Кому в концесії жити добре?

Кiно, вино чи домiно?

      Слово «кінопрокат» асоціюється у нас із найновішими американськими блокбастерами. Багато хто навіть знає, яка величезна кількість людей працює в цій галузі. Але мало хто уявляє, з якими проблемами стикаються вони щодня. На сьогодні в столиці визріла чергова проблема, яка зачепила всі неприватні кінотеатри Києва. Через те що ці кінотеатри є муніципальною власністю, міська рада може розпоряджатися ними, як захоче. От тепер вона й захотіла віддати деякі з них у концесію. Що це означає?

      Як пояснює начальник Головного управління культури Київдержадміністрації Олександр Биструшкін, це передача на обмежений термін державно-комунального підприємства у власність інвестора. Державно-комунальними підприємствами є всі кінотеатри, що належать місту. Олександр Волощенко, заступник начальника Головного управління комунальної власності, уточнив: «Кінотеатр можна віддати інвесторові на скількись там років. Він вкладає у нього гроші. Але коли термін, на який бізнесменові здали це державно-комунальне підприємство, закінчується, трудовий колектив кінотеатру (люди, які працювали в ньому до приходу інвестора) може його викупити. Крім того, якщо концесор не виконує вимог, передбачених договором (наприклад, зробив із кінотеатру якийсь інший заклад без дозволу міськради), його можна буде примусово «попросити» з кінотеатру».

      Здається, в чому ж проблема? Якщо прийде сучасний бізнесмен і замінить побитий мiллю екран на новий, а поламані крісла на цілі, що ж у цьому поганого? Але так здається на перший погляд. Ідея передачі кінотеатрів у концесію прийшла в голову начальнику Головного управління комунальної власності Ігорю Лисову. Як стверджує сам Ігор Володимирович, концесія — для того щоб захистити муніципальне майно від приватизації. Адже, за умовами, які були до цього часу, будь-хто може викупити неприбутковий кінотеатр і перепрофілювати його: зробити з нього ресторан, комп'ютерний клуб чи сауну. І так, мовляв, можна дожитися до того, що навіть фільми, які випустила кіностудія ім. Довженка, не буде де показати. Тому найвигідніший на сьогодні варіант — віддати неприбуткові кінотеатри інвесторові тільки на деякий час. I вкладнику вигідно, бо якщо він уміло себе поставить, то вже через рік матиме прибутки, і міськраді добре.

      На сьогодні ще немає точного списку кінотеатрів, які віддадуть у концесію. Але, як говорить Олександр Биструшкін, є точний список тих кінотеатрів, яких у концесію не віддадуть. Вони будуть запасними аеродромами, яким можна будь-коли наказати пустити в прокат фільми довженківської кіностудії. В цьому списку «Жовтень», кінотеатр ім. Тараса Шевченка, «Київ», «Київська Русь», «Ленінград» і «Флоренція». Неважко вирахувати, що до іншого списку, швидше за все, потраплять «Аврора», «Дніпро», «Краків», «Нивки», «Росія», «Слава», «Супутник» і «Тампере». Надзвичайного захоплення директорів цих кінотеатрів годі й сподіватися. Особливо серед тих кінотеатрів, які ще непогано тримаються на плаву. Директор одного з кінотеатрів не захотів, щоб його прізвище називали в газеті, але найбільшими проблемами поділився: «По-перше, конкурс інвесторів, як нам попередньо повідомили, буде закритим. Тобто все вирішуватиметься за зачиненими дверима. Моєї думки ніхто питати не буде, тому чому саме цього інвестора дадуть моєму кінотеатрові, я так і не знатиму. По-друге, юридично сам трудовий колектив може вкладати гроші у свій кінотеатр, але наше Головне управління комунальної власності потурбувалося, щоб цього не було. Звісно, краще нацькувати на кінотеатр свого «ручного» інвестора і тримати колектив у «їжакових рукавицях». Але це, щонайменше, непорядне ставлення до трудового колективу. І, по-третє, коли міськрада віддаватиме кінотеатр у концесію, скажімо, років на 50, то саме вона буде вирішувати, з перепрофілюванням цей кінотеатр віддавати чи без. Іншими словами, чи може бізнесмен на 50 років робити нас рестораном, кафешкою, чи ні. І якщо наші чиновники не поставлять такого пунктика, то вважайте, для киян на цей термін кінотеатра вже немає. То я й питаю, навіщо така концесія?» Працiвники з Головного управління комунальної власності це поки ніяк не коментують. Ігор Лисов залишається при своїй думці, його заступники обіцяють максимальну чесність у вирішенні цієї проблеми. Олександр Биструшкін відповідає так: «От я й кажу, що треба залучати сюди не тільки Головне управління комунальної власності, а вирішувати цю проблему гуртом. Щоб і Головне управління культури та мистецтв, і Комісія з гуманітарних питань, і ще обов'язково треба зважати на трудові колективи. Щоб усе вирішувалося за їхньою участю. Крім того, якщо вже комусь так хочеться захищати муніципальне майно, то форми власності можуть бути різні. Можна не тільки віддати кінотеатр у концесію. Є така практика, коли його орендує сам трудовий колектив, має з того великі прибутки і піднімає кінотеатр».

