Сьогодні кожна вагітність — на вагу золота

Наталя вже майже три роки живе без щитовидної залози. Операція з видалення цього органа в післячорнобильській Україні — не рідкість. Але історія цієї 31–річної жінки унікальна тим, що Наталя носить під серцем... двійню. Вона пригадує, як прийшла зі своєю вагітністю в жіночу консультацію. Там за голову вхопилися: «Двійня? З вашим діагнозом!» Тож із п’ятого тижня вагітності Наталя перебуває під наглядом фахівців Інституту педіатрії, акушерства та гінекології України. «Ставлення тут лікарів вразило: неважливо, який у тебе діагноз, головне, що ти — вагітна. І треба зробити все можливе, щоб цю вагітність зберегти, — каже Наталя. — Так, проблеми були і дуже серйозні: довго відновлювали гормональний фон, боролися з пізнім токсикозом, але впоралися. Мене постійно налаштовували на позитив. І ось нам уже зовсім трішечки залишилося до пологів». Ще десяток років тому історія Наталі була б неможливою. Але наука не стоїть на місці. Сьогодні вчені працюють не лише над глобальними питаннями, а й над маленькими проблемами звичайних людей. Наприклад, допомагають... народжувати дітей. Про це ми розмовляємо з доктором медичних наук Юлією Давидовою, завідуючою акушерським відділенням екстрагенітальної патології ІПАГ.

Багатьом жінкам діти сьогодні дістаються нелегко

— Юліє Володимирівно, Наталя — не перша ваша пацієнтка, якій видалено «щитовидку». Медицина пішла так далеко, що вже й ці жінки можуть відчути радість материнства?

— Із 1999 року в нашому інституті вже народили близько 300 таких жінок. Причому народили самі (кесарів розтин у таких випадках ми робимо тільки за медичними показниками). Деякі народжують уже вдруге, втретє! Функцію «щитовидки» при цьому бере на себе гормональна замісна терапія. Спасибі нашій фармації, яка розвиває технології приготування дуже чистих гормональних препаратів, що дозволяють жінці зберігати якість життя.

— Наскільки взагалі виносити і народити дитину сьогодні стало важче?

— Справді, кількість жінок, яким діти дістаються дуже нелегко, в останні роки збільшилася. Сприяє цьому брудне довкілля, слабке здоров’я жінок, відкладення вагітності на зріліший вік. До того ж сучасні дівчата надто рано починають жити статевим життям, не захищаючись при цьо­му. Це збільшує кількість запальних захворювань, деякі з них протікають безсимптомно, тож про їх наявність жінка вже дізнається під час вагітності. І, на жаль, останнім часом бачимо, що збільшилася кількість жінок із так званою вагітністю високого ризику. Вони мають захворювання серцево–судинної та ендокринної систем, хвороби крові, рак тієї ж таки щитовидної залози. Усе це призводить до того, що важко виношувати вагітність і народжувати.

Але, з іншого боку, медична наука не стоїть на місці. І якість послуг, які надаються вагітним високого ризику, теж збільшується.

— Мама моєї подруги, щоб народити свою єдину доньку, тридцять років тому всі дев’ять місяців пролежала під крапельницями. У вас теж є такі пацієнтки?

— Хвалити Бога, немає. Зараз уже існують такі медичні препарати і методи лікування, що в цьому немає потреби. Тому робити материнство подвигом і дев’ять місяців проводити у стаціонарі — необов’язково.

— Із породіллями якого солідного віку вам доводилося зустрічатися у своїй практиці?

— У мене народжувала жінка 48 років. Їй довго не вдавалося завагітніти, вона лікувалася, і, зрештою, довгоочікуване материнство стало можливим завдяки репродуктивним технологіям. У зрілому репродуктивному віці (межею в нас вважається 49 років) жінка іноді зважується стати матір’ю, якщо у неї загинула доросла дитина. А от у цієї пацієнтки то була перша довгождана вагітність. У нашій клініці відомі й випадки, коли народжували у 52 і в 56 років. Але це були жінки, які допомагали своїм донькам, оскільки ті з певних причин не могли виносити діток. Тобто по суті — сурогатні мами.

Це розумне УЗД

— Лікарі кажуть, що останнім часом збільшилася кількість завмерлих вагітностей. Із чим це пов’язано?

— У першу чергу — це багато в чому пов’язано з розвитком ультразвукової діагностики. Завмерла вагітність так чи інакше закінчується її перериванням. Раніше як було — стався викидень — і все. Лише потім за результатами гістології, характером зміни тканин можна було зробити висновок, що вагітність завмерла. А можна було цього й не помітити. Зараз, коли у нас така демографічна ситуація, підходи держави змінилися: кожна вагітність — на вагу золота. Та й жінки стали підкутіші в цих питаннях — багато читають, цікавляться, а отже, й хочуть знати, чому це сталося, щоб уникнути завмерлої вагітності в подальшому.

— У моєї знайомої була ситуація — вона мала народити двійню, а потім з’ясувалося, що один ембріон завмер. Їй рекомендували зберегти цю вагітність.

