Тане, тане, та немало

Цілком імовірно, що цієї весни нас чекає одна з найсильніших повеней за останні десятки років. Такого снігу давно вже не пригадують старожили, а зима ще не закінчилася. І від її «фінальних» опадів залежать обсяги великої води. Причому опинитися «підмоченою», як стверджують експерти, має ризик практично будь–яка область України — все залежить від «небесної канцелярії» та сумлінності «земних» чиновників. А вони запевняють: усі причетні до водної справи структури — у бойовій готовності: мовляв, запасаємося камінням, ладнаємо техніку, «підриваємо» лід на річках і готуємося до «переливання» води.

Закарпаттю найменше загрожує повінь

Не треба бути дуже великим експертом, щоб розуміти: весна буде з «підмоченою репутацією». Дивлячись на неймовірні кучугури снігу на вулицях, нервово починаєш замислюватися про свої майбутні мокрі ноги, а хтось переймається власними садибами та оселями. І недаремно. Український гідрометцентр зараз прогнозує на квітень «паводки середнього або вище середнього рівня». І прогноз цей ще дуже попередній. «Дійсно, снігозапаси по всій Україні досить великі, — визнає заступник голови Держводгоспу Микола Бабич. — Водність багатьох основних річок, які визначають приплив дніпровського каскаду, вдвічі перевищує норму». «Об’єм водопілля буде великим, оскільки значними є снігозапаси, — каже відомий гідролог, доктор географічних наук Віктор Вишневський. — Але перебіг водопілля залежатиме від погодних умов: якщо потепління буде поступовим, тала вода спокійно збіжить і особливої біди не накоїть. Якщо ж теплішатиме різко, вищими будуть і рівні води, і обсяги завданої шкоди. І найгірше — якщо на якийсь регіон випаде теплий дощ. Ці опади спричинять швидке танення снігу і призведуть до того, що вода буде надходити дуже швидко. І це може статися хоч із Вінницькою, хоч із Полтавською областю».

До речі, цієї весни багатостраждальне Закарпаття — не серед лідерів небезпечних зон. «У нас домінує побутова думка, що гірську місцевість неодмінно затопить навесні, але Закарпаття страждає значно більше від дощових, від паводків. А повінь — це більш прогнозована річ, є час підготуватися. Тим більше що цього року на Закарпатті снігу не дуже багато. Та й готовність там підвищена: прочистили русла річок, зробили берегоукріплення, визначили зони затоплення». «Точки» посиленої уваги: Прип’ять (там, за словами Миколи Яковича, у верхів’ях, може бути складна ситуація), Десна (там уже рівень води перевищує у 2,3 раза норму). Небезпечною весна може бути для Чернігівської області, Дніпропетровської (вона значно нижче розташована). Можуть виникнути проблеми на Півдні України, де є поклади водостійких порід — тієї ж глини, — та є зони впливу водосховищ. Уже й сьогодні є постраждалі регіони: Крим, Херсонщина, Полісся та Дніпропетровщина. Критична ситуація і в місті Калуш Івано–Франківської області, де терміново потрібно укріпити дамбу.

Для Києва небезпечні мости та гілляччя

Для столиці начальник відділу гідрологічних прогнозів Українського гідрометцентру Вікторія Бойко пророкує найбільше водопілля за останні п’ять років — це якщо пощастить і погодні умови складуться сприятливі. Дехто з науковців узагалі запевняє, що Київ чекає найбільша за останні 20—30 років вода.

«Найбільша повінь за останні 50 років у Києві була навесні 1970 року. Я її добре пам’ятаю, — згадує Віктор Вишневський. — Тоді була повністю затоплена станція метро «Гідропарк» — настільки, що поїзди метро впродовж кількох днів не зупинялися — не було куди висаджувати людей. У підземному переході стояла по коліна вода. Ще вищою повінь була у 1931 році — тоді затопило значну частина Подолу. Досі зберігся будинок із відміткою про тодішній рівень води — риску нанесено на висоті плеча дорослої людини. А після 70–го року високих повеней на Дніпрі практично не було». Завдячувати потрібно водосховищам, кажуть експерти, в тому числі й київському. Але загроза підтоплення і затоплення справді існує.

