Батурин під снігом

Нинішнього року весь Батурин засипало снігом. Старожили кажуть, що подібних заметілей вони не пам’ятають. Сніг понамітав по самісінькі вікна сільських хат, урівняв вулиці з тинами... Щоб добратися до будиночка Кочубея, палацу останнього гетьмана Кирила Розумовського чи могутньої Цитаделі, за якою — резиденція гетьмана Мазепи, потрібно пройти довгими сніговими коридорами. Але це не зупиняє людей, які цікавляться історією. Навіть у лютневі дні до Батурина приїздить по кілька екскурсій. Когось ваблять артефакти козацької доби, інших — пошуки дня сьогоднішнього в минулому.

Розквіт Батурина

І назву, і саме заснування міста багато істориків пов’язують з іменем польського короля Стефана Баторія, який наставляв запорозькі форпости на кордоні з Московією. Проте столицею місто стає значно пізніше — за часів гетьмана Дем’яна Многогрішного. Того, який першим став лівобережним гетьманом на противагу правобережному Петру Дорошенку. Отак уже тоді означився, завдяки сусідам, поділ України, який ми не можемо переварити й досі. Щоправда, як тільки його ясновельможність почала виявляти незадоволення московською безпардонністю у ставленні до України, гетьмана викрадають, судять у Москві і засилають до Сибіру. Потім із царської милості гетьманом стає Іван Самойлович. Згодом його теж звинувачують у державній зраді. Причина: гетьману теж захотілося незалежності від Московії.

У Коломаці, що тепер на Харківщині, під пильним царським наглядом вибирають гетьманом України Івана Мазепу. Це час найбільшого розквіту Батурина. У місті на 1000 дворів було збудовано 7 кам’яних церков. Кам’яні архітектурно привабливі будинки споруджувала й старшина. У місті також був церемоніальний оркестр, хор, пошта.

Над Сеймом крутилися колеса десятків млинів, працювали ювеліри, процвітали чумацький та цегельний промисли, винокурні. Сюди приїздили європейські знаменитості — художники, вчені... До речі, Мотря Кочубей, у яку закохався літній гетьман, щоб розвіятися, їздила на «паризькі моди». Там і написав її портрет невідомий французький художник — з розпущеними косами, прикрашену коштовностями.

Усе це захищала могутня фортеця, перебудована на голландський манер — обкопана земляним ровом, зміцнена валом. Але відомо: що людина побудує, завжди може зруйнувати.

Хто зрадник?

Під час розкопок, які передували реставраційним роботам зі створення Національного історико–культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині, знайдено багато цікавих речей: кістки мамонта, предмети кам’яного, бронзового віків, скіфської доби. Однак мене найбільше вразила ікона: робота майстрів Києво–Печерської лаври — золотавий образ Божої Матері на металевій пластинці. Археологи побачили її у похованні: обезголовлена жінка притискала до себе немовля з розтрощеним черепом, іншою рукою тримала ікону. Московські солдати, ніби ж православні одновірці, не жаліли нікого і нічого — ні храмів, ні монастирів. Нищили і грабували все довкола.

Археологи кажуть про 14 тисяч батуринців, які загинули наглою смертю. Літописець стверджує, що Сейм тоді почервонів від крові. Потім було споруджено плоти, на яких влаштували шибениці з трупами: аби по берегах Сейму, Дніпра і аж до моря жахати тих, кому забажалося незалежної України. Мазепа, повернувшись у свою столицю, як стверджує Чернігівський літопис, «ревно плакав за Батурином».

Кажуть, якби батуринська твердиня встояла, то європейська історія могла б піти інакше, а Україна, як клявся шведський король, уже тоді стала б незалежною. Утім історію не перепишеш. Єдине, що можна змінити, — погляд на події, про які, за словами директора музею–заповідника Наталії Ребрової, заборонялося 300 років навіть згадувати.

Усі ці роки українцям втовкмачували в голову, що гетьман Мазепа — зрадник. Навіть сьогодні у Батурині серед старших людей знайдеш багато таких, хто думає так. Проте чи може бути зрадником людина, яка свободу свого народу оцінила дорожче, ніж власні маєтності і почесті?

Вчинок Кочубея, який писав доноси на гетьмана, що той відходить від царя, 300 років оцінювали як геройство. Тепер погляди змінилися. До речі, як і на вчинок наказного полковника Носа.

Це він разом зі своїм сотником показав підземний хід (його відкопали нещодавно), яким вороги вдерлися у фортецю. Вони без жалю нищили людей, з якими поряд наказний полковник, мабуть, не раз молився у храмі. За це цар возвів його з наказних у справжні полковники. На цьому сліди зрадника губляться. Ні, ще є листи, де він благав маєтностей, але так і не отримав.

