Берлін виставляє оцінки

Берлінський кінофестиваль готується закрити завісу грандіозного Berlinale Palast — суботнього вечора на його сцені з’являться члени журі на чолі з Вернером Херцогом та переможці великого повнометражного конкурсу. Прогнози є різні, пошлюся тільки на одне джерело: поки що найвищі оцінки від журі критиків журналу Screen International (він з’являється тут щодня) отримав фільм «Як я провів цим літом / Как я провел этим летом» Олексія Попогребського. Для великого журі, звісно, ті оцінки аж ніяк не указ, одначе цілком можливий один зі «Срібних ведмедів»...

А п’ятниця почалася з показу картини «Сім’я / En Famile» молодої данійки Перміли Фішер Крістенсен. Маленька країна Данія, одначе у конкурсі — два фільми, не рахуючи участі в інших програмах. Потому був «Кілер в мені/ The killer inside me» відомого британця Майкла Вінтерботтома і «Мамонт / Mammuth» французів Бенуа Делепіна та Густава де Керена. І це, власне, все — на закритті буде позаконкурсна японська картина «Про її брата» Йої Ямади.

З–поміж конкурсних робіт наз­ву передусім «Мед/Bal» Семіха Капланоглу. Це спільна німецько–турецька картина — треба сказати, що на цьому фестивалі подібних стрічок чимало: Німеччина не словом, а ділом допомагає іншим кінематографіям. Передусім у тих випадках, коли йдеться про арт–кіно. А «Мед» вочевидь є таким фільмом. Розвиток фабули тут до краю уповільнений (аж занадто, треба сказати), це кіно медитативне, зосереджене на роботі душі маленького Юсуфа. Він живе у віддаленому турецькому селі, учиться у першому класі. Та душа його більше живе у собі самій та природі — бо ж навколо — живописний ліс, гори. Ясна річ, у його батьків проблеми із заробітком... Батько зникає у нетрях міста, цивілізація тут не дружить із людськими почуттями. Юсуф із матір’ю ідуть на пошуки батька і втрапляють на свято. В цих епізодах чимало планів фільму нагадують наші «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Стилістика поетичного кіно з’являється то в одному випадку, то в іншому. У нас вона закисла з різних причин (красу навколишнього світу перестали сприймати?), а у турка ця традиція жива...

Ще одна стрічка за участі німців — ірано–німецький «Мисливець / Shekarchi» Рафі Піттса (він же виконав головну роль). І знову повільний ритм, в дусі, сказати б, класичного Антоніоні. Герой у конфлікті з поліцією, яка, по суті справи, відмовляється шукати зниклу дружину. Убиває поліціянта, затим погоня, затим конвоювання бранця... Усе будується на протиставленні нібито напруженої кримінальної фабули і мовчазної, спокійної зосередженості на світі головного героя.

У німецькій стрічці «Віра / Shahada» усе ж багато в чому азійський матеріал. Це дебют Бурхана Курбані, 30–річного режисера, афганця за походженням. Відтак не дивно, що він зосереджений на проблемах молодих азійців, мусульман, що живуть у Берліні. Ісмаїл, Саммі, Міріам — історія кожного розвивається по–своєму, одначе у кожному випадку важко і конфліктно. Режисер уважно вдивляється в долю кожного, визбируючи деталі для узагальнюючого портрета покоління. Особливо драматичними є стосунки Міріам і її батька, імама, що наполягає на слідуванні традиціям мусульманства.

Тріумфаторка Берлінале трирічної давнини боснійка Ясміла Збаніч у картині «В дорозі / Na Putu» так само розглядає — передусім засобами драматичного зіткнення персонажів і доволі щільної, психологічно вмотивованої оповіді — конфлікти людей, що болісно переживають світоглядні мутації. Все починається з того, що авіадиспетчера Амара відсторонюють від роботи за дисциплінарні порушення. Мало–помалу, під впливом свого армійського товариша Бахрії, він стає фанатично правовірним мусульманином. Що ніяк не влаштовує його дружину, стюардесу Луну. Вона — світська людина, релігійна обрядовість для неї — лише частина поліфонічного світу. Фабулу ускладнено проблемою із заплідненням — досі подружжя є бездітним. Добротно зроблена картина, але навряд чи щось більше.

Як бачимо, конфліктна проблематика прилаштування–адаптування людей різних вірувань і рас один до одного у Берліні — одна із чільних. Втім, аби зовсім не зациклюватись на соціальних питаннях, організатори Берлінале «підкинули» в програму кілька неконкурсних американців. Судячи по всьому, публіку потішили і «Давай, будь ласка / Please give» Ніколь Голофсенер, і «Діти в порядку/The kids are all right» американки вочевидь українського походження Лізи Холоденко. З Джуліаною Мур у головній ролі...

Інша режисерка слов’янського походження, аргентинка Наталі Смирнова, представила стрічку «Пазли / Rompecabezas». Теж добротно оповідана історія про те, як немолода жінка, мати сімейства, цілком на ньому зосереджена, «впадає в дитинство», захоплюючись грою в пазли і відкриваючи в собі і нові таланти, і нові іпостасі своєї особистості. Сумніваюсь у тому, що це фестивального штибу стрічка. Годиться, втім, для комплексуючих жіночок поважного віку. Вписується у магістральний фест–сюжет про можливості зміни долі — власної і навколишнього світу.

Під завісу німці «вистрелили» фільмом «Єврей Зюс — злет і падіння/Jud Suss — Film ohne Gewissen» Оскара Рьоглера. Доволі потужна картина про німецького театрального актора Фердинанда Міріана, якого Геббельс загітував знятися в антисемітській стрічці «Єврей Зюс». Фільм насичений драматургійними поворотами і по–шекспірівськи (не випадково починається фрагментом репетиції «Отелло») сильними акторськими і пластичними акцентами. Наближатися до влади (її тут уособлює Геббельс) митцеві украй небажано, та що там — катастрофічно. Як і перетворювати себе на слугу ідеології. До речі, тут розвінчується поширена думка про те, що нацисти використовували як пропагандистський матеріал тільки документальні фільми. З ігровими теж траплялося.

Отже, чекаємо призерів Берлінале, чекаємо аналізу того, що саме відбувається у світовому кінематографі...