      Керівники кількох кінотеатрів упевнені: якщо зараз про їхні інтереси не дбають, то на сесії Київради, коли депутати сядуть вирішувати ці проблеми, хтось пролобіює власні інтереси, хтось проголосує «за», бо йому «підмазали», комусь просто набридне, що цю проблему не можуть вирішити бозна-скільки, і проголосує «за» тільки тому, щоб був якийсь результат. Як каже директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе, директори кінотеатрів неодноразово зверталися в Київраду з проханням не віддавати кінотеатри в концесію. А якщо вже буде так, то хоча б зробити відкритий конкурс, урахувати інтереси трудових колективів. Але — жодної офіційної відповіді.

      Крім того, не слід забувати, що, крім спільних негараздів, кожен кінотеатр має і свої власні.

«Супутник» — кращий друг депутата?

      Одна із найсерйозніших історій відбувається зараз у «Супутнику». Нещодавно його директор, Андрій Коваль, звернувся до редакії «України молодої» зі своєю проблемою. «Директором кінотеатру «Супутник», — говорить Андрій Миколайович, — мене призначили у жовтні 2002-го. Ситуація довкола кінотеатру була дуже складна. Існувало навіть рішення про виставлення «Супутника» на аукціон. Швидше за все, тут хотіли зробити якесь казино. І коли Биструшкін мене призначав на цю посаду, він фактично поставив переді мною умову: зняти з приватизації кінотеатр, щоб його не купили і не перетворили в казна-що.  «Супутник» був знятий з приватизації рішенням Київради, в чому нам допоміг депутат міськради Павло Кривоніс. На відміну від іншого депутута - Верховної Ради... Рiч у тім, що наш Солом'янський район, у якому стоїть кінотеатр «Супутник», — це виборчий округ депутата міськради Павла Кривоноса, але й виборчий округ депутата Верховної Ради Василя Горбаля. І після того як ми зняли «Супутник» з приватизації, постало питання: треба, щоб у ньому щось робили. Адже кінотеатр був у жалюгідному стані. На капітальний ремонт грошей не було. І дуже багато зусиль треба було докласти, щоб збільшити кількість прибутків за 2003 рік у 30 разів. Погасити попередню заборгованість перед податковою. І заборгованість iз зарплати за сім місяців. Я працював не тільки на поточний квартал, а й на попередні. Крутився як міг. І тут, коли таки вже треба було щось робити для реконструкції кінотеатру, до мене почав набиватися в партнери депутат Верховної Ради, банкір Василь Горбаль. Він сказав: «Давай будемо працювати разом, я теж маю інтерес до кінотеатру. Солом'янка — тож центр мого виборчого округу. І як тільки ви знімете «Супутник» із приватизації, як тільки орендуєте кінотеатр, я відразу допоможу фінансово. Зроблю повний ремонт і так далі».

