Таки герої!

Через тиждень після проголошення Президентом України свого Указу № 46 про присвоєння провідникові ОУН Степанові Бандері звання Герой України Віктор Ющенко під час урочистостей з нагоди бою під Крутами оголосив Указ № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». Відразу ж у різноманітних ЗМІ з’явилося безліч критичних коментарів. Очевидно, багатьом українцям хотілося б, щоб визнання борців за волю відбулося ще в перші роки після проголошення незалежності України. Але ж завдяки діям багатьох осіб, у тому числі «щироукраїнців», це питання було заблоковано. І лише після того, як Віктор Ющенко довідався про всі ті штучно створені перепони навколо офіційного визнання борців за волю України, він ухвалив свій історичний указ № 75.

Ще одна комісія

Є приказка: «Якщо нема бажання вирішити якесь питання, то створюється комісія». Отож уряд України під керівництвом Валерія Пустовойтенка видав наприкінці 1997 року постанову № 1004 «Про Урядову комісію з вивчення діяльності ОУН–УПА» (далі — Урядова комісія). Головою цієї Урядової комісії був спочатку віце–прем’єр–міністр, а потім міністр юстиції. До складу цієї комісії входили також міністр закордонних справ, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів, міністр освіти і науки, міністр праці та соціальної політики, голова Служби безпеки, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, президент Національної академії наук, директор Iнституту історії України НАН України, директор Iнституту стратегічних досліджень та інші поважні постаті.

Після 10 років існування ця Урядова комісія була ліквідована відповідно до постанови Уряду Тимошенко № 207 від 19 березня 2008 року. Чи підготувала ця Урядова комісія історично та юридично обґрунтовані висновки щодо діяльності ОУН і УПА, як це було передбачено в п. 2 постанови уряду від 12 вересня 1997 року? Відповідно до п. 5 цієї постанови, Урядова комісія подала Кабінету Міністрів України свої пропозиції про визначення офіційної позиції щодо діяльності ОУН і УПА. Що ж насправді «напрацювала» ця комісія?

Після письмового звернення Героя України Юрія Шухевича до Національної академії наук України із запитанням, які наукові праці були написані у сфері юриспруденції щодо визнання ОУН і УПА, із цієї наукової установи надійшла письмова відповідь від 28.07.2008 року: «НАН України повідомляє, що проблему вивчення діяльності ОУН і УПА було покладено на відповідну урядову комісію (функцію робочого апарату комісії виконували підрозділи Міністерства юстиції України). Було створено дві робочі групи: одна з них займалася вивченням історичного зрізу питання, інша — юридично–правового. Щодо історичної складової було проведено велику пошукову і науково–дослідну роботу, внаслідок якої протягом 1998—2004 рр. було видано 28 книг».

Над чим працювали юристи?

Про роботу з вивчення «юридично–правового зрізу питання» у листі не розповіли. Не дивно, бо за майже 20 років незалежності України науковці–правники не написали жодного дослідження стосовно ОУН і УПА. Аби читачі могли собі уявити, які «важливі» для України питання досліджували в цей час українські правники, зацитуємо лише деякі з тем наукових дисертацій останніх років: «Народний комісаріат внутрішніх справ України (1917—1941 рр.): структура, функції, діяльність», «Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917 — 60–ті роки XX століття)», «Війська НКВС (МВС) в Україні (1939—1953 рр.): історико–правовий аспект», «Правові засади діяльності органів внутрішніх справ УРСР на транспорті в першій половині XX ст. (історико–правове дослідження)», «Прокуратура в державному механізмі УСРР (1922—1933 рр.)», «Внутрішні й прикордонні війська в Україні у 1917—1941 рр. (Історико–правовий аспект)», «Теоретичні проблеми діяльності органів внутрішніх справ у реалізації конституційного права людини на охорону здоров’я», «Відомчі засоби масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ України» тощо.

Що ж напрацювала робоча група правників при Урядовій комісії? Як були витрачені дер­жавні кошти, які спрямовувалися на фінансування правників? На жаль, Міністерство фінансів не надало чіткої відповіді на ці запитання. У листі від 30 липня 2009 року міністерський чиновник написав, зокрема, таке: «Фінансове та матеріально–технічне забезпечення роботи з вивчення діяльності ОУН–УПА здійснювалося за рахунок коштів державного бюджету. При цьому функції робочого апарату Комісії були покладені на Міністерство юстиції, яке мало забезпечувати фінансування відповідних робіт у межах видатків, що передбачалися для його діяльності в державному бюджеті на відповідні роки».

