Тепла, лікувальна і етноавангардна

Цього разу без кранів і фур. Без гігантських робіт, з якими може впоратися десяток чоловіків. Великий скульптурний салон перестав грати м’язами, головним об’єктом пластичного мистецтва стала жінка. У дерев’яній скульптурі на зламі століть, якій віддали перший поверх, в ар–деко модного скульптора румунського походження Деметра Чипаруса, гуцула Григорія Крука, або як його у Мюнхені величали Грегором. 20 робіт цього всесвітньо відомого скульптора, уродженця Івано–Франківщини, вперше представлені в Україні. «Я працюю 50 років директором Львівської галереї мистецтв, був у багатьох музеях, від Мексики до Японії. Але те, що побачив сьогодні, такого немає ніде. Український дім почав щось нове в українському діянні. По суті, це всесвітня виставка, на якій звідусіль збирається українське мистецтво» — каже Борис Возницький.

У майстерні — хлам, в Українському домі — музей

Скульптурі у стилі етно–авангард, як встигли охрестити мистецтвознавці роботи на першому поверсі, не вчать ніде. Техніку закладено десь глибоко, «неначе оживає те, що померло, демонструючи себе у кроквах», каже скульптор Микола Малишко. Його роботи, найбільші за розміром на скульптурному салоні, експонуються по центру. «Жінок малюють багато, я збудував. Скульптури схожі на архітектуру. Це структуралізм. Мої роботи треба прочитати. Кожна з них — жіноча постать. «Праправісь» — жінка як вісь, навколо якої твориться рід, що було і буде. На салоні представлено справді наше мистецтво, не сільське чи міське, східне чи західне. Ми всі рідні, хоча робимо зовсім різне», — розповідає Малишко.

Центральна експозиція на першому поверсі «Дерев’яна скульптура на зламі століть», яку презентують одесит Микола Степанов, кияни Тамара та Олександр Бабак, Микола Малишко, харків’яни Олександр Рідний і Ганна Іванова, — набита «цитатами» з історії. Тамара Бабак звертається до пишних форм трипільської тематики, коли округлі хати будували з верболозу. Її чоловіка Олександра потягнуло на ткацтво. За першою версією скульптурного салону, весь поверх мали віддати під роботи Миколи Степанова. Коли почали монтувати виставку, скульптури одесита розбили на дві частини — анонсова залишилася поруч із Бабаками, основну перенесли на третій поверх в окремий зал.

Поміж класиків авангарду харків’янка Ганна Іванова — наймолодша, і, відповідно, її скульптури найграйливіші. У стовбурах старих тополь майстриня побачила трансформери. Її роботи за лічені секунди можна розкласти на кіношних роботів–трансформерів і знову скласти у рівненькі колоди, де й натяку не буде на художню форму. «Так пригрівся на першому поверсі, що ніяк не дійду до другого», — сміється Олексій Титаренко, мистецтвознавець. Олександр Рідний знає секрет, чому дерев’яні скульптури не відпускають. «У 1910 році знайшли аптеку, завалену роботами японського скульптора Енку. Дерево у скульптурі дає не тільки візуальне відчуття. Його роботи люди використовували як ліки. Дерево має енергетичне поле. Одне — може підвищувати тиск, інше — знижувати. Дерев’яна скульптура робить дива. Бронза не така тепла», — ділиться з «УМ» Рідний.

В Україні, за його словами, колекціонери не вловили цінності дерева. У Росії купують, у нас на виставках любуються. «Енергія робіт залежить від місця, де вони зберігаються. У майстерні — це хлам, а в Українському домі — музейні експонати із сакральним змістом», — зізнається Рідний.

Почесні «гості» і всі–всі

Творчість Грегора Крука більше відома на Заході. Перші його роботи в Україну привезла Людмила Пекарська, завідувачка бібліотеки й архіву імені Т. Г. Шевченка в Лондоні. У 1985 році бібліотека купила в скульптора 40 робіт. Відтоді Крук — у постійній експозиції галереї в Лондоні. «Він усе життя мріяв повернутися в Україну. Зараз ведемо переговори з музеями в Україні, щоб наступного року, коли будемо святкувати 100–ліття від дня народження Грегора Крука, частину робіт із української бібліотеки в Лондоні і Українського вільного університету в Мюнхені передати на його батьківщину», — каже Людмила Пекарська. Почати знайомство українців із видатним земляком вирішили із зібрання «Жіночі образи».

Протилежністю до Крукової різьби «черствої, сильної, простої, без прикрас» є арт–деко Деметра Чипаруса з колекції Ігоря Воронова. У його роботах немає нічого важкого, пригніченого, лише «радість життя». На «салонному» третьому поверсі виставляються Петро Антип, Василь Бик, Дмитро Ів, Леонід Козлов, Володимир Одрехівський, Олександр Підлісний, Любомир Якимчук, Володимир Журавель, брати Зігури. Як розповів Михайло Горловий, цього року оренда виставкового боксу обійшлася у 9 500 грн. «Скульптур на національну тематику не купують. Колекціонерів цікавить міщанство. Якщо продаси одну–дві роботи, це щастя. Скульптори збираються тут не тому, що хочуть продати. Від салону до салону працюєш, виражаєш себе у художній формі, треба ж бодай раз на рік показати людям, що натворив. А тут найширша аудиторія. Ніяка галерея чи музей не зрівняється».

ДОСЬЄ «УМ»

Грегор Крук

У селі на Івано–Франківщині його талант розпізнав учитель і посприяв, щоб через львівських професорів хлопця відправили вчитися за кордон. Будучи студентом Берлінської академії мистецтв у 1940–х роках, хлопець дуже бідно жив, не мав що їсти, від голоду непритомнів на заняттях. Викладачі змилосердилися над Грегором і знайшли йому роботу. Почав заробляти, знімаючи посмертні маски. Пізніше йому дали велику майстерню у центрі Мюнхена. Крука почали виставляти у Парижі, Лондоні, Нью–Йорку. Його роботи купував Папа Римський. Крук хоч і жив між Мюнхеном і Парижем, проте все життя ліпив селянок із Франківщини. Дружив із Святославом Гординським. «Під час Другої світової у Мюнхені Грегор зустрів молодшого брата. Сім років ним опікувався, дуже його любив. Після смерті брата декілька років не міг працювати. Переїхав у Париж. У Грегора не було сім’ї, не було жінки. Усі образи, які бачите на виставці, створені через тугу за батьківщиною. Його не відпускали в Україну», — розповіла «УМ» Людмила Пекарська.