Хрест моряків

«Суть капеланства — бути з людьми, яким важко. Щодо моряків, місія полягає часом у тому, щоб просто їх вислухати, — розповідає капелан Одеського порту, національний директор «Морського апостоляту» в Україні отець Олександр Смеречинський. — За кордоном у співпраці церкви з моряками зацікавлені навіть комерційні структури. Бо 80 відсотків усіх аварій і травматичних випадків на кораблі й біля нього пов’язані з «людським фактором». Вирахували, що економічно вигідно, коли священик приходить на судно до моряків». За кордоном розвинуте також «плаваюче капеланство», коли священик упродовж усього плавання перебуває на борту з екіпажем. В Україні поки що розвивається лише портове капеланство, коли представники церкви приходять у порт і пропонують допомогу.

Всесвітня мережа

Історія морського капеланства налічує 150 років. Започаткували його англікани, згодом долучилася Католицька церква. Спочатку священики просто відвідували кораблі, аби наставляти моряків, які завжди були у стані великої небезпеки, щодо спасіння їхніх душ. Невдовзі виявилося, що священик — чи не єдина людина, яка від моряка нічого не хоче. Адже в порту до мореплавця приходить митник, прикордонник, працівник ще якоїсь служби, і всі щось вимагають. Тим часом особливості цього фаху є складними для психіки навіть най­здоровішої людини. Постійне перебування в екстремальних умовах не минає просто так. Он в Англії людину, яка без перер­ви пробула понад чотири місяці в морі, вже не вважають повноцінним свідком на суді.

Одеса має давні традиції морського капеланства. У 1839 році тут було закладено Морську церкву, в якій кожен моряк — український чи закордонний, міг помолитися й отримати духовну підтримку. В часи «Країни Рад» місце священиків у портах і на кораблях посіли політруки. Традиція духовної опіки почала відновлюватися в портовому місті у 1992 році. У 2001му Державний комітет України у справах релігій зареєстрував статут Католицької місії «Морський апостолят». У 2003му освятили будівлю для осередку такої праці, де невдовзі облаштували каплицю Архістратига Михаїла. З 2004 року керівником «Морського апостоляту» на українському узбережжі Чорного моря від Української греко­католицької церкви став отець Олександр Смеречинський.

В Одесі створилася екуменічна група — священики і миряниволонтери з УГКЦ, з православної та англіканської церков. У приміщенні її осередку представлені дві організації: католицький «Морський апостолят» і англіканська «Місія мореплавців». Отець Олександр Смеречинський розповідає, що «Морський апостолят» присутній через Католицьку церкву в більшості морських держав, 400 портів у світі; «Місія мореплавців» — у 380 портах. Цією мережею покривається увесь світ. І коли з моряком щось трапилося, через цю мережу можна його віднайти будьде та надати допомогу.

Англійська для мореплавців

Дечим можна допомогти навіть тоді, коли судно захопили пірати. А в листопаді минулого року, коли у Конго на судні Island of Luck 15 моряків­українців виявилися заложниками злочинної гри корупціонерів, увага Церкви до долі наших моряків змусила місцеву владу поводитися з ними делікатніше. Нагадаємо, що тоді наших моряків звинуватили в тому, що вони «повикидали за борт нелегальних пасажирів», один із яких потонув. Хоча такого факту, звісно, не було. Просто хотіли конфіскувати корабель разом із вантажем. Для цього спробували зробити українців винними в неіснуючих злочинах, аби в результаті судового рішення забрати судно. «До нас звернулися родичі потерпілих, — розповідає отець Олександр. — Ми підключили Ватикан, європейського координатора «Морського апостоляту» та однієї з найпотужніших профспілок у морському світі та директора «Морського апостоляту» у Конго. Корупція найбільше боїться розголосу. І коли цим питанням стали цікавитися профспілки й нунціатура, корупціонери притихли».

У самій же Одесі моряки також потребують допомоги. От мореплавець потрапляє в чуже місто, чужий порт. Він не володіє місцевою мовою та ситуацією. Утім закордонні моряки знають: де є Флайн Енджіл центр або Стелла Маріс клуб, — це безпечне місце. «У країнах, де церкви мають можливість побудувати повноцінні центри, у них можна й переночувати в разі потреби. У нас, Богу дякувати, що маєм і це місце, — каже капелан. — Адже з боку державної адміністрації бракує розуміння». У цій справі щодня задіяні двоє священиків чи волонтерів: хтось чергує у приміщенні Центру (вул. Ланжеронівська, 2), інший відвідує кораблі. «Ми буваємо в порту щодня, — розповідає отець Олександр. — Відвідуємо всі кораблі, які заходять в Одеський порт. Так склалося, що українських суден під українським прапором немає. Від чорноморського пароплавства, колись одного з найбільших у світі, — залишилося 6 суден, більшість із них не готові до експлуатації. Утім на закордонних суднах працюють і українські моряки. З морякамиіноземцями говоримо англійською. Взагалі в морському світі мовою спілкування є англійська».

