Рівно два тижні, як в Україні новий Президент, — голова Партії регіонів. Юрій Андрухович у сьогоднішньому інтерв’ю «УМ» сказав, що поки зарано робити висновки про нову владу, треба дати ситуації визріти. Але і за два тижні пролунало кілька тривожних дзвінків, які стосуються геополітики, економіки, гуманітарної сфери. Інформагенції вихопили в заголовок фразу Віктора Януковича про одну державну мову — українську — і даремно не звернули увагу на вказівку Януковича на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, за допомогою якої новий Президент збирається захищати права національних меншин. Усім зрозуміло, про яку одну нацменшину тут ідеться, і застосування Хартії — прочитайте на дозвіллі текст документу — для української мови несе дуже багато загроз.

Другий пункт — прес–конференція депутата–«регіонала» Вадима Колесниченка про необхідність скасувати наказ Міністерства культури і туризму про обов’язкове дублювання, озвучення чи субтитрування іноземних фільмів українською мовою в українському прокаті. «У результаті розгорнутої кампанії з тотальної і насильницької українізації кінопрокату Міністерством культури і туризму за 2008—2010 роки в Україні припинили свою діяльність 26 кінотеатрів», — сказав захисник знедолених російськомовних Колесниченко і лукаво промовчав, скільки кінотеатрів та залів за цей час відкрилося.

9 березня з’ясувалося, що новий Президент урізав розмір Шевченківської премії — на 40 тисяч гривень. Не так принципова ця цифра, як показовий сам жест по відношенню до людей української культури. Що буде за місяць, за рік, за три? І до чого доведе освіту й науку новий міністр Дмитро Табачник?

Сьогодні ми хочемо надрукувати лист цьогорічної лауреатки Шевченківської премії Оксани Пахльовської, який вона попросила зачитати на церемонії вручення премії заступницю голови—керівника секретаріату Шевченківського комітету Марію Матіос, і коментар до подій у Каневі самої Марії Матіос. Читайте уважно!

Завтра йому виповнюється 50 років — вік, що утверджує людину в зрілості: тепер патріарх «Бу­Ба­Бу» може вже офіційно вкорінитися у статусі патріарха української літератури.

Про Андруховича казано й писано багато. Дозволю й собі невеличку репліку: особисто мене приваблює в Андруховичевіписьменнику те, що він розімкнув зациклену на самокопанні постмодерну українську літературу й пустив своїх героїв подорожувати у часі й просторі. Для мого покоління його твори стали першими подорожами у Європу й спонукали потім податися слідами Стаса Перфецького чи Отто фон Ф. (чому ні?). Сьогодні ми поговоримо з Андруховичем про підсумки й плани, роботу і кохання, а завтра піднімемо келихи за його здоров’я: «Многая літа, Юрію!»