Бандера: дзеркало Європи

25 лютого Європарламент схвалив резолюцію, в одному з пунктів якої шкодує, що Віктор Ющенко надав звання Героя України Степанові Бандері. Який, мовляв, «співпрацював із нацистським режимом». Очевидно, члени Європарламенту не знали про його ув’язнення в концтаборі Заксенхаузен і про загибель від рук нацистів двох його рідних братів — активістів антинацистського підпілля. Та й не дивно, бо й про існування України довідалися — хто в 1991–му, хто — в 2004–му. Що ж до української історії часів Другої світової війни, то віднайшлися енергійні просвітителі з Польщі та білокам’яної. Струнок, на яких можна було пограти, пропонуючи сприймати європейський народ із давнім корінням за «негідників–різунів із дикого поля» вистачало: жодна з країн–членів нинішнього Європарламенту свого часу не втрутилася, коли в такій близькій насправді Україні упродовж майже всього ХХ століття людей вбивали голодом та непосильною працею, палили політв’язнів у крематоріях, а рови й ліси біля кожного містечка наповнювали трупами розстріляних під час «акцій очищення». Відомо, що за звільнення від такої нелюдської влади виступила ОУН, очолена Бандерою, і УПА на чолі з Шухевичем. Тому й визнані вони у вільній Україні героями. Утім європарламентарії висловили сподівання, що новий глава України перегляне це рішення «і надалі дотримуватиметься європейських цінностей»...

Визвольний рух народів

Може, сентиментальні європарламентарії не здогадуються, що кремлівські «антифашисти» підготували їм троянського коня у вигляді «оновленої» України? Пригасивши порух до свободи в українців, європейці й озирнутися не встигнуть, як будуть змушені, як і століття перед тим, приймати одне за одним все нові московські ультиматуми. «Розглядаючи всі сучасні большевицькі ходи й виходи стосовно зовнішнього світу, бачимо послідовне провадження одного курсу політики, яка на всі лади готує чимраз більшу експансію московського комунізму, одурює, всмоктує і розкладає різні народи», писав Степан Бандера у далекому 1956–му. Він заявляв, що міжнародна мафія є у спілці з більшовизмом.

Бандера зазначав, що український визвольний рух — це боротьба «за душу народу». «Йдеться про захист найвищих загальнолюдських цінностей — віри в Бога, волі, гідності, права й вільного розвитку народу й людини», — зазначав провідник ОУН, син священика, знищеного у СРСР як «ворога». Провідник ОУН (р) орієнтувався винятково на власні сили народу. Витворив концепцію повної незалежності для поневолених народів. «Найкращою міжнародною системою, яка відповідає й інтересам окремих народів, і міжнародного співробітництва та встановленню справжньої дружби між народами, є система вільних національних держав усіх народів світу», — писав найголовніший пропагандист УПА Петро Полтава у праці «Хто такі бандерівці і за що вони борються». А керівник Антибільшовицького блоку народів (АБН) Ярослав Стецько наголошував, що «гарантія миру і безпеки світу, добробуту населення, свободи народів і людини лежить у національно–державному визволенні націй, їх демократичному ладі і справедливому соціальному порядкові всередині націй».

Росія і сателіти

Ще до другого туру президентських виборів в Україні у РФ та деяких «країнах соцтабору» (Польщі, Словаччині, Чехії) розпочалася масована атака на все, пов’язане з українською волею. 14 лютого Віктор Янукович в інтерв’ю російському телеканалу пообіцяв «скасувати указ про Бандеру». На каналі «НТВ–Мир» пустили спеціальний цикл передач. Скажімо, один із високих чинів КДБ Георгій Санников обурювався «злочинами бандерівців», які, мовляв, закидали криниці трупами немовлят, розпорювали животи вагітним, стріляли у спину червоноармійцям... Головний рабин Російської Федерації Берл Лазар у розмові з Володимиром Путіним заявив для ЗМІ, що йому «страшно, що Україна має свою історію». Придворний рабин сказав річ, яку, безперечно, варто розцінювати як розпалення міжнаціональної ворожнечі: у Прибалтиці й Україні... «місцеві народи ліквідовували євреїв».

Захід тим часом тішиться, що Росія... демократизується і засуджує нацизм. Так було і на початку 1950–х. Ще ж не було кривавого «умиротворення» Будапешта, Праги, Варшави. Але... як писав Степан Бандера, «авторитет західних держав до краю підкопало те, що вони не тільки не здобулися на успішну підтримку протибільшовицької боротьби інших народів, але цим самим допустили до незвичайно для них небезпечного зросту большевицької сили». Ярослав Стецько деталізував: «Жах, що на Заході вже припинили дискусію щодо політики визволення, а всі змагання йдуть у напрямі, щоб допроситися в Росії, аби вона задовольнилася тим, що досі награбувала і далі не марширувала».

Сліпота Заходу

Москву неможливо «задобрити». Адже Україна не цікавить її сама по собі. Це — перехідний етап. Крок на широкому шляху у світ. Вона налаштовується нас ковтнути, отримати черговий заряд сил і йти далі, залишаючи по собі «відпрацьований матеріал», у гущі якого то тут, то там спалахуватимуть іскорки опору — життя. У різні історичні періоди Москва складала відповідно світовим тенденціям легенди: чому вона має військово втручатися в життя інших країн. На шляху до своєї мети вона вдягає маски — «захисниці православних», «визволительки слов’ян», «поборниці прав пригноблених імперіалістами народів». Сьогодні це — «безкомпромісна антифашистка». Рожевощокий Захід повірив у «місію Росії». Може, тому не зважав, коли на шляху «російської мети» поставало національне життя народів, яке придушували різними способами. До речі, досі не оприлюднені дані про геноцид, який Москва вчинила проти корінних народів Сибіру і Півночі, чимало з яких зникли з етнічної карти Землі. Незрозумілим є страх Заходу перед національною ідеєю.

«Часом виникає враження, що концепція американського державного департаменту є просто наслідком неперевершеної наївності і зводиться до такої політичної формули: хай Москва ковтає, скільки хоче, аж сама задавиться. Бо як інакше можна пояснити постійне повторювання фрази, що Російська імперія (на Заході переважно кажуть «Совєти») вже перестала бути загрозою для вільного світу?» — писав Стецько у статті «Великий обман (1966). «Мир і добробут однієї половини світу не може бути збережений за рахунок другої половини», — йшлося у Маніфесті свободи АБН у 1953 році. Чи прислухалися до цих слів європейські інтелектуали в час, коли в «соціалістичних республіках» придушувався будь–який порух до свободи?

ДО РЕЧІ

У вівторок партія «Наша Україна» опублікувала заяву з приводу ставлення Європейського парламенту до лідера ОУН Степана Бандери. На думку голови політради «Нашої України» Віри Ульянченко, позиція Європарламенту з цього питання сформульована однобоко і фіксує радянський погляд на постать Бандери. НУ сподівається, що Україна і Європейський союз продовжать діалог на рівні істориків, політиків і громадськості для того, щоб сформувати спільне бачення української історії як невід’ємної частини історії Європи. Ульянченко нагадала, що колишній Президент Віктор Ющенко присвоїв Бандері звання Героя України, відповідаючи на очікування значної частини українського суспільства і реалії української історії.