В’ячеслав Деркач: Що для німців копійки, для України — дороге задоволення

Набираючи номер мобільного телефону біатлоністки Оксани Хвостенко, щоб домовитися про інтерв’ю з нею, несподівано почув голос її чоловіка — В’ячеслава Деркача. Він заявив, що після повернення з Олімпіади Оксана не хоче обговорювати з журналістами перипетії Ванкувера (де українці залишилися без медалей) і прагне відпочити, аби краще підготуватися до наступних етапів Кубка світу. Маючи нагоду, кореспондент «України молодої» попросив згоди на інтерв’ю самого В’ячеслава — найдосвідченішого у нашій чоловічій збірній, для якого Ігри у Ванкувері були четвертими в кар’єрі. Деркач залюбки поділився своїми враженнями від олімпійських стартів, розповів про проблеми українського біатлону та повідав про свої спортивні плани.

«Завадила погода. І хвилювання»

— В’ячеславе, ви — найдосвідченіший біатлоніст у нашій збірній. Як оцінюєте виступ біатлонної команди України у Ванкувері?

— Вважаю, на Олімпіаді ми виступили в міру своїх сил — гідно. Чи не кожна гонка показала, що в когось із наших був шанс на медаль. Інша річ, що не вистачало якихось дрібниць, аби зійти на п’єдестал.

Часом чуєш критику на нашу адресу, мовляв, «стріляючі лижники» виступили невдало. Однак поставлю опонентам зустрічне запитання: а як тоді оцінити виступ німецької чоловічої збірної, яка теж не завоювала жодної медалі?..

— Ваші слова повністю збігаються із заявами президента Федерації біатлону Володимира Бринзака. Але чи сподівалися ви та ваші колеги по збірній на медалі взагалі? Чи «нульовий» результат на трасі в Уїстлері — закономірний?

— Звісно, на головних стартах чотириріччя кожний планує показати свій максимальний результат. Хоча у Ванкувері видати його було важко. Головною проблемою біатлоністів, особливо в перших гонках, стала погода, яка змінювалася з калейдоскопічною швидкістю. Тому готувати лижі було складно. Зазвичай за годину–півтори тестуєш лижі, аби сервісмени підібрали потрібне змащення. Однак примхи природної канцелярії не дозволили сповна скористатися перевагами сучасних розробок, аби підвищити швидкість ходу на трасі.

Мені важко пригадати Олімпіаду, під час якої за чотири гонки в чоловіків на п’єдестал сходили відразу десять різних спортсменів. Зазвичай трійку призерів формували не більше п’яти біатлоністів. Олімпіада–2010 показала, що дива іноді трапляються.

— Ви маєте на увазі тих гонщиків, які до Ванкувера не «світилися» на великих змаганнях? Вважаєте, їм усміхнулася доля?

— Так, ідеться про людей, далеких від фаворитів.

На мою думку, їхні звитяги пов’язані саме з погодними умовами. За схожих обставин у Нагано–1998 гонку перенесли на інший день. А у Ванкувері, коли небесна канцелярія послала спочатку сніг, а потім полила трасу дощем, за медалі у спринті змагалися лише біатлоністи з першої, стартової, групи. Ті, хто вийшов на лижню пізніше, дотримувалися головного олімпійського принципу, який говорить, що головне не перемога, а участь. За таких погодних умов розраховувати на п’єдестал було неможливо.

— А що завадило вам піднятися вище 77–го місця у спринті?

— На свій результат вплинув я сам. Кажуть, що тренери «недотренували». Але вони займаються з нами лише до змагань. Під час гонки все залежить тільки від твоєї майстерності. Я вдало пройшов перший вогневий рубіж, а от далі, схоже, недопрацював. Три промахи на «стійці» — повністю моя провина.

«Свою гвинтівку я не міняв уже десять років. Бо дорого»

—  Чи мали біатлоністи складнощі з підготовкою до Олімпіади? Чи вдалося повністю виконати план підготовки?