«Головне, що снігу багато не тільки в Києві, а й на території Білорусі, у Брянській та Смоленській областях Росії — там, де формується стік Дніпра, — каже Віктор Вишневський. — Ще одна неприємна річ: такої кількості поламаних дерев і гілок важко пригадати. Коли почнеться повінь, гілляччя частково потрапить до річок, і воно буде створювати затори. Для Києва це дуже актуальна проблема: зараз у столиці практично кинуто напризволяще два недобудовані мости. Верхнім за течією є Подільсько–Воскресенський із двома проміжними опорами в основному руслі — це суцільне скупчення труб, де цілком можливий затор. Але ще більшою загрозою є міст, який будують ниж­че Дарницького залізничного. Якщо подивитися, як його збудовано, то фактично половина русла з правого берега — це намита територія, по якій прокладено технологічний шлях, і, ясна річ, що він є великою перешкодою для пропуску води. Звичайно, за ці два місяці, які залишилися до повені, ніхто там нічого не розбере і тому вище цього місця виникне підпір води у кілька десятків сантиметрів».

За словами Вікторії Бойко, у столиці найімовірніше підтопить район Бортничів, Више­ньок, Гнідина. «Безумовно, вода буде переливатися через Лівобережну дамбу. У квітні, скоріше за все, рух транспорту по ній буде обмежений», — каже синоптик. Слід очікувати підтоплень у районі Корчуватської набережної. Постраждають і дачники на Осокорках та Позняках. Елітні котеджі Конча–Заспи на околиці Києва теж не залишаться осторонь загальнонародного «підмочення». «Вода у погребах їм гарантована, — каже Віктор Вишневський. — Тим людям, які живуть на Русанівських садах, у гирлі Десни, на острові Великий, — потрібно вивезти речі або підняти їх вище».

Водночас панікувати не варто: навіть найстрашніший рівень води не загрожує житловим масивам, кажуть фахівці. А «страшилки» про те, що велика вода прорве київську греблю («тоді це буде більшою катастрофою, ніж аварія на Чорнобильській АЕС, а Київ зникне за 20 хвилин», як пише одна з відомих газет) науковці називають маячнею. «Греблю з боку водосховища закріплено монолітним бетоном. Довжина напірного фронту київського гідровузла становить 42 кілометри — це більше, ніж від Києва до Борисполя. Це, вибачте, не гаражні ворота. Я ніколи не чув, щоб десь у світі проривали об’єкти завдовжки у 42 кілометри», — каже Віктор Вишневський.

Дунай потребує каміння для укріплення берегів

«Україна повністю готова до весняної повені», — божиться міністр МНС Володимир Шандра. Крім того, фахівці дуже сподіваються на сприятливу кількість опадів та температуру повітря, від якої безпосередньо залежатиме швидкість танення снігу. По–друге, поки що запаси вологи у ґрунті незначні, і є шанс, що під час танення снігу вода вбиратиметься ґрунтом.

Однак фахівці розраховують і на власні сили. Благо, людство, навчилося, певною мірою, керувати водою, річковими потоками. Традиційно весняний надлишок води «акумулюється» у водосховищах, щоб потім була можливість використати його влітку. А для великої води заздалегідь готується відповідна «ніша». «По каскаду дніпровських водосховищ ми скидаємо воду — звільняємо ємність, — каже Микола Якович Бабич. — По Дніпру, наприклад, вже звільнили близько 8 кубічних кілометрів (а це — третина прогнозованого обсягу повені). Відповідні вільні ємності вже створено й у водосховищах річок Дністра, Сіверського Дінця, Південного Бугу. І робота й надалі ведеться».

