Зазвичай, якщо в Україні проводять фотовиставки, то це або мейнстрім чи глянець, або некомерційні роботи одного автора чи однієї школи. Експозиція у Фонді сприяння розвитку мистецтв ніби конспектує останнє 20–річчя: з одного боку — його жорстку соціальну реальність, з іншого — богемний хаос.

Організатор виставки Ірина Рузіна розповіла «УМ», що такий підхід — не її забаганка. «Наприкінці осені Україну запросили взяти участь у фотофестивалі в Братиславі, присвяченому 20–річчю з дня падіння Берлінської стіни. Для себе задану тему зрозуміла як жорстко соціальну, на противагу якій має бути метафізична фотографія. Так я показала, коли у суспільстві проходили неприємні переміни, людський дух, що прагнув чогось іншого», — пояснила Ірина Рузіна.

Автори фотографій — не дуже відомі. Хоча у Братиславі поряд із роботами Віктора Суворова, Геннадія Мінченка, Миколи Троха, Юрія Ковальчука, Олександра Ранчукова, Олександра Каднікова були трендові — Віктора Марущенка та Іллі Чічкана. «У Фонді сприяння розвитку мистецтв їхні роботи не вмістилися. А великий плакат Чічкана не вписувався у вибудуваний музейний ряд», — розповідає Рузіна.

Нестаріючий формат постмодерної літератури завжди перед­бачав сюжетну залежність її героїв від різного роду «божественних» аномалій. Так, наприклад, Віктор Пєлєвін свого часу навіть теорію сотворіння світу віддавав на відкуп вампірам у романі «Empire V», не кажучи про «первісність» ринкової метафізики у збірці його оповідань «ДПП NN». Модель світобудови, яку презентує у своєму новому романі «Богиня і консультант» Володимир Єшкілєв, не менш приваблива. Будучи відомий як «сірий кардинал сучасної української літератури» цей івано–франківський екзегет мало в чому поступається своєму культовому російському колезі в практиці написання романів у жанрі «альтернативної історії». Чого варта, скажімо, його найновіша, апокрифічного кшталту теорія вселенського зла, згідно з якою Господь працював сім днів у поті чола свого над сотворінням світу, а всілякі почвари, зібравши цей самий Піт Творця, витворили з нього могутні Жезли Сили, які сьогодні розпалюють ворожнечу між народами.

Ювілейний, 60–й за ліком, Берлінський кінофестиваль завершив свою роботу. Під уже звичне буркотіння журналістів: слабка конкурсна програма, куди фільми включають за мало зрозумілими критеріями (один, утім, прозорий — наявність чітко артикульованого соціального чи геополітичного матеріалу), небагато світових кінозірок, а до всього ще й вкриті кригою, нечищені вулиці, навіть навколо Berlinale Palast... І все це правда: і програма могла бути сильнішою, і вулиці чистішими. Одначе ж було й таке, що не забувається, або принаймні викликає повагу.