«Добрий вам вечір!» — гучно зустрічали гостей вбрані в національні костюми хлопці й дівчата на вході до Національного палацу мистецтв «Україна». Так символічно глядачів відразу «переносили» в неначе рідну й теплу шевченківську атмосферу. Присутні посміхались один одному, привітно вітались і з радісним настроєм заходили до Палацу. Жінки у вишуканих сукнях, чоловіки в костюмах — деякі з присутніх у вишиванках — усі з нетерпінням проходять у зал, намагаючись якнайшвидше відшукати свої місця. За декілька хвилин зал уже заповнений ущерть, усі погляди спрямовані на сцену.

Коли прийшла на презентацію книжки «Карабасовы слезы», спіймала себе на думці, що між істинними письменниками та авторами–шоуменами разюча різниця в усьому: вмінні себе подавати, в їхніх аудиторіях і відгуках. У порівнянні з Ноябрьовим середньостатистичний український письменник не має грошей і зв’язків, щоб орендувати зал в Українському домі, накрити багату «поляну» із вином та наїдками, які «книголюби» не матимуть сили подужати за цілий вечір, а для музичного супроводу запросити зірку українського джазу Володимира Соляника.