«Вибраний» порт

Цікаво, що «морське покликання» отець Олександр відчув не так давно. Він родом зі Снятина, між Коломиєю і Чернівцями, закінчив семінарію в ІваноФранківську. На практиці був у Києві й Вінниці. До моря так далеко! Коли став служити в Одесі, захопився морем. «Я побачив, що є величезна кількість людей, пов’язаних з морем, вони дуже цікаві, яскраві, колоритні. Але коли починають балакати між собою, тим паче жартувати — зовсім їх не розумію». Отець закінчив курси моряків, опанував термінологію, потрохи прилучився до морського світу. Тепер має намір піти в море, побути «плаваючим капеланом». Здавалося б, незрозуміле бажання для священика, який має парафію, житло, родину. Чого ще бажати? Каже, що важливо відчувати себе знаряддям у руках Божих. У стані постійного ризику — в якому, до речі, перебувають моряки — своє життя спланувати наперед майже неможливо. «Справжня віра народжується там, де є безвихідь, — наголошує отець Олександр. — Коли ти ясно розумієш, що від тебе мало що залежить і лише Господь Бог уможливив такий чи інший варіант».

«Спершу до тебе як до священика у порту не ставляться, — каже капелан. — Ряса ні про що не говорить. Мій знайомий греко­католицький священик, морський капелан із Мельбурна в Австралії, каже: щоб моряки почали довіряти і вважати священика своїм, доводиться з ними пити пиво. Він не любить пива, але щоб стати «одним з них» і допомогти, він це робив. У світі є великий ступінь недовіри між людьми. Тим паче в Одесі — майже легендарнокримінальному місті, де чимало тих, хто «кидає».

Екзарх ОдеськоКримський Василь Івасюк переконує, що минув час проповідей словесних. Настав час проповідей життям. І це стосується всього світу. Єдиним дієвим способом проповіді в сучасному світі є життя того, хто намагається донести певну істину. І щоб пробитися до потребуючих, потрібне неабияке бажання і терпіння. Після радянських часів дуже складно подолати мур довкола свідомості управлінців, що пройшли «ще ту школу». Майже кожного року навіть для того, щоб зробити перепустки до порту, священику доводиться ледь не годинні лекції читати керівництву порту, з образною назвою «чьо попу дєлать на кораблє». А цього року з духівників стали вимагати комерційну ціну за перепустку в порт. Але ж капеланська місія — це некомерційна структура, прибутку не має. Та ще й статус порту в світі підвищує. Адже, коли є місія церкви в порту, значить, він — цивілізований. Але в інших портах і того розуміння, що в Одесі, немає. Утім усі вантажопотоки проходять в Україні через три порти — Одеса, Іллічівськ та Южний. І лише в Одесі є представництво морського капеланства. У Миколаєві та Севастополі справа лише починається — вона потребує фінансів і кадрів.

ВАРТО ЗНАТИ

Міжнародна українська капеланська служба (Морський апостолят)

У різних куточках світу українські морські капелани на чолі з о. Олександром Кенезом (капеланом порту Мельбурн з єпархії Української греко­католицької церкви в Австралії), надають духовну опіку українським морякам, які перебувають у плаванні, й тим, які працюють у портах різних континентів. Є інтернет­сторінка www.ukrainianseafarers.org, через яку моряки можуть отримати духовну підтримку та дізнатися новини.

ДОВІДКА «УМ»

Морський апостолят (МА) — це міжнародна спільнота католицьких асоціацій та організацій, до складу якої сьогодні входять 98 країн. Мета її така: забезпечити духовний і соціальний добробут моряків торговельного та пасажирського флоту, рибалок, їхніх сімей незалежно від їх культурної, національної чи релігійної приналежності; а також допомагати мореплавцям вести християнське життя на борту корабля. Філії Морського апостоляту відомі під різними назвами в різних країнах: Apostleship of the Sea у більшості англомовних країн, Apostolat de la Mer у більшості франкомовних країн, за винятком Франції, де він називається Mission de la Mer, Apostolado del Mar в Іспанії, в Росії — «Морской апостолят», в Україні — «Морський апостолят». Більшість центрів і клубів Морського апостоляту у світі має назву Stella Maris (Морська зірка).

Морський апостолят працює в екуменічній кооперації з різними християнськими організаціями і є членомзасновником екуменічної Міжнародної християнської морської асоціації (МХМА, 1969 р.), яка сьогодні об’єднує 23 організації. Морський апостолят функціонує в 416 портах, включаючи рибальські, на усіх п’яти континентах. Асоціації Морського апостоляту керують центрами Stella Maris у 80 портах світу і пов’язані з іншими членами МХМА у ще 50 центрах.