«Передчасність юридичного висновку»

Мін’юст України у своєму листі від 3 квітня 2009 року зазначив: «Щодо юридичного висновку Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН–УПА, то його підготовка відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 26 верес­ня 2005 року № 20637/22/1–05 покладалась на Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України. Зазначеним Інститутом проаналізовано звіт робочої групи істориків та зазначено, що юридична оцінка діяльності ОУН–УПА в сучасних умовах є передчасною, і запропоновано, що можливим шляхом вирішення зазначеного питання може бути прийняття відповідного політичного рішення».

Після цього Юрій Шухевич надіслав чергове звернення до міністра юстиції України, де запитав: «У якому документі Інституту держави і права ім. Корецького НАН України міститься «юридично обґрунтований» висновок про те, що юридична оцінка діяльності ОУН–УПА в сучасних умовах є перед­часною?» Поставив міністру і такі запитання. Як можна було давати «юридично обґрунтований» висновок на підставі звіту робочої групи істориків, якщо в колективній монографії істориків «ОУН і УПА. Історичні нариси» не міститься жодного юридичного аналізу щодо визнання УПА воюючою або збройною силою воюючої сторони у Другій світовій війні відповідно до міжнародних конвенцій, що стосуються законів і звичаїв суходільної війни та захисту жертв міжнародних збройних конфліктів? Якщо історики у першому ж абзаці своєї монографії допускають юридичні помилки (і тут нема дуже чому дивуватися, бо це все ж таки історики, а не правники), то як можна було правникам на підставі звіту істориків робити свої «юридично обґрунтовані» висновки? Якщо робоча група істориків опублікувала свої історичні нариси, в яких містяться деякі суперечливі твердження та сфальсифіковані висновки, то де опубліковано звіт робочої групи правників?

Висновок «філософа»

На прохання Юрія Шухевича Мін’юст надіслав копії документів, які надійшли туди з Інституту держави і права ім. Корецького НАН України. Якби наукові «кадри» цього інституту знали, що Мін’юст передасть їх синові головкома УПА, то, можливо, знищили б, і ми б ніколи не довідалися про справжнє «незавуальоване обличчя» академіків. Важко навіть уявити, що такі документи могли з’явитися в 2005 році. Ось перший із них — №  26/269 від 13.06.2005 р., за підписом директора інституту, академіка НАН України Юрія Шемшученка: «Вважаємо, що юридична оцінка цієї діяльності в сучасних умовах є передчасною. У майбутньому єдино можливим, на нашу думку, є політичне рішення цієї проблеми». До листа від 13.06.2005 р. № 126/269 додано висновок, підготовлений провідним фахівцем інституту, доктором філософських наук, професором, членом–кореспондентом АПрН України Юрієм Римаренком. Ось повний текст цього «філософського висновку».

«У разі надання юридичної оцінки діяльності ОУН і УПА, на наш погляд, варто враховувати наступне:

1. У діяльності цих структур мало місце найманство, участь ряду вояків УПА у минулому в дивізії СС–Галичина та каральних гітлерівських батальйонах «Нахтігаль» та «Ролланд».

2. Слід визнати колабораціонізм з боку окремих суб’єктів УПА, передусім так званої німецько–української поліції, яка влилася в структури УПА.

3. Після нападу Німеччини на СРСР ОУН активно виступила на боці вермахту, розгортаючи диверсійно–підривні та розвідувальні дії в тилу Червоної армії. Ветерани Радянської армії пам’ятають, що їм стріляли в спину, і постійно нагадують про це тепер.

4. УПА була створена ОУН (бандерівців) і опиралася не лише на світоглядні засади так званого інтегрального націоналізму, а й на програмні установки, основоположною серед яких була ставка виключно на терор.

5. ОУН і УПА здійснили справжній геноцид проти польського та єврейського населення в західних областях України, проти мирних жителів, переважно із східних областей України (вчителі, священики та ін.).

6. Після розгрому УПА ОУН (бандерівці) вступили в тісні агентурні зв’язки з американською, англійською, західнонімецькою, бо ж, навіть, італійською розвідками, з допомогою яких на території Радянської України було закинуто ряд оунівських емісарів для підтримки так званого підпілля, здійснення терору, саботажу та ін.».

