Російські ЗМІ активно обговорюють розстріл 10 квітня на площі поблизу Ярославського вокзалу 19-річного студента Московського інституту електроніки та математики Германа Галдецького. Цей «герой нашого часу» з власної ініціативи розкрив цілу систему організованого міліцейського «бєспрєдєла» у Москві й поплатився за це: всі ЗМІ пов'язують замах на Галдецького з помстою міліції за його резонансну статтю, надруковану в «Новой газєтє» 9 квітня. Жертвами московських міліціонерів були й українки-нелегалки, які приїхали на заробітки в російську столицю. Зараз студент перебуває в лікарні на межі між життям і смертю: лікарям довелося вилучати з голови хлопця міліцейську кулю.
Герман встановив, що співробітники міліції переважно пізно ввечері та вночі неодноразово затримували на станціях московського метро самотніх молодих дівчат, які їм сподобалися. Під приводом перевірки документів та встановлення особи дівчат відводили до міліцейських відділків і гвалтували. Результати свого розслідування студент спочатку виклав на правозахисному сайті Колокол.ру, а потім розповів кореспонденту московської «Новой газєти».
За даними сайту Колокол.ru, замах було здійснено біля платформи відправлення дальніх поїздів Ярославського вокзалу. Галдецькому прострелили голову з його власного пістолета системи «Оса», який був заряджений травматичними патронами. За попередніми даними, нападників було двоє. Тепер Герман перебуває у відділенні нейрохірургії Інституту швидкої допомоги ім. Скліфосовського. Лікарі оцінюють його стан як дуже тяжкий. Після замаху голова МВС Росії Рашид Нургалієв узяв під особистий контроль розслідування цієї справи, повідомила агенція «Інтерфакс». За розпорядженням міністра для розслідування справи Галдецького було створено спеціальну групу, до якої увійшли найдосвідченіші співробітники органів внутрішньої безпеки МВС, кримінального розшуку та підрозділів боротьби з організованою злочинністю.
«Новая газета» розповідає, що «приватним слідчим» молодий хлопець, мешканець Москви, став випадково, коли 8 лютого цього року на його очах міліціонер затримав на станції метро «Пушкінська» дівчину, відібрав у неї паспорт і відвів до відділку в приміщенні метрополітену. Ця картина вразила хлопця, і після певних вагань він також зайшов до відділку і запитав, чи звільнили затриману. Йому відповіли, що ні і що це взагалі не його справа. Герман не здався, вийшов на вулицю, зателефонував до міського Управління безпеки метро і розповів про ситуацію черговому та додав миттєво вигадану погрозу: «Якщо з нею щось трапиться, то до вас зателефонує мій приятель, тоді ви вже змушені будете вигадувати, що робити». Після цього студент знову спустився в метро. Ймовірно, що дзвінок в управління подіяв, бо міліціонери не виглядали вже надто рішучими і відпустили дівчину. Вона вся тремтіла і плакала, але все-таки змогла розповісти Герману, що її змусили роздягнутися, почалися сексуальні домагання, погрози, що якщо не погодиться «полюбовно», то її затримають і вже не відпустять, а коли кому розкаже, то її просто вб'ють.
Герман вирішив сфотографувати цих міліціонерів, оскільки в його стільниковому телефоні є фотоапарат, але один із міліціонерів помітив це — і хлопця змусили стерти зроблені кадри. Словом, Герман був під таким враженням від пригоди, що вирішив провести власне розслідування. Упродовж наступного місяця він обійшов та опитав десятки рядових співробітників міліції, начальників відділень, прокурорів, оперативників Управління безпеки метрополітену, чиновників Мін'юсту. Одні слідчі транспортної прокуратури навіть намагалися допомогти йому, інші — будь-що захистити «честь мундира». В результаті активності 19-річного «слідчого» транспортна прокуратура таки змушена була зробити хоч якісь кроки: співробітникам міліції станції «Пушкінська», які були задіяні у згаданому інциденті, було винесено суворі догани, оскільки вони визнали себе винними за статтею 286 КК РФ (перевищення службових повноважень). Але, звичайно ж, вони заперечували звинувачення у сексуальних домаганнях. Прокуратура вирішила, що винні покарані, і припинила справу.