      Зняли «Супутник» із приватизації. Чесно кажучи, я й сам здивувався, і всі здивувались, бо ніхто не вірив, що мені вдасться це зробити. Але всі обіцянки Горбаля залишились тільки обіцянками. Йшли місяці, він проводив тут усякі свої заходи. Депутат міськради Кривоніс дійсно чим міг допомагав. А Горбаль навіть і не думав робити те, що обіцяв. Але ж я зі свого боку теж обіцяв Биструшкіну «зрушити» кінотеатр із мертвої точки, провести реконструкцію. Тоді звернувся до Головного управління культури та мистецтв: Горбаль не виконує свої обіцянки, дайте мені добро, я буду шукати інших інвесторів, і почав шукати. Знайшов фірму «Ріал Естейт Девелопмент», яка запропонувала цікавий варіант: знести кінотеатр, побудувати на цьому місці висотний будинок. І за рахунок інвесторів на перших двох поверхах зробити сучасний кінотеатр. Ми, не вкладаючи ні копійки грошей, тільки віддаючи земельну площу, мали б собі «Супутник». І, до речі, за рахунок інвесторів побудували б тут і кафе, і ресторан, і ігрові автомати, і комп'ютерний клуб. Як тільки Горбаль почув, що таке має вiдбутися, примчав у кінотеатр разом з усіма своїми помічниками: «Та що ж таке! Та ми ж із вами працюємо!». А потім писав на мене скарги в усі інстанції. Звісно, був скандал. Я відбився, тому що пояснив ситуацію. Але було неприємно читати, як я хочу знищити кінотеатр, зруйнувати його, підірвати, збудувати новий житловий будинок. А Горбаль того не писав, що я саме в тому будинку і хочу робити кінотеатр! Нарешті після цього скандалу ми сіли за один стіл, Кривоніс був між нами посередником, отже, якось домовились. Я таки погодився, що «Супутник» буде з Горбалем, тим більше що він визнав: винний, трохи закрутився, не міг допомогти, але допоможе обов'язково. Горбаль пообіцяв укладати в «Супутник» гроші, але з однією умовою. «Візьміть кінотеатр в оренду, — сказав він, — створіть фірму, а президентом буде моя людина». Горбаль знав, як мене шантажувати, сказав, що доб'ється, аби мене звільнили з роботи. А він тоді це дійсно міг. Словом, створили ми фірму, назвали «Супутник Соло» (Солом'янський район скорочено). Його людина стала президентом і отримала 58 відсотків контрольного пакета. Для порівняння, в мене — 15. У квітні цього року Київська міськрада уже нам таки має віддати «Супутник» в оренду, тобто Горбаль має вже давати на нього якісь гроші. І от не дуже давно почалось найцікавіше. Горбаль сказав, що «Укргазбанк» згодний давати «Супутнику»... кредити. То я в нього запитав: «Ви ж обіцяли безкоштовну допомогу. А для чого ж мені давати вам 58 відсотків акцій контрольного пакета, якщо кредит я можу взяти в будь-якому банку?» Не подіяло. Горбаль мені сказав: «Здесь должен быть один хозяин. И это буду я». Далі почались погрози. Телефонували від Горбаля люди, казали: «Убирайся из «Спутника». А сам пан Василь починає писати на мене кляузи Омельченку, Биструшкіну... Пише, що наше приміщення як тільки не використовувалося: і під ресторан, і під комп'ютерний клуб, і під перукарню. І що ми свідків Ієгови у себе тримаємо, хоча насправді їх ніколи тут не було. Пише про грибок на стінах. Але ж із Горбалем була угода про те, що ми разом почнемо будувати кінотеатр! І він сам поставив умову, що гроші в кінотеатр підуть тільки після того, як Київрада здасть нам приміщення «Супутника» в оренду. Крім того, всі кінотеатри Києва живуть не тільки за рахунок кінопоказу. Так, я відкрив тут перекарню. Мені дівчата платять за оренду приміщення значні суми. Так само і комп'ютерний клуб... Більше того, із Горбалем це все свого часу узгоджувалось. І відкриття перукарні, і клубу. Він сам мені дав дозвіл. І тут же організував звернення від громадян. Але підписались під цим зверненням його помічники, а ще є підписи, де взагалі стоїть тільки прізвище і назва вулиці, на якій людина живе. І ні номера будинку, ні квартири, щоб дізнатися, чи ж дійсно людина там живе. З усього видно, що Горбаль хоче викинути і мене, і весь трудовий колектив із «Супутника» і бути тут господарем. Він хоче ввести сюди своїх людей і мати 100 відсотків акцій кінотеатру. Для цього люди Горбаля телефонують мені додому і погрожують. А в міліцію не поскаржишся, бо через «Укргазбанк» уся міліція отримує собі зарплатню. На краще залишається тільки сподіватися...»

      Цим диктофонний запис і закінчувався. Тоді я попросила Василя Михайловича Горбаля прокоментувати ситуацію. «Такий мізерний факт не варто висвітлювати в газеті, — сказав він. — Якщо в Коваля немає диктофонного запису, де йому погрожують, значить, це просто наклеп. Те, що «Супутник» виживає на грошові вливання десь збоку, не секрет. Саме приміщення там ледве тримається. І взагалі, хтозна, як Андрiй Миколайович потрапив на посаду директора кінотеатру». По нашій розмові до редакції завітали двоє помічників Василя Горбаля і порадили не наїжджати на Горбаля. І, провівши роз'яснювальну бесіду, залишили кабінет.

      Ось так. І це, зауважу, проблема тільки одного кінотеатру. А на сьогодні всі «кіношники» мають їх доста. Тепер з'явилася ще й концесія. За такого розкладу, коли влада сама й створює новi проблеми для працівників кінотеатрів, як у випадку з концесією, складається враження, що чиновикам проблеми їхніх «підопічних» просто «до лампочки». А ті гарячі промови, які вони виголошують публiчно, є не піклуванням про добробут жителів міста, а банальним лобіюванням власних або вигідних комусь інтересів.