— Усе правильно. Є таке поняття — «венешен твін», коли закладаються двоє дітей, але одна дитина гине. Якщо це сталося на ранніх термінах, то це ніяк не заважатиме виношуванню другої дитини. Ось зараз у нас у відділенні перебуває така жінка з терміном 31 тиждень, ми спостерігаємо за нею і сподіваємося, що вона доносить свою вагітність максимально до терміну пологів. На жаль, трапляється, що під час виношування двійні доводиться стикатися з трансфузіологічним синдромом, коли одна дитина кровопостачається краще й отримує більше поживних речовин, ніж братик чи сестричка. У них навіть різниця за масою буває до 500 грамів. Це пов’язано з тим, що коли двійня має одну плаценту, то хтось один із них ніби «обкрадає» іншого. Трапляється, що ця друга, обділена, дитина може загинути раніше. У таких випадках дуже ретельно спостерігаємо за станом живого плоду, за зрілістю його легень, і, можливо, доведеться вдатися до термінового розродження, щоб не допустити загибелі іншої дитини.

Коли діти не такі, як усі

— В одній із книг для вагітних зарубіжного автора мені якось довелося натрапити на розділ, де давали поради жінкам, які вирішили народити хвору дитину — сучасні технології дозволяють про це дізнатися заздалегідь. Я була вражена: хіба жінка може свідомо на таке піти? Одначе ситуації ж бувають різні...

— Вроджені хвороби можуть бути різними. Є вітальні вади, тобто такі, що після певного хірургічного втручання дозволяють дитині повноцінно жити, і є летальні, такі, що неможливо виправити хірургічним шляхом. Ось тоді пропонується переривання вагітності. У нашому інституті дуже добре продумана система диспансеризації плодів, які мають народитися з вадою серця. Жінка народжує, потім відправляємо маля в кардіоцентр на операцію. Відтак дитина може прожити довге й повноцінне життя.

Ось зараз у нас народжує жінка, в її дитини донатально діагностовано ваду шлунково–кишкового тракту. І наша хірургічна бригада вже готова оперувати це маля. Часто трапляється така патологія, як гастрошизис, — незрощення передньої черевної стінки, коли внутрішні органи виходять назовні животика. Але це можна виправити.

Значно складніша ситуація, коли йдеться про хромосомні патології — синдроми Дауна, Патау й інші. Цих дітей уже буде важко адаптувати до повноцінного життя. У США, європейських країнах зовсім інша соціальна підтримка таких сімей. Дітей із синдромом Дауна навіть всиновлюють. У нас же суспільство ще не готове до таких кроків. На родини, де народилося таке маля, досі дивляться скоса: у них така дитина, значить вони алкоголіки. Але це не так! Це хромосомне порушення, яке нічого спільного немає з тим, п’ють батьки чи ні! На щастя, і в Україні зараз батьки таких дітей об’єднуються у громадські організації, де обмінюються досвідом, морально підтримують одне одного, а не залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

— Чи трапляються помилки під час пренатальної діагностики?

— Якщо йдеться про каріотипування, коли на дослідження беруть частину плаценти або пуповинну кров, і генетик чітко розглядає гени дитини, помилитися дуже важко. Скажу більше — це практично неможливо, бо за помилковий діагноз є відповідальність. Такі висновки роблять фахівці високого класу, які десять разів перевірять свої підозри, перш ніж поставлять діагноз.

— Які показання до досліджень інвазивними методиками?

— Їх рекомендують жінкам, старшим 35 років, якщо в їхніх сім’ях є діти із вродженими вадами або якщо було зроблено ранній скринінг (до 12 тижнів вагітності) за двома показниками і вони мають відхилення від норми. Якщо не встигли провести перший скринінг, тоді рекомендують другий скринінг у 17 тижнів, і якщо знову ж таки є підозра хромосомних порушень, то пропонуються інвазивні методики. Але чомусь багато жінок з упередженням ставляться до цих досліджень, є й такі, що відмовляються, тому, на жаль, маємо те що маємо. Так, безперечно ризик під час проведення таких досліджень є. Бувають і локальні кровотечі, і викидні. Але ймовірність цих ускладнень не така висока, як думають жінки. А користь — величезна! Бо треба розуміти, що дитина, яка народиться інвалідом, ляже на ваші плечі. І на плечі держави, бо це передбачає за собою й соціальні виплати, і непрацездатність матері або й необхідність перебування такої дитини у спеціалізованому закладі.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

— Кількість багатоплідних вагітностей нині теж зросла. Які ризики можуть очікувати на жінку в такому випадку?

— Багато жінок відкладають народження дітей на «потім», коли через природні особливості важче завагітніти. Тож доводиться застосовувати допоміжні технології. Йдеться не тільки про штучне запліднення, а й про стимуляцію овуляції, певний гормональний вплив. І це призводить до того, що багатоплідних вагітностей справді стає більше. Звичайно, в цьому випадку ризик передчасних пологів більший. Під час вагітності трійнею він досягає 40 відсотків. Практично кожна друга жінка не доношує навіть до 37 тижнів. Тому треба дуже зважено підходити до того, скільки дітей виношує жінка. Бо всі ці бравурні повідомлення про народження шести–семи дітей звичайно цікаві. Але які ті діти? Їх можна зробити життєздатними. Але чи будуть вони повноцінними, адекватними — важко передбачити.

ДОВІДКА «УМ»

Інвазивні методи пренатальної діагностики (біопсія хоріону, амніоцентез, плацентоцентез, кордоцентез) передбачають медичне «вторгнення» в матку, щоб узяти для дослідження зразки довколоплідних вод, хоріону, плаценти чи пуповинну кров.

Неінвазивні методи матку не зачіпають. Для дослідження беруть кров вагітної жінки (біохімічний скринінг материнських сироваткових факторів), мазки зі статевих органів, ультразвукове сканування плода, оболонок і плаценти.