— Половину літа просиділи без грошей. Але федерація зробила все, щоб спортсмени не відчули тих фінансових негараздів. У плані фізичної підготовки до Олімпіади ми підійшли практично в оптимальній формі. Але в деяких спортсменів перед Ванкувером накопичилася психологічна втома — можливо, саме вона й завадила вибороти медалі. Розуміючи, що маєш шанс здобути нагороду, ще до старту «перегорав» і «проїжджав» повз п’єдестал.

— Так чого ж усе–таки нам бракує? Поясніть, чому в біатлоні, де багато вирішується на стрільбищі, промахи найчастіше трапляються з останнім пострілом?

— Коли починаєш думати про фініш, про медаль, хвилювання передається на стрільбу. Тут важливо опанувати себе. Напередодні цієї Олімпіади керівництво збірної зробило так, щоб на нас не тиснули «згори». Кожен спортсмен і без того відчуває свою відповідальність за результат. Але, певно, саме думки перед останнім пострілом, який може принести країні єдину нагороду, стають на заваді.

Саме для цього з нами працювали вчені–психологи. Їхню підтримку ми відчували, щоправда, лише в передолімпійський рік. Мабуть, цього замало. Наприклад, із росіянами команда психологів працює постійно.

— Крім росіян, із ким ще з суперників ви товаришуєте?

— Тісно спілкуємося з росіянами та білорусами. Можемо перекинутись кількома словами з німцями. Але вони завжди концентруються на змаганнях, тож із ними особливо не поговориш.

— У чому бачите переваги в підготовці росіян, які все ж таки мають більші успіхи в біатлоні?

— У них на збірну гроші виділяють спонсори, в нас же фінансування залежить насамперед від держави. Тож росіяни на початку сезону мають і тренера зі стрільби, і команду сервісменів, яка займається лижами, і психологів.

— Але ж і у збірної України були меценати?

— Так, спонсори були, але кошти, виділені на спорт, — замалі.

— Ви бачите шлях до поліпшення результатів збірної?

— Сподіваємось на зміни з приходом нового Президента. За першого прем’єрства Віктора Федоровича Януковича нам підвищили зарплати, виділили президентські стипендії. Вважаю, фінансове питання має не остання значення для спортсмена, адже важливо, щоб він не залишав Україну в пошуках кращої долі. Також важливо, щоб перші особи держави своїм прикладом просували в народні маси здоровий спосіб життя.

— Про ставки винагород за медалі Олімпіади від Кабміну Юлії Тимошенко чули всі. А які преміальні обіцяла федерація?

— Наголос робився на результаті, а з преміальними, як–то кажуть, не заржавіло б.

— Цікаво, коли ви востаннє змінювали свій арсенал? Дворазова олімпійська чемпіонка Магдалена Нойнер перед Олімпіадою отримала гвинтівку, зроблену на замовлення, за 12 500 євро...

— Я зі своєю гвинтівкою не розлучаюся вже майже десять років. Купити нову сучасну зброю не маю фінансових можливостей. Можу тільки періодично їздити на завод тестувати стару, щось у ній підправити. Замінити на нову? Навіть найдешевша прийнятна зброя за 3 500 євро — для нашої держави це дороге задоволення, тоді як для Німеччини — копійки.

«Шеф місії у Ванкувері приготувала нам борщ із канадських продуктів»

— В’ячеславе, чи був у вас час спостерігати за виступом на Олімпіаді вашої дружини Оксани зокрема та жіночої збірної загалом?

— Для мене значно легше самому пробігти етап, аніж хвилюватися за дружину перед телевізором. У такому разі сил, нервів та енергії втрачаєш більше, ніж тоді, коли сам біжиш етап.

— Які слова сказали Оксані перед естафетою?

— Чесно кажучи, ми з нею перед тим стартом не говорили. Коли дівчата о сьомій годині ранку поїхали на біатлонний стадіон, я ще спав.

— Тоді ще одне запитання про побут у Ванкувері: як вам харчі в олімпійській їдальні? Адже в багатьох російських зірок були нарікання на якість тамтешньої їжі...

— Проблем із харчуванням ми не мали. Для того щоб забезпечити організм енергією, було все. А ось асортимент меню за два тижні, як–то кажуть, набив оскомину. Втомлювалися від одноманітності. Тож їздили до Українського дому смакувати український борщ, котлети. Одного разу навіть шеф місії приготувала нам смачний борщ із канадських продуктів. Тож почувалися в Канаді, як у себе вдома.