Герман вирішив діяти далі, шукати свідків та потерпілих за аналогічними справами. У прокуратурі він випадково познайомився з оперативником з Управління безпеки метрополітену, який вирішив допомогти своєму юному колезі-аматору. Цей чоловік на ім'я Василь продемонстрував хлопцю цілу полицю, забиту чорними папками з аналогічними документами та заявами молодих жінок. Він розповів, що лише незначна частина жертв відважується подати заяву про те, що над ними поглумилися люди у формі. А з тих справ, що все-таки порушують за заявами потерпілих, лише десята частина доходить до суду. Утім випадки, коли гвалтівники відповідають перед судом, трапляються. Наприклад, було взято «на гарячому» високопосадового міліціонера, який невдовзі відповідатиме перед судом за статтею 131 КК РФ (згвалтування). Згаданий вище Василь дав Герману адреси кількох жертв «сексуально стурбованих» міліціонерів. Та хлопець і сам не марнував час. Він вирішив розшукувати згвалтованих міліцією дівчат через знайомих, розмістив відповідні оголошення у московських вузах, на інтернетівських сайтах guns.ru та nelegal.ru, опитував хлопців, які «тусуються» біля станцій метро.
Перед Галдецьким постала наступна картина: якщо скромно вдягнена дівчина самотньо йде пізно увечері станцією метро, то міліція її, як правило, зупиняє. Перевіряють паспорт, наявність московської прописки, затримують до того часу, поки відійде з вокзалу остання електричка, якою вона мала дістатися додому. А потім пропонують приблизно таке: «Ну, подруга, вибирай: або ми тепер їдемо на квартиру і там будуть лише я та мій друг, або негайно повеземо тебе до іншого відділення — а там десятеро голодних мужиків! Вибирай!». Якщо нещасна ще остаточно не зламана морально, то її добивають погрозами типу: «Розкажеш комусь — уб'ємо! Думаєш, ми не знаємо, де ти живеш? У паспорті все ж написано». Підлітки здаються відразу, а більш морально стійкі кричать, погрожують поскаржитися міліцейському начальству. Герману вдалося розшукати дівчину, яку «взяли» на станції метро «Полянка». Вона погодилася на варіант «квартири з міліціонером та його другом», сподіваючись, що зможе втекти при виході з метро. Вона так вчепилася в турнікет, що два здорових міліцейських бугаї ледве відірвали дівчину від поручнів. Її гвалтували цілу ніч і відпустили лише вранці наступного дня. Її заява лежить тепер без руху в одній зі згаданих папок.
«Новая газєта» наводить багато прикладів свавілля міліції московського метро. Так, у переході мiж станціями «Тургенєвская» та «Чістиє пруди» дві 18-річні дівчини поверталися з театру. У кожної з них у руках було по відкритій пляшці пива. Їх зупинили міліціонери «за розпиття алкогольних напоїв у громадському місці». Завели до чергової кімнати, тримали до ранку, намагалися згвалтувати. Одна з дівчат ударила нападника коліном у пах, на що той відповів ударом кийка і переламав їй руку. Після цього інциденту дівчатам було висунуто звинувачення в «побитті співробітників міліції». Одна з подруг до самого суду залишалася ув'язненою в СІЗО. Обидві отримали по три роки умовно. Обидві відмовляються оскаржувати вироки. Дівчата сказали Герману, що після цієї історії зареклися мати справи з «органами». Міліція діє також за іншою схемою, особливо у випадку з підлітками. Налякану до смерті дівчину запевняють, що її відпустять відразу ж після того, як вона напише заяву, що займається проституцією. А після цього шантажують, погрожують розповісти про написану заяву в школі, у ВНЗ чи батькам та гвалтують.
Особливо легкими жертвами гвалтівників у погонах, пише «Новая газєта», є нелегалки з країн СНД, які працюють чи тимчасово перебувають у Москві нелегально і тому не мають жодних прав і які, як правило, не подають заяв про згвалтування. Газета наводить такий приклад. Одного разу Герману зателефонував редактор сайту nelegal.ru і сказав, що потрібно терміново рятувати його знайому, громадянку України. Її затримала міліція, але в цьому випадку не метрополітену, а ВВС «Сєвєрноє Мєдвєдково». Жінка зателефонувала і повідомила, що її не відпускають з відділення. Можна собі уявити ситуацію, в якій побувала у білокам'яній не одна наша співвітчизниця: надворі ніч, начальства немає, повно вільних камер, міліцейські бугаї та беззахисна нелегалка перед ними. «Мені стало зрозуміло, що йдеться про секунди», — розповів «Новой газєтє» Герман. Оперативник із метрополітену відмовився допомогти йому, пославшись на обмежені повноваження. Тоді хлопець зателефонував знайомому з Мін'юсту, який відгукнувся на його оголошення на інтернетівському сайті. Службовець зателефонував до міліції з вимогою звільнити дівчину. Замість цього міліція сфабрикувала документи на депортацію, хоча особу належить депортувати лише після того, як її тричі оштрафують за відсутність реєстрації.
Про звірства московської міліції щодо громадян України та інших країн СНД, які здійснюються з прямої вказівки нагородженого українськими орденами мера Москви Юрія Лужкова, можна дізнатися на вже згаданому інтернет-сайті nelegal.ru, активістом якого був Герман.