«Науковий» доробок пропагандиста

22 червня 2009 року — у день одержання того листа з Мін’юсту, з копіями «висновків» Юрій Шухевич надіслав звернення до різних посадовців, із запитаннями залежно від їхніх функціональних повноважень. Зокрема, у зверненні до директора Інституту дер­жави і права ім. Корецького пан Юрій попросив повідомити його, «чим керувалося керівництво Інституту, коли доручало надати юридично обґрунтований висновок щодо діяльності ОУН і УПА т. зв. док­тору філософських наук, професору, члену–кореспонденту АПрН України тов. Римаренку Ю.І., який у часи існування Совєтської імперії «захистив» докторську дисертацію на тему: «Критика буржуазно–националистических доктрин нации и национальных отношений»?!

Як міг «філософ» давати юридично обґрунтований висновок щодо діяльності ОУН і УПА, якщо він не тільки не має юридичної освіти, а й навіть не усвідомлює, що, на відміну від «філософських» висновків, кожне слово юридичного висновку повинно бути підтверджено відповідним документом. Ось лише частина переліку «наукових видань», автором чи співавтором яких є Ю. І. Римаренко у більшовицькі часи:

«На службі у світової реакції. (Про антинародну суть українського буржуазного націоналізму)». К. 1968 р.;

«Жовто–блакитний «месія». (Про шовіністичну й расистську суть українського буржуазного націоналізму)». К. 1969 р.;

«Змова приречених. (Спілкування українських буржуазних націоналістів та сіоністів)». К. 1975 р.;

«Антикоммунистический альянс. (Критика идеологических и социально–политических доктрин международного сионизма и украинского буржуазного национализма)». К. 1981 р.;

«Буржуазный национализм и клерикализм. (Критика идеологии и политики антикоммунизма)». К. 1986 р.;

«Антипод інтернаціоналізму. (Причини націоналістичних проявів і шляхи їх подолання)». К. 1988 р.;

«По следам «снежного человека». (О причинах национализма в СССР)». М. 1989 р. тощо.

Зважаючи на таку деструктивну «працю», можливо, не варто українському народові фінансувати заробітки та пенсії таких «науковців»! Як видно, на підставі саме «висновку»–фальшивки так званого науковця Римаренка Ю.І. у березні 2008 року уряд Тимошенко припинив роботу Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, а це означає, що шість пунктів фальшивки по суті перекреслили напрацювання робочої групи істориків Урядової комісії.

Президентський законопроект

Тим часом Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд парламенту свій законопроект № 1319 від 10 січня 2008 року «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20—90–х років XX століття». Моментально на цей законопроект відреагувало Головне науково–експертне управління Верховної Ради України (далі — ГНЕУ ВРУ): вже 22 січня надало висновок, що «за результатами розгляду у першому читанні поданий законопроект доцільно відправити на доопрацювання із врахуванням висловлених зауважень та пропозицій». Управління при цьому спиралося на так звані соціологічні дослідження різних фондів та фірм, згідно з якими «46,1 відсотка опитаних виступають проти надання воїнам ОУН–УПА статусу учасника національно–визвольного руху та відповідних пільг для них». ГНЕУ ВРУ «нагадує», що формування ОУН–УПА досі офіційно не визнані воюючою стороною відповідно до критеріїв, установлених Гаазькою конференцією від 18 жовтня 1907 р. щодо ополчень та добровільних формувань.

Колишні багатолітні совєтські політв’язні — Юрій Шухевич, Мирослав Симчич, Іван Губка, Ганна Іваницька, обговоривши президентський законопроект та висновок на нього ГНЕУ ВРУ, вирішили доручити автору цих рядків здійснити правове дослідження стосовно відповідності діяльності ОУН і УПА міжнародним конвенціям. 27 лютого 2008 року політв’язні висловили свої зауваження до тексту президентського законопроекту. Вони були опубліковані у скороченому вигляді в часописі «ЗВУ плюс» № 12’08, згодом увесь текст надруковано в часописах «Нескорені» № 9’08, «Воля і Батьківщина» № 3–4’08 тощо. Політв’язні звернули увагу секретаріату Президента на те, що головною метою цього законопроекту мало би бути не так визначення правового статусу учасників боротьби за незалежність України та видачі їм відповідних посвідчень, а, насамперед, «офіційне визнання та вшанування державою Україною усіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». 26 березня 2009 року Юрій Шухевич передав ці зауваження Віктору Ющенку, і Президент дав доручення працівникам секретаріату підготувати нову редакцію законопроекту із урахуванням цих зауважень.

Відмінності в законопроектах

«Друга» коаліція в парламенті шостого скликання (БЮТ, «НУНС», блок Литвина) не включила навіть у порядок денний роботи парламенту президентський законопроект про правовий статус борців за волю України. Законопроекти щодо визнання ОУН і УПА «воюючою стороною» у боротьбі за свободу і незалежність Української держави або в Другій світовій війні, які зареєстрували в парламенті народні депутати від коаліції, були не лише абсурдними за своїм змістом, а й з грубими юридичними помилками. Скажімо, не вносячи відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України, нардепи записали у своїх законопроектах, що для отримання вояками УПА статусу «ветерана національно–визвольного руху опору» або «учасника бойових дій» їм достатньо звернутися до суду. Причому в усіх цих законопроектах зазначено, що звертатися до суду можуть також «особи, які проживають за кордоном». Із цими законопроектами можна ознайомитися на офіційному сайті Верховної Ради України: www.rada.gov.ua (законопроекти: № 4180 від 10.03.2009 р., № 5373 та № 5373—1 від 23.11.2009 р.).

Після того як автор цих рядків разом з Юрієм Шухевичем дослідили правові аспекти визнання УПА, було підготовлено публікацію «Інситуації навколо питання визнання УПА», в якій частково висвітлено сотні сторінок усіляких документів: звернень, запитів, відповідей тощо, які вдалося зібрати протягом 2008—2009 років. Було вироблено узгоджену позицію, кого вважати учасником боротьби за незалежність України, а також було сформульовано проект першої статті президентського законопроекту про офіційне визнання та вшанування усіх борців за волю України у XX столітті.

Ось текст проекту цієї статті: «Учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за свободу і незалежність України у складі Українських січових стрільців, Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, Західно–Української Народної Республіки (ЗУНР), Української військової організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН), Карпатської Січі, Української повстанської армії (УПА), Української головної визвольної ради (УГВР), а також у складі тих військових формувань, партій, організацій, які ставили собі за мету здобути Українську Незалежну Державу. Перелік таких військових формувань, партій, організацій, які ставили собі за мету здобути Українську Незалежну Державу, затверджується Кабінетом Міністрів України».

Поїздка на Волинь на Покрову

Деякі працівники секретаріату Президента України відкрито ігнорували письмові звернення Юрія Шухевича («губили» їх або не надавали відповідей), отож чергове звернення до Віктора Ющенка колишній політв’язень передав особисто в руки Президентові України під час його перебування 14 жовтня 2009 року в селищі Колки на Волині. Ця зустріч відбулася завдяки заступнику голови секретаріату Юрію Єханурову. У переданому зверненні були, зокрема, такі слова: «Президентський указ був би першим кроком на шляху офіційного визнання та вшанування борців за волю України».

Коли 16 листопада 2009 року Герой України Юрій Шухевич зателефонував до посадовців секретаріату, які безпосередньо опрацьовували звернення від 14 жовтня, посадові особи повідомили, що проект відповідного президентського указу вже підготовлено, і він буде своєрідною відповіддю на звернення. Проте, коли пан Юрій ознайомився з Указом Президента України від 19 листопада 2009 року № 946 «Про додаткові заходи щодо визнання українського визвольного руху XX століття», він не знайшов у цьому Указі відображення пропозицій, які було висловлено у відповідних зверненнях до Президента України. Пан Юрій разом зі своїми побратимами вважали, що треба якнайхутчіше офіційно визнати борцями за волю України усіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Як сказано у зверненні до Президента від 1 грудня 2009 року: «ми могли не лише заперечувати в деяких ЗМІ абсурдність законопроектів про визнання УПА «воюючою стороною», а насамперед — змогли би опиратися на Указ Президента України, яким було би втілено те, чого ми добивалися протягом багатьох років». Під час розмови з Юрієм Шухевичем 13 грудня 2009 року Віктор Ющенко знову дав вказівку працівникам свого секретаріату терміново опрацювати президентський указ про визнання борцями за волю України всіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Історичний указ Президента

І ось вікопомні слова в Указі Президента України від 28 січня 2010 року № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті», на які десятиліттями чекав український народ, що в день вшанування Героїв Крут пролунали з уст Віктора Ющенка: «Враховуючи результати проведених наукових досліджень, визнаючи на державному рівні видатну роль учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, з метою їх вшанування, відновлення історичної справедливості та правдивої історії українського визвольного руху XX століття постановляю: Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно–Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною дер­жавної незалежності».

Дано доручення «Кабінету Міністрів України розробити разом із СБУ та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд ВРУ проект Закону «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». Тепер Кабінет Міністрів має розробити відповідний законопроект, а Верховна Рада ухвалити закон про визнання. Очевидно, що закон навряд чи буде прийнятий нардепами нинішнього скликання. Але ж дочекалася Україна справжнього Українського Президента Віктора Ющенка, — дочекається і справжнього Українського Парламенту!

Олекса ЧОРНОТА,
правозахисник