«Раніше були страховки Держкомспорту — тепер звичайні туристичні поліси»

— Чи позначилася на психологічному стані спортсменів трагедія, що сталася з грузинським саночником за кілька годин до відкриття Олімпіади?

— Я вперше зіштовхнувся з таким фактом, щоб на змаганнях такого масштабу гинули люди. Вважаю, що в усіх видах спорту організатори повинні приділяти максимум уваги безпеці учасників. Звісно, санну трасу повинні були належним чином тестувати, а те місце, де розбився грузинських спортсмен, мали зашити якимись щитами.

Загалом, усі спортсмени переживали це нещастя. Однак найбільше воно позначилося на результатах окремих саночників, які психологічно найтяжче пережили звістку про загибель грузина.

— На міжнародних змаганнях «зимовиків» травми трапляються дедалі частіше. На яку медичну допомогу можуть розраховувати українські спортсмени за кордоном, у разі, не приведи Господь, отримання травми?

— Раніше існували медичні страховки Держкомспорту. Але зараз, виїжджаючи за кордон, ми оформляємо разом із візою звичайний медичний поліс — такий, як і всі туристи, що вирушають за межі дер­жави.

«За перемогу на чемпіонаті України платили 50 гривень»

— Де плануєте виступати найближчим часом?

— Із 10 по 17 березня в Сумах відбувається чемпіонат України. Оскільки на Кубку світу мої результати в цьому сезоні не надто вдалі, боротися за місця в третьому–четвертому десятку не дуже хочеться. А ось у Сумах — поборюся за медалі найвищої проби.

— Як із конкуренцією на такому рівні?

— Бувають різні історії (усміхається). Скажімо, на першості країни в позаминулому році Олег Бережний узяв у мене лижі, оскільки в нього на ту погоду потрібних не було. І випередив мене в гонці. Після того я йому сказав, що дружба дружбою, а спорт — це спорт.

— Цікаво, якого розміру преміальні за перемогу в чемпіонаті України?

— О! Сума дуже «велика». Останнього разу, коли я брав у них участь (два роки тому), за перше місце давали 50 гривень, грамоту й кубок.

«Малий просить привозити зі змагань моделі автомобілів»

— В’ячеславе, ви тренер–вихователь за фахом. Як гадаєте, чи можна, займаючись із дітлахами, розгледіти серед них майбутніх чемпіонів?

— Побачити серед малих дітей нових зірок — важко. Ми займаємось на біатлонному стадіоні в Чернігові, де поруч тренуються діти й дорослі. Діти дивляться на старших і беруть приклад. Можу сказати одне: коли я прийшов у біатлон, дітей у цьому спорті було значно більше, ніж зараз.

— У вас біатлонна сім’я. На кого залишаєте шестирічного сина, коли вирушаєте разом із дружиною на турніри?

— Тоді Микиту доглядають батьки Оксани.

— Які трофеї привозите йому зі змагань? Що залишиться на згадку про Ванкувер?

— Малий захоплюється автомобілями. Тож замовляє нам моделі авто або мотоциклів.

А з Ванкувера привезли йому практичні речі: зимовий одяг з олімпійською символікою.

ДОСЬЄ «УМ»

Деркач В’ячеслав Васильович

Майстер спорту міжнародного класу з біатлону.

Народився 23 червня 1976 р. у м. Прилуки Чернігівської обл.

Учасник Олімпійських ігор 1998, 2002, 2006 та 2010 рр.

Титули: чемпіон Європи 2007 р., призер інших європейських першостей, бронзовий призер етапу Кубка світу 2009 р. в естафеті, багаторазовий переможець чемпіонатів України.

Представляє товариство «Динамо».

Перший тренер — Сергій Тисенко.

Тренер — Микола Зоц.

Закінчив Чернігівський педуніверситет (тренер–вихователь) і Національну академію внутрішніх справ України.

Зріст — 173 см, вага — 70 кг.

Захоплення — футбол, автомобілі.

Одружений (дружина — партнерка по збірній Оксана Хвостенко); виховує сина.