«Ми всі повинні бігти»

Коли в Сергія Бубки запитують, що йому найбільше запам’яталося в олімпійському Ванкувері, він відповідає: те, як прості канадці разом співали гімн після перемоги їхньої команди в хокейному турнірі. Такі перемоги, говорить президент Національного олімпійського комітету, неабияк консолідують націю.

Канадські змагання вже в минулому, а вчора наш провідний спортивний функціонер мусив виконати непросту місію: публічно підбити підсумки виступу української збірної на Олімпіаді. Виступу невдалого, адже найкращим результатом наших стало п’яте місце Андрія Дериземлі в біатлоні.

На руїнах

«Такий результат був прогнозований. Якби ми здобули хоча б одну нагороду — це був би неабиякий успіх», — чути такі слова з уст головного олімпійця країни неприємно, але Бубка пояснює закономірність невдачі: «Ми живемо на руїнах радянської спортивної інфраструктури. Деякі види спорту поступово починають вироджуватись». Зокрема, уже не функціонують два центри олімпійської підготовки з фігурного катання, які діяли в Одесі та Дніпропетровську з 1980–х років. Відсутність наших фігуристок у Ванкувері та результати чоловіків і пар — наслідки такого скорочення. Не працює Льодовий стадіон у Києві, де могли б тренуватися майстри ковзанярського спорту та шорт–треку, уже забули про бобслей. «Прикро, що мало здібної молоді, яка могла б претендувати на майбутні перемоги», — констатує Бубка.

Водночас голова НОК заперечує, що через відсутність конкуренції у нинішніх збірників немає спортивних амбіцій. «Ніхто з них пилини не здуває, усі нормально тренуються. Але вони теж люди, і також можуть помилятися», — виправдовує він спортсменів.

Знайдемо щастя не в біатлоні, а в сноуборді?

Причиною негараздів президент НОК називає ставлення дер­жави до спорту. «Після невдачі в Солт–Лейк–Сіті багато говорили, наприклад, про реформування спортивної науки й медицини, але нічого не змінилося», — каже Сергій Бубка, додаючи, що навіть вдала Олімпіада в Пекіні породила хіба масу марних обіцянок. Утім за цей період він навіть жодного разу не зміг зустрітися з кимось із владної верхівки.

Бубка переконаний, що виправити ситуацію в Україні з фізичною культурою і спортом можна лише шляхом серйозних змін. За нормальної підготовки «зимових» медалей від молоді слід очікувати хіба за 12 років. Як приклад президент НОК України наводить Білорусь, де послідовна підтримка спорту дала непогані показники лише у Ванкувері. «Нам потрібно переглянути ставлення країни до спорту, відновлювати ДЮСШ, залучати спонсорів», — констатує прописні істини Сергій Назарович, виступаючи також за створення окремого спортивного міністерства, яке не буде придатком до «справ сім’ї та молоді», адже спорт — окрема важлива галузь. Серед потенційних додаткових надходжень на спорт Бубка бачить відрахування з продажів алкоголю та тютюнових виробів, а також відродження системи спортивної лотереї, на кошти від якої в СРСР побудували чимало спортивних споруд.

Дещо несподівано прозвучала пропозиція президентові НОК від одного з функціонерів звертати більшу увагу на розвиток тих зимових видів спорту, які цікаві нинішній молоді. Мовляв, найбільші можливості займатися спортом мають міські мешканці, а їх радше може залучити сноубординг чи фристайл, аніж лижні гонки або біатлон. Відповідно, саме в «екстремальних» видах можна буде знайти більше молодих талантів.

Президент НОК підтримує розвиток нових, але говорить водночас і про підтримку решти видів та взагалі масового спорту в Україні. «Ми всі повинні бігти. Куди? До свого здоров’я», — підсумовує Бубка.