Діяльність Германа Галдецького не могла довго залишатися непоміченою. З одного боку, йому почали телефонувати зовсім незнайомі люди, які вважали його останньою надією і захистом — він розшукував свідків, зустрічався з міліціонерами. З іншого боку, невідомі почали переслідувати Германа та його друзів. Його приятеля, який був свідком випадку на станцiї метро «Пушкінська», нещодавно побила міліція. Недовго залишався неушкодженим і сам «розслідувач». Російські ЗМІ розходяться в тому, де і коли куля дістала шукача правди. Агенція ІТАР-ТАКС стверджує, що замах стався кілька днів тому на Комсомольській площі. Інтернет-видання NewsInfo дотримується версії, що напад стався на площі перед Ярославським вокзалом столиці Росії. Показово, що в міліцейських звітах немає згадок про цей інцидент із розстрілом. Інформагенція «Регнум» повідомляє, що замах стався на Ярославському вокзалі. Цю ж версію підтримує інтернет-видання lenta.ru. Сайт проурядової газети Известия.RU повідомляє, що насправді 10 квітня лише стало відомо про напад на хлопця, а до лікарні ім. Скліфосовського він потрапив із вогнепальним пораненням голови ще 25 березня. Газета пише, що родичі та знайомі Германа впевнені, що йому помстилися ті, проти кого він боровся. «Ізвєстія» пишуть, що в ГУВС Москви ситуацію з Германом Галдецьким наразі коментують надзвичайно обережно: «триває слідство», «ситуація на контролі в міністра». Газета пише, що слідству вже вдалося встановити особи нападників, їх оголошено в розшук.
Без сумніву, справа гвалтівників у мундирах та замаху на шукача правди вже набрала такого розголосу, що її не приховаєш. Про це пишуть не лише російські, а й закордонні ЗМІ. Костянтин Полєсков, автор матеріалу про Германа Галдецького в «Новой газєтє», наприкінці пише: «Не можу зрозуміти, як він міг взятися за все це самотужки? Навіщо розпочав волочитися по відділеннях та кабінетах всієї цієї «лавочки», навіщо розпочав трясти зібраними документами перед великими зірками? Задля боротьби з системою? Внутрішнього переконання та чітко визначеної мети? Може бути, але я чомусь в це не вірю. Вірніше, не вірю в досягнення бажаного результату. І дивлюся на все це по-іншому. Я бачу, як через наполегливого хлопчика один мент підсиджує іншого. Як прокурор, замість того, щоб вивести на чисту воду цих маніяків, на підставі зібраних ним свідчень пропонує шукати потерпілих студенту Галдецькому. Як припадають пилюкою у шафі опера купи документів, в яких що не слово, то чиєсь зіпсоване життя — ось як я думаю. А ще я думаю, що ніяку систему це не зруйнувало і навіть щілина в ній не утворилася, коли в неї з усіх свої сил врізалася людина дев'ятнадцяти років. Вона просто позбавилася зіпсованих гвинтиків — як хворих зубів».
За оцінками посольства України в Російській Федерації, у цій країні перебуває близько мільйона трудових мігрантів з України, а у пік сезонних робіт, тобто з травня по жовтень, — до трьох мільйонів. З цієї кількості заробітчан легально працюють лише 5-7 відсотків. Це дані з минулорічної доповіді Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової. В офісі українського омбудсмана «УМ» сказали, що за час, який минув, ситуація і приблизна статистика не змінилися.
У 2002 році до української амбасади в РФ надійшло 964 звернення наших співгромадян про порушення їхніх прав під час перебування в Росії. Здебільшого (50 відсотків) — це скарги соціального характеру, 20 відсотків — порушення цивільного права, 15 — адміністративного права.
На думку Ніни Карпачової, є сукупність факторів, які призводять до того, що майже всі наші співвітчизники, котрі виїздять на заробітки в Росію, працюють поза правовим полем. Один з таких факторів — діяльність в Україні фірм-посередників, які здійснюють роботу з підбору робсили серед наших співвітчизників з подальшою їх передачею російським партнерам в обхід законодавства РФ. Водночас, переконана омбудсман, російські роботодавці, як правило, не зацікавлені в оформленні дозволу на працевлаштування українських робітників, особливо некваліфікованих, зважаючи на матеріальні витрати. Легалізація накладає додаткові зобов'язання на роботодавця, зокрема щодо забезпечення мінімальної зарплатні, соціального та медичного захисту, належних умов роботи. А також позбавляє його тих переваг, які роботодавець має у разі працевлаштування нелегала — можливості виплачувати нижчу зарплатню, ніж російському громадянину, відсутності соціальних зобов'язань, гнучкості у звільненні та наймі на роботу.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