Багато що залежить, переконані гідрологи, від оперативного реагування та підготовки місцевих органів влади. «Бачте, у Києві, Одесі ложка снігу розтанула, а стоки засипані — куди діватися воді? — люди вже по коліна мокрі, — зауважує Микола Бабич. — А, між іншим, є служби, які повинні наглядати за такими речами: кювети, водовідвідні канали, дренажні системи — про них мають дбати місцеві комунальні служби».

Для протидії наслідкам повені та підготовки шлюзів на річках Держводгосп одержить 30 мільйонів гривень із Резервного фонду. «Це той запас на форс–мажорний випадок, — каже Микола Бабич. — Але значну частину коштів нам потрібно витратити на нагальні потреби. Наприклад, на Дунаї практично немає каміння. А ця річка теж складна і непередбачувана: витрата води на Дунаї сягає 15 тисяч кубометрів на секунду. А рівень води цієї весни обіцяють високий. Але ми ще маємо час: замовимо каміння з Вінницької чи Миколаївської області. Потрібно запастися цементом, піском, щебенем, відремонтувати шлюзи, насоси. Потрібно закупити дизпаливо та бензин для патрулювання безпосередніх робіт — десь можуть бути і затори, і руйнування дамб». На щастя, технікою Держводгосп забезпечений: ще у 2008 році закупили 300 екскаваторів, бульдозерів. У МНС України звітують: рятувальники вже у бойовій готовності — цілодобово перевіряють стан найважливіших об’єктів: русла річок, гідротехнічні споруди, меліоративні системи, дамби, водоскиди та водозабори, мости та автошляхи, які можуть постраждати внаслідок повені. Уже підготовлено 562 машини для перевезення 147 робочих бригад, півтори тисячі насосних станцій чекають «відмашки». На річках уже працюють криголами та піротехнічні групи, які підривають лід. Щоправда, без «жертв» тут не обійтися: коли топлять лід, у річці гине чимало риби. «Але тут уже потрібно визначатися з пріоритетами», — розводить руками Микола Бабич.

ДО РЕЧІ

Коли сушити весла?

На думку Віктора Вишневського, зараз точно спрогнозувати перебіг повені дуже важко — ніхто достеменно не знає, якою буде погода навіть за 10 днів. «Приблизно з 10 квітня, коли вся тала вода опиниться у річках і почне збігати вниз за течією, тоді точність прогнозу стане дуже високою — похибка рівня становитиме лише 5—10 сантиметрів. Найвищий рівень води у Дніпрі потрібно очікувати у другій половині квітня. Саме тоді потрібна особлива увага до води. У ці ж дні не зайвим прислухатися до короткострокових прогнозів Українського гідрометцентру», — каже гідролог.

Річка «в бетоні» скаженіє

Попереджено про повінь і «мирне» населення: на Закарпатті, зокрема, мешканці мають спеціальні брошури–пам’ятки, в яких їм пояснюють, як потрібно діяти під час повені, щоб зазнати якнайменших збитків. Гарний «рецепт» економії державних коштів знають у Держводгоспі (оскільки повені та паводки обходяться казні надзвичайно дорого). «Кожна вкладена у попередження повені гривня економить сім, які йдуть на ліквідацію наслідків стихії», — каже Микола Якович.

Але збитки наші такі великі від стихій ще й через ігнорування водного фактора. Люди споконвіку селилися біля води, перетворюючи ріки на канали, затискали їх бетонними набережними, вирубували ліси й оголювали схили. І недооцінювали силу стихії. «Пам’ятаю, після паводку на Дністрі до мене дзвонять із Франківщини і питають, чи можна давати дозвіл на зведення будинку ... на місці знесеного водою, — розповідає Микола Бабич. — Нічого людей не вчить! Вони звикли, що дід, прадід так будувалися. Подумаєш, раз на 50—100 років їх затопить. Не можна ставитися до таких речей легковажно — ріка за своєю природою мусить розливатися. І проти цього боротися неможливо».