Відродження колись і тепер

Після страшного пограбування російськими солдатами у 1708 році Батурин ще 40 років залишався пусткою. Потім фаворит цариці Єлизавети й останній гетьман України Кирило Розумовський домігся дозволу знову «мати резиденцію в Батурині» і відродити місто. Щоправда, воно мало стати «мініатюрною копією двору петербурзького». До речі, головна вулиця йменувалася Петербурзькою.

Сьогодні, хоча реставрація повністю і не закінчена, однак добре проглядають величні задуми гетьмана. Розпис золотом, картини, меблі, мармур — усе це говорить про тодішню розкіш. Окрім реставрації будівлі генерального суду та гетьманської садиби, останній гетьман запланував будувати лікарні і школи. Проте Розумовському так і не вдалося пожити у відновленій столиці. Коли трон заступила імператриця Катерина ІІ, гетьманщину скасували, а гетьману заборонили жити в Україні. Лише через 30 років він повертається дому, щоб згодом померти. З того часу Батурин опанувало запустіння. І лише недавно після кількох спроб реставрації палац Розумовського знову відроджено.

Окрім того, завдяки меценатам на колишньому згарищі відбудовано Цитадель із гетьманською резиденцією та будинком, де колись містилася казна. Біля Цитаделі встановлено і козацький пам’ятний хрест про полеглих батуринців, з образом Матері Божої. Тієї, що знайшли археологи. Коштом харків’ян тут також споруджено дерев’яну церкву. І тепер тут моляться за замордованих.

Місто — не село

Колись Батурин був європейським містом — мав Магдебурзьке право, герб і печатку. Утім дійшло до того, що нині Європа в ньому залишилася лише на території базару секонд–хенду, де красується вивіска «Речі з Європи». Здавалося б, своєму відродженню у форматі культурно–історичного заповідника його мешканці мають пишатися. Та й поверненню статусу міста також. Однак коли місцевий льонокомбінат, хлібопекарня та ковбасний цех закрилися, а молодь подалася — хто до Москви, хто до Києва — не всі раді відродженню. Відвідувачі кафе «Сейм» кажуть: а чого, мовляв, радіти? Коли Батурин був селищем, то ліцензії на спиртне й цигарки обходилися набагато дешевше. Словом, такі наші люди: живуть сьогоднішнім днем.

Ледве не страйкували й місцеві вчителі, адже статус міста позбавив їх сільських пільг. Продукти в магазинах подорожчали. Навіть у Конотопі вони дешевші. Зросла плата за енергоносії. А ще дивує заздрість до працівників заповідника. Простий співробітник отримує 1406 гривень. Це без сплати податків. Проте люди, які без роботи, кажуть:

— Їх там он скільки, аж 90: нічого не роблять, а гроші отримують.

Хоча, звісно, працівники музеїв без роботи не сидять.

Словом, статус дали... Але ж, окрім статуса, треба ще вирішити проблему робочих місць для батуринців. Та й про розвиток туристичної інфраструктури потрібно думати також.

Якби ці болючі для батуринців питання були вирішені, можливо, не почув би услід:

— І чого вони сюди їздять?

Леонід ЛОГВИНЕНКО

ДОВІДКА «УМ»

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 1993 року № 445 комплекс пам’яток Батурина оголошено Державним історико–культурним заповідником «Гетьманська столиця». Площа заповідника — 52 га, на ній розташовано близько 40 пам’яток археології та історії. З 1995 р. на території заповідника постійно проводять археологічні розкопки. У 2002 році уряд Анатолія Кінаха ухвалив постанову «Про затвердження Комплексної програми збереження пам’яток Державного історико–культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку інженерно–транспортної інфраструктури Батурина».

У 2003 році лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко, перебуваючи на Чернігівщині, заявив про аморальність ситуації, коли в Батурині немає жодного пам’ятника невинно убієнним. 11 березня 2005 року Віктор Ющенко відвідав Батурин як Президент, відтоді розпочалися масштабні реставраційні роботи на пам’ятках Батуринського заповідника. Започаткована мережа музеїв (у палаці гетьмана України Кирила Розумовського — доба Гетьманщини; Музей археології Батурина; Будинок–музей Генерального судді Лівобережної України Василя Кочубея); музеєфікація та реконструкція пам’яток археології (Цитадель, Гончарівка; створення комплексу «Батуринська фортеця в мініатюрі»). На базі заповідника планується постійно діюча археологічна експедиція науковців України та світу.

У жовтні 2006 року Ющенко спільно з відомими підприємцями провів у Батурині засідання з питань відродження заповідника, у результаті відомі олігархи погодилися фінансувати реставраційні роботи. 21 листопада 2007 року Президент видав Указ «Про деякі питання розвитку Національного історико–культурного заповідника «Гетьманська столиця» та селища Батурин» і доручив Кабміну відновити низку історичних будівель на території заповідника. 23 вересня 2008 року Верховна Рада України віднесла селище Батурин Бахмацького району на Чернігівщині до категорії міста районного значення. 22 січня 2009 року на території заповідника за участі Президента Віктора Ющенка відкрито реконструйовану Цитадель Батуринської фортеці.