтяжчим для ґрунту, як і очікувалося, визнали соняшник — його допустимо садити на одному й тому ж полі не частіше одного разу на сім років. «Срібло» за виснаження земель поділили люпин та капуста — на одній і тій же земельній ділянці вони можуть з’являтися мінімум раз на шість років. Трохи частіше — раз на п’ять років — допускається садити льон. Тоді як ріпак, який, за переконаннями всіх аграрних науковців, виснажує землю на рівні із соняшником, в МінАП дозволили садити раз на три (!) роки.

Головне — піклуватися про ґрунт

Незадоволеними залишились не тільки науковці. «Проблемами документа є як термінологічні нюанси (наприклад, законодавча невизначеність терміна «природно–сільськогосподарський регіон»), так і невідповідність запропонованих норм сучасній практиці землекористування не лише в Україні, а й у інших країнах, що спеціалізуються на вирощуванні сільгосппродукції», — запевняють в Українському клубі аграрного бізнесу. Фа­хівці УКАБ упевнені, що постанова не лише гальмуватиме ефективний розвиток аграрного сектору, а й сприятиме подальшій бюрократизації та створенню нових корупційних схем для чиновників.

На думку експертів, головним є не жорстке регулювання площ під певними культурами — адже у світі частка найбільш комерційно успішних культур постійно зростає. Так, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, у США частка сої, кукурудзи та пшениці зросла з 82 відсотків від площ у 2005 році до 87 відсотків у 2008–му. Аналогічна ситуація в іще одному світовому сільгоспгіганті — Аргентині. Там під кукурудзою, пшеницею, соєю і соняшником у 2008 році було зайнято 82 відсотки від усієї ріллі. При цьому за рік площа під соняшником по країні зросла аж на вісім відсотків.

Аграрії світу давно зрозуміли, що важливо не обмежувати площі вирощування культур, а навпаки — забезпечувати відновлення поживних речовин у ґрунті, вчасно та дієво боротись зі шкідниками, застосовувати переважно органічні добрива й сучасні засоби агрохімії. «Якщо все зведеться до необхідності виготовлення планів землекористування та перевірок чиновників, це означатиме, що болючу тематику родючості ґрунтів просто використовують для формування додаткового джерела заробляння на селянах чиновниками та науковцями», — попереджає президент УКАБ Алекс Ліссітса.

Не довірою єдиною...

Чи навмисне виснаження родючості, чи його невідновлення мусить каратись. Як мінімум — штрафами. Сьогодні діє норма, прийнята у квітні 2008 року: за псування й забруднення сільськогосподарських чи інших земель «світить» штраф у 10—20 неоподатковуваних мінімумів; а за порушення правил використання земель — 15—30 неоподатковуваних мінімумів. У перерахунку на гривні штрафи становитимуть по 170—340 та 255—510 гривень, відповідно.

Цих коштів для відновлення родючості ґрунтів явно не достатньо — вирішили депутати і вже два роки підряд намагаються, як мінімум, збільшити розмір штрафів. Найрадикальніші ж ідеї — ввести кримінальну відповідальність. Так, найостанніший законопроект із цього приводу був зареєстрований у парламенті наприкінці 2009 року. Зокрема, розробники пропонували штрафи у розмірі 1,7—5 тисяч гривень. При повторному порушенні штраф збільшується до 8,5 тисячі гривень, а на додачу — ще й позбавлення волі на 6—7 років і навіть конфіскація земельної ділянки. Прой­шло майже чотири місяці з дня реєстрації, проте, як і попередні законопроекти, він досі не розглянутий Верховною Радою. Та ще й дієво охороняти найцінніше національне багатство нікому — незважаючи на неодноразові заяви ґрунто­знавців та обіцянки чиновників, спеціальну службу, яка б займалася проблемою як охорони, так і відновлення ґрунтів, не створено й досі.

ДО РЕЧІ

Шпаргалка від МінАП

Згідно з постановою, на одному й тому ж полі культуру можна вирощувати не частіше, ніж:

— через 1 рік для озимого жита і ячменю, ярого ячменю, вівса та гречки;

— через 2 роки для озимої пшениці, картоплі, проса;

— через 2–3 роки для кукурудзи;

— через 3 роки для багаторічних бобових трав, зернобобових культур (крім люпину), цукрового та кормового буряку, озимого та ярого ріпаку;

— не менше 5 років для льону;

— кожні шість років для люпину та капусти;

— через 7 років для соняшнику;

— а також від 1 до 10 років для лікарських рослин (залежно від біологічних